Тема 2.2. Теорія споживчого вибору

1. Взаємозв’язок потреб і споживання. Домогосподарства як сфера

1. споживання.

2. Корисність: гранична та загальна, їх графіки. Закон спадної граничної

корисності.

3. Раціональний споживчий вибір, підходи до його визначення.

4. Ринковий попит, його формування.

1. Взаємозв’язок потреб і споживання. Домогосподарства як сфера

споживання.

Домогосподарства як суб’єкт мікроекономічного рівня господарювання

виконують переважно споживчі функції, задовольняючи потреби через ринок

або поза ним, тому мають такі головні риси:

- є суб’єктами господарювання;

- господарська діяльність спрямована на задоволення особистих потреб;

- засоби виробництва при застосуванні у власному господарстві не є

капіталом;

61

- праця – не чинник самостійного виробництва;

- не виникають внутрішні виробничі відносини.

Домашні господарства виконують три основні групи функцій:

1. Особисте кінцеве споживання товарів і послуг або власного виробництва,

або ринкового походження.

2. Заощадження і участь у нагромадженні капіталу такими шляхами:

- відкриття депозитів у кредитних установах;

- купівля акцій підприємств;

- надання позик, зокрема, з використанням боргових документ ів,

наприклад, облігацій;

3. Надання інших чинників виробництва – найманої праці, землі й

природних ресурсів, підприємницьких здібностей.

Кінцеве споживання в межах домашнього господарства здійснюється

завдяки доходам у наступних формах:

- доходи від самостійної праці з власними активами, як правило, у

натуральному вигляді;

- зарплата від найманої праці, як правило, у грошовій формі;

- капіталізовані доходи, або доходи у вигляді ренти, відсотків, гонорарів та

ін.;

- трансфертні платежі в формі субсидій, дотацій, пенс ій, стипе ндій,

матеріальної допомоги, пільг та ін.

Вибір домогосподарств обмежений наступними моментами: рівень

виробництва; структура виробництва; структура потреб домогосподарств;

рівень їх доходів, або бюджетні обмеження.

Мікроекономічний погляд на домогосподарства математично

проявляється за допомогою таких показників: потреби й переваги споживачів;

доход домогосподарств; ціни на споживчі блага; рівень оподаткування і

субсидування.

62

Аналізуючи поведінку споживача економісти ведуть мову про його

суверенітет. Суверенітет споживача полягає в його здатності впливати на

виробника зазначеним вище способом.

Необхідною умовою суверенітету споживача є свобода споживчого

вибору. Слід зауважити, що в реальній дійсності така свобода існує не завжди.

Обмеження свободи споживчого вибору можуть бути різноманітними за

формою та масштабами (від карткової системи до законодавчого заборонення

виробництва та споживання деяких товарів). Мотиви таких обмежень також

можуть бути різними: надзвичайні обставини; бажання застерегти споживачів

від „поганих”, з точки зору суспільства, товарів і надати споживачеві більше

„хороших” товарів, ніж він вибере самостійно; бажання забезпечити рівність у

споживанні тощо. Для економістів важливим є не порада, що „добре” і

„пога но”, а пояснення того, що обмеження свободи вибору споживача – досить

небезпечна зброя, якою необхідно вміло користуватися, враховуючи всі

наслідки. Обмеження свободи вибору споживача виправдане як тимчасовий

захід. Використання обмежень як постійного методу регулювання призводить

до розриву зв’язків „с поживач - виробник” і може спричинити структуру кризу

в економіці.

З’ясувавши сутність поняття „суверенітет споживача” стає зрозумілим,

чому необхідно вивчати поведінку споживача.

При аналізі поведінки споживача виникає ряд запитань: Чому споживач

купує деякі товари? Чому з великої кількості товарів він обирає і купує саме ці

товари і саме в такій кількості?

Відповідаючи на ці запитання, економісти вважають, що споживач обирає

якийсь „кращий” набір товарів з тих, що він може придбати, виходячи із свого

доходу. Споживач обирає „кращий” із своєї точки зору набір товарів. При

цьому економісти виходять з того, що взагалі не існує якоїсь об’єктивної

шкали, яка дозволяє визначити, який товар „краще”, а який „гірше”. Але

економісти вважають, що кожен споживач має свою суб’єктивну шкалу

переваг, що він (споживач) знає напевно, що йому подобається більше, а що –

63

менше. При цьому споживач прагне обрати найкращий для себе набір товарів у

межах свого доходу. Це припущення має назву гіпотези про раціональність

споживача і поля гає в тому, що споживач поводить себе таким чином, щоб

максимізувати корисність за умови обмеженого доходу.