74.Уніфікаційні моменти сучасної української культури.

УНІФІКАЦІЯ - - приведення чого-небудь до єдиної системи, формі, однаковості. УНІФІКАЦІЯ КУЛЬТУР - приведення культур до єдиної системи, формі, однаковості. Культурологи вважають, що процес В. до може звести наук. і соц. особливості до рівня фольклору, до трансформації культури і товар споживання, обмінюється на широкому ринку, де всі цінності, сумуючись, взаємно анулюються і де замість поняття? діалог культур? виникає ситуація? обмін продуктами культури?. Як відомо, К. Леві-Строс різко виступав проти? Фальшивого еволюціонізму?; Він писав, що сучас. людина намагається зрозуміти існуюче розходження культур, але одночасно викорінює те, що в них його не влаштовує. УНІФІКАЦІЯ КУЛЬТУРНОЇ ЖИТТЯ - політика в тоталітарних державах (гітлерівська Німеччина, СРСР та ін) по відношенню до нац. культурі. Приведення культури до єдиної системи, формі, однаковості досягалося вилученням і замовчуванням небажаних елементів культур, спадщини або нових напрямків, проголошенням деяких класичних або ж нових офіційно визнаних напрямів? Академічними?, Їх всілякої державною підтримкою через систему офіційних творчих спілок, почесних звань, премій, привілеїв і т.д. Організаційним втіленням такої політики стало встановлення жорсткого бюрократичного контролю над усією творчою і наук. діяльністю. Централізація і об'єднання творчих спілок і наук. організацій використовується як засіб підпорядкування їх роботи партійному керівництву.

76. Нові тенденції в сучасній українській культурі.

Основою самовідтворення культури є освіта. Наприкінці XX ст. її зміст, форми суттєво відставали від основних тенденцій розвитку цивілізації, слабо були зорієнтовані на перспективи цього процесу. Гостра потреба докорінних змін у сфері освіти зумовила проголошення в 1988 р. «Основних напрямів реформи загальноосвітньої і професійної школи». Нової моделі вітчизняної освіти потребувала поява на політичній карті світу незалежної України. Ця модель, відповідаючи реаліям посттоталітарного суспільства, мала стати національно зорієнтованою, органічно вписавшись у загальносвітові процеси.У листопаді 1993 р. Кабінет Міністрів затвердив програму «Освіта» («Україна XXI століття») щодо кардинальної реконструкції всієї системи освіти, яка передбачає:1) децентралізацію управління освітою;2) диференціацію, гуманізацію, індивідуалізацію навчально-виховного процесу;3) безперервність освіти та варіативність навчальних планів і програм;4) переорієнтацію сфери освіти на пріоритетний розвиток особистості й створення для цього відповідних умов У суспільстві. Плановані зміни мали бути доволі масштабними, адже стосувалися понад 48 тис. закладів та установ, у яких навчалося майже 15 млн. учнів та студентів.Але очікуваних кардинальних змін у системі освіти не відбулося. Наприкінці 2000 р. процес реформування освіти в Україні вступив у нову фазу свого розвитку. На початку вересня було обнародувано проект «Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи». її поява обґрунтовувалася тим, що інтеграція і глобалізація соціальних, економічних та культурних процесів, перспективи розвитку української держави потребують випереджаючого, глибокого оновлення системи освіти. Суть змін становлять демократизація, індивідуалізація та прагматизація навчального процесу.Зміст нової освітньої концепції передбачає:1) перехід до 12-річної системи освіти в середній школі як умови для інтелектуального, соціального, морального й фізичного розвитку й саморозвитку учнів, виховання громадянина-патріота, створення надійного фундаменту для формування демократичного суспільства;2) зростання в навчальному процесі вміння здобувати інформацію з різних джерел, переробляти й застосовувати її для індивідуального розвитку й самовдосконалення людини;3) посилення практичного й виховного спрямування освіти;4) диференціацію та індивідуалізацію навчання і виховання учнів, створення умов для їх саморозвитку й самовизначення, осмисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей;6) зростання значення в житті загальноосвітньої школи органів громадського самоуправління (учнівські збори, батьківські збори, опікунська рада, наглядова рада тощо) та колегіального органу управління (педагогічна рада);Складовою духовної культури, формою суспільної свідомості є наука, потенціал якої в Україні порівняно високий. Загальна чисельність наукових кадрів у 1994 р. була вдвічі більшою, ніж у Франції, й становила майже 300 тис. осіб, з яких понад 80 тис. — доктори і кандидати наук. Найавторитетнішим науковим центром є Академія наук України, яка у 1994 р. отримала статус національної. Останнім часом більш як у 20 разів зросла кількість прямих угод про співробітництво між зарубіжними та українськими науковими центрами.Проте негативні тенденції, які загострилися в останні десятиліття XX ст., визначають становище і на початку XXI ст. Суперечливі процеси спостерігаються й у сфері літератури та мистецтва. Українській літературі вже повернено донедавна забуті й заборонені імена. На книжкових полицях з'явилися твори літераторів української діаспори. Це сприяє формуванню в читача цілісного уявлення про українську літературу, повертає українському народові неоціненний для подальшого розвитку художньо-естетичний досвід.Характерними ознаками літературного процесу сьогодення є утвердження світоглядно-естетичного плюралізму; творчий пошук, що виявляє себе в розширенні жанрового і стильового спектра літератури; збереження і творче осмислення традицій; синхронний розвиток та взаємодія традиції, авангарду, модерну та постмодерну; осмислення місця й ролі митця в літературі та суспільному житті.Попри економічні негаразди розвивається національний театр. Щороку глядачі України мають змогу побувати на 30 тис. вистав. Український театр намагається утвердитися в європейському культурному просторі. Це засвідчують гастролі Національного академічного драматичного театру імені І. Франка в Німеччині, Львівського академічного театру імені М. Заньковецької — у Великобританії, участь вітчизняних театрів у багатьох міжнародних фестивалях. Традиційними стали зарубіжні гастролі колективів Національної опери, театрів опери та балету Дніпропетровська, Донецька, Львова, Одеси, Харкова. Голоси вітчизняних оперних співаків А. Кочерги, В. Лук'янець, В. П'ятнички, А. Шкургана звучать на найпрестижніших сценах Європи. Донецьк став місцем проведення Міжнародного конкурсу артистів балету. На сцені Національної опери набуває авторитету і Міжнародний конкурс артистів балету імені Сержа Лифаря.Характерною особливістю сучасного стану культури є неоднозначність процесів у гуманітарній сфері. Так, домінування плюралізму в духовному розвитку суспільства дає змогу ознайомити широкий загал із шедеврами світової культури, які раніше з ідеологічних причин були недоступними; стимулює творчу активність митців. Але водночас плюралізм відкриває шлях для проникнення в духовну сферу антикультури. Пропагуючи насилля, антигуманність, вона за відсутності стійкого культурного імунітету становить загрозу для суспільства. Це зумовлює потребу радикальних, але виважених, далекоглядних і продуманих змін.