- •7. Індоєвропейські традиції в духовній культурі:санскрит і українська мова.
- •13) Європейський і український Ренесанс XV- поч.XVII ст..
- •14)Культурно-освітні центри України доби Ренесансу.
- •15) Гуманістичні риси представників українського Ренесансу.
- •17. Раннє українське бароко.
- •18.Специфіка національного варіанту бароко у мистецтво, архітектура, скульптура, літературі, малярстві, гравюрі, орнаменті.
- •19) Острозька академія. “Апокрисис” Христофора Філалета.
- •21) Берестейська церковна унія і полемічна боротьба з приводу її прийняття.
- •22) Творчість Мелетія Смотрицького та Івана Вишенського.
- •24) Братство і рух за реформи церкви й освіти.
- •26.Українська культура другої половини хvіі – хvііі ст.
- •27.Г.Сковорода, як поет, філософ.
- •29.Початок нової української літератури і.Котляревський.
- •30.Заснування Київського університету.
- •31.Українські романтики і українська ідея.
- •32.Специфіка європейського і українського романтизму.
- •33.Романтизм як світоглядна основа української культури.
- •34.Кирило-Мефодіївське товариство у розбудові української культури.
- •35.М.Костомаров і його твір «Книга Битія українського народу».
- •36.Просвітницькі ідеї представників «Руської трійці».
- •38.Громадівство у вченні м.Драгоманова.
- •39. Неоромантизм: його представники і їх вчення.
- •41.Товариство “Просвіта” і “Руська бесіда” у розбудові української культури.
- •40.Гуманізм українського неоромантизму.
- •42.Роль і.Франка як оновлювача української культури.
- •43.Імпресіоністські та модерністські тенденції у творчості українських художників.
- •44.М.Грушевський як історик і громадський діяч.
- •45.Українська музична культура другої половини XIX- поч.XXст.
- •46.Освіта та наука в україні
- •43. Освіта та наука в Україні XIX– поч. XXст.
- •48.Ровиток української культури під час революції 1917 – 1920 рр.
- •49.Культурний Ренесанс 20-тих років XX ст.
- •50.Український авангард: художні стилі й естетичні напрями.
- •51.Український кубофутуризм;
- •52.Монументальне мистецтво Бойчука.
- •53.Модерністичний театр л.Курбаса.
- •54. Культурно-просвітницькі тенденції «Червоного Ренесансу».
- •55.Українізація як явище в культурному житті України 20-30 рр. XX ст..
- •56„Розстріляне відродження”: провідні діячі та їхній внесок у культурне життя України
- •57.Освіта і наука в Україні 20-30 рр. XX ст..
- •[Ждановщина і українська культура
- •60.Засадничі ідеї націології, її предмет вивчення.
- •61.Українське театральне мистецтво 20-30 рр. XX ст..
- •62.Визначення понять народність, етнос, нація.
- •63.Етнічна і національна культура: їхня характеристика і порівняльний аналіз.
- •65.Розмаїтість українського культурного ландшафту.
- •66.Культурні ознаки етнографічних регіонів України:
- •67.Релігійна регіоналізація України;
- •68.Розмаїтість народної атрибутики ( одягу, прикрас).
- •69.Особливості карпатського культурного регіону.
- •71.Етнографічне районування України.
- •Перші сліди людини на Буковині
- •[Ред.] Період Київської Русі
- •[Ред.] 14-16 століття
- •[Ред.] Національно-визвольна війна 1648—1657 рр.
- •[Ред.] у складі Австрійської імперії
- •Від 1919 р. До післявоєнного періоду
- •73.Українська культура в умовах глобалізацій них процесах.
- •74.Уніфікаційні моменти сучасної української культури.
- •76. Нові тенденції в сучасній українській культурі.
- •77. Сучасна українська література.
- •79.Сучасне кіно і театр.
- •78. Постмодернізм у сучасній українській культурі
40.Гуманізм українського неоромантизму.
Теоретичну обгрунтованість і художню систематизованість української культури кінця XIX — початку XX століття значною мірою забезпечила діяльність покоління, яке І. Франко називав "молодою Україною". Це був мистецький і просвітницький рух, що сприяв як розвиткові національної культурної традиції, так і формуванню новочасної естетичної свідомості. Криза народницько-позитивістського догматизму породила наприкінці XIX ст. один з основних конфліктів новітнього типу світовідчуття. Літературознавство визначило його як суперечність між безмежністю духовно-природного круговороту матерії, Всесвіту і обмеженістю конкретного людського життя, індивідуальної свідомості. Витоки цього конфлікту знаходимо ще в антропоцентризмі європейського Ренесансу та постренесансу, який спорудив безмежну віру у людські можливості, у те, що індивід має право і навіть обов'язок перебудувати все довкола себе за своїм розсудом, оскільки людина є центром Всесвіту. Неоромантична гуманістична концепція формувалась у творчості письменниці О. Кобилянської (1863—1942). Її героїні — Олена з повісті "Людина", Наталка з повісті "Царівна", Тетяна з повісті "В неділю рано зілля копала" — мають надміру вразливе серце, горду і мрійливу душу, належать до того самого світу людських моральних високостей, що його поетизують неоромантики. Їх життя є постійним зіткненням зі світом лицемірства, духовної ницості, "здорового глузду". У побудованому О. Кобилянською ідеальному світі повноти життєвої і творчої реалізації особистості жінка стає Людиною — Царівною своєї долі. Неоромантична концепція двох світів — ідеального й реального, мрій та буденності — відчувалась і в споглядальних настроях камерної "опери-хвилинки" М. Ли.сенка "Ноктюрн. Неоромантична концепція внесла корективи і в традиції театру корифеїв. Драматургічне та режисерське вирішення п'єси віднині стало спрямованим на перетворення етнографічно-побутової драми на соціально-психологічну. Символістська ідея двох світів втілювалась з допомогою так званого "подвійного висвітлення побуту". Якщо в традиційному реалістичному театрі зображення побуту мало самодостатній характер, то тепер побутові деталі приймають на себе змістове значення (драматургія "Украденого щастя" І. Франка). Аналогічне трактування є типовим і для європейського символістського театру Г. Ібсена, М. Метерлінка, Г. Гартмана, пошуків новітньої російської реалістичної драми (А. Чехов). Краса, до якої новітні українські митці так тяжіли, але не знаходили у реаліях тогочасного буття, вимагала мандрів в її пошуках. Тому й архітектура 1890—1900-х pp. становила собою своєрідний путівник по різних історичних епохах та країнах. Героїко-громадянський пафос будівлі колишнього Київського художньо-промислового й наукового музею (нині — Державний музей українського образотворчого мистецтва) архітектора В. Городецького в античних формах заступав мавританський стиль його кенаси в Києві. Неоромантична міфологія реальності виявила себе в зануренні у світ філософської рефлексії, у безкінечний діалог із життям, з вічністю, зі смертю. Галицький майстер О. Новаківський досліджував проблему високого призначення та драми творчої особистості ("Мойсей", "Автопортрет з квіткою"), глибоко передавав настрої екзистенціальної тривоги ("Русалка", "Музика"), мотиви звільнення непереможності творчого духу ("Визволення", "Втрачені надії"). Народнопоетична спрямованість тогочасного малярства, як і письменства, була цілком закономірною. Молоді спирались, за словами одного з персонажів повісті М. Яцківа "Танок тіней", на символіку козацьких наспівів, містику Сковороди, демонологічний світогляд народу, "п'ятий елемент підсоння" і "четвертий вимір людської душі". Занурення у традицію, пошук кореневої цілісної особистості, дослідження духовно-ідеальних первин людини пробудилось в кінці XIX — на початку XX ст. з такою силою ще й тому, що пов'язувалось з перспективами національного і соціального відродження.