- •Тема 1. Сутність, принципи і роль страхування
- •1.1. Необхідність страхового захисту
- •1.2. Сутність страхування як економічної категорії. Суб’єкти та об’єкти страхування
- •1.3. Функції страхування
- •1.4. Принципи страхування
- •1.5. Системи страхування
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 2. Класифікація страхування
- •2.1. Ознаки класифікації страхування
- •2.2. Форми страхування: обов'язкова та добровільна
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 3. Страхові ризики та їх оцінка
- •3.1. Поняття про страховий ризик
- •3.2. Сутність актуарних розрахунків. Показники страхової статистики
- •3.3. Склад та структура тарифної ставки
- •3.4. Розрахунок тарифів з ризикових видів страхування
- •3.5. Особливості розрахунку тарифних ставок зі страхування життя
- •3.6. Види страхових внесків (премій, платежів)
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 4. Страховий ринок
- •4.1. Поняття про страховий ринок та його структура
- •4.2. Страхові посередники та професіонали страхового ринку
- •4.3. Товариства взаємного страхування
- •4.4. Об'єднання страховиків
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 5. Страхова організація (компанія)
- •5.1. Організаційні форми страховиків та порядок їх створення
- •5.2. Організаційна структура страхової компанії та органи управління нею
- •5.3. Органи управління страхової компанії
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 6. Державне регулювання страхової діяльності
- •6.1. Мета та завдання державного регулювання страхової діяльністю. Державна політика у сфері страхування
- •6.2. Система державного нагляду за страховою діяльністю в Україні
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 7. Особисте страхування
- •7.1. Сутність та особливості особистого страхування.
- •7.2. Страхування життя
- •7.3. Страхування від нещасних випадків
- •7.4. Медичне страхування
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 8. Майнове страхування
- •8.1. Загальна характеристика майнового страхування
- •8.2. Страхування майна юридичних осіб
- •8.3. Страхування майна громадян
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 9. Страхування відповідальності
- •9.1. Економічна сутність страхування відповідальності
- •9.2. Характеристика та особливості основних видів страхування відповідальності
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 10. Перестрахування та співстрахування
- •Сутність, необхідність та значення перестрахування
- •10.2. Методи перестрахування
- •10.3. Форми проведення перестрахувальних операцій
- •10.4. Співстрахування та механізм його застосування
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 11. Доходи, витрати і прибуток страховика
- •11.1.Особливості фінансово-економічної діяльності страховика
- •11.2. Доходи страховика
- •11.3. Витрати страховика
- •11.4. Фінансові результати страховика
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 12. Фінансова надійність страхової компанії
- •12.1. Поняття про фінансову надійність страховика
- •12.2. Умови забезпечення платоспроможності страховика
- •12.3. Страхові резерви та порядок їх формування
- •Питання для самоперевірки
- •Глосарій
- •Рекомендована література
- •Закон україни «про страхування» (чинна редакція1)
- •Розділ I загальні положення
- •Розділ II договори страхування
- •Розділ III забезпечення платоспроможності страховиків
- •Розділ IV державний нагляд за страховою діяльністю в україні
- •Розділ V прикінцеві положення
- •Закон україни «про внесення змін до закону україни «про страхування»
- •Етапи розвитку страхування
- •Класифікація страхування згідно з директивами єс Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій):
- •Загальні види страхування:
6.2. Система державного нагляду за страховою діяльністю в Україні
Страховий нагляд за діяльністю суб'єктів страхових відносин у кожній країні забезпечується відповідною системою органів з нагляду за страховою діяльністю.
Так, у Росії створена Федеральна служба з нагляду за страховою діяльністю, у Латвії – Державна страхова інспекція, у Франції – Комісія з контролю за страхуванням, в Італії – Державний інститут контролю за діяльністю страхових компаній, у Нідерландах – Палата страхових справ тощо.
В Україні до 2000 року з боку держави наглядом і контролем у страхуванні займався Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд), який був створений з метою забезпечення реалізації державної страхової політики. Комітет підпорядковувався Кабінету Міністрів України.
Після 15 березня 2000 року до 26 квітня 2003 року на підставі Указу Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" цю функцію виконувало Міністерство фінансів України (Департамент фінансових установ та ринків). Структурні підрозділи Департаменту займались загальним регулюванням, законодавчим забезпеченням, ліцензуванням і контролем за небанківськими фінансовими установами: кредитними спілками, недержавними пенсійними фондами, інвестиційними компаніями, страховими організаціями.
З прийняттям нової редакції Закону України «Про страхування» (2001 р.) державний нагляд у сфері страхування здійснюється Уповноваженим органом держави та його органами на місцях. До 2003 р. функції цього Уповноваженого органу продовжувало виконувати Міністерство фінансів України, а з прийняттям Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та виданням указу Президента України «Про положення про державну комісії з регулювання ринків фінансових послуг України» функції Уповноваженого органу за нагляду за страховою діяльністю (поряд з наглядом за іншими сферами фінансових послуг) покладено на Державну комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (скорочено – Держфінпослуг).
Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників.
Уповноважений орган забезпечує проведення державної політики у сфері страхування. У своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства, у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Уповноважений орган організовує виконання актів законодавства і систематично контролює їхню реалізацію.
Функції, що виконує Уповноважений орган відповідно до покладених на нього завдань виконує зазначені у статті 36 Закону України «Про страхування».
Законом України «Про страхування» також визначено основні права Уповноваженого органу, які зазначені у ст. 37 Закону.
Крім спеціального органу державного контролю, постановою Кабінету Міністрів України (1996 р.) було створено Експерту Раду з питань страхування при Кабінеті Міністрів України. Функціонування Експертної ради дозволяє розглядати питання та вирішувати проблеми страхування вже на стадії розробки законів, а не після їх прийняття, тобто реально впливати на захист інтересів страховиків та інших суб'єктів страхового ринку. Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюють також органи законодавчої, виконавчої та судової влади.
У зв'язку з демонополізацією страхування в Україні органи державної влади й управління не здійснюють безпосереднього керівництва страховою діяльністю. До їхньої компетенції входить створення правового середовища для страхового ринку шляхом прийняття та видання законів, постанов, інструкцій та інших нормативних актів, а також здійснення контролю та нагляду за дотриманням законодавства у сфері страхування. До таких органів входять: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України.
До системи органів регулювання входять ще:
Національний банк України (здійснює валютне регулювання);
Державна податкова адміністрація (податкове регулювання);
Антимонопольний комітет (антидемпінгове та антимонопольне регулювання);
Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва (регуляторну політику);
Фонд державного майна України (управління частками державного майна);
Господарський суд (розгляд спірних питань у страхуванні).
Відповідно до Закону України "Про страхування" інститутами - регуляторами, що здійснюють інституційно-правове регулювання на страховому ринку визнані об’єднання страховиків: Моторне (транспортне) страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Ядерний страховий пул.
6.3. Ліцензування страхової діяльності та контроль за її проведенням
Ліцензування страхової діяльності є одним з головних методів регулювання процесу формування страхового ринку. Призначенням ліцензування є перевірка підготовленості страхової компанії до проведення страхової діяльності.
Ліцензування страхової діяльності здійснюється відповідно до ст. 8 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку органів ліцензування" на підставі Ліцензійних умов проведення страхової діяльності, затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства фінансів України.
Ліцензування страхової діяльності здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, видаючи ліцензію на проведення конкретних видів страхування та перестрахування, передбачених Законом України "Про страхування".
Установчі документи (статут та установчий договір) повинні містити ті види діяльності, якими дозволено займатися страховику.
Для одержання ліцензії страховик подає до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України заяву. Заява подається за встановленою формою, в якій повинні бути вказані:
найменування страховика (перестраховика) (повне та скорочене, якщо таке є);
юридична адреса (місцезнаходження);
форма та види страхової діяльності, щодо яких подані документи на ліцензування;
місце здійснення страхової діяльності;
розмір сплаченого статутного фонду;
поточний рахунок, найменування та юридична адреса банку, у якому відкриті рахунки страховика.
До заяви додаються:
копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;
довідки банків або висновки аудиторських фірм, що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;
довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;
правила (умови) страхування;
економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;
інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Держфінпослуг.
Термін розгляду ліцензійної справи – 30 днів з часу одержання усіх передбачених документів.
Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.
Суперечки щодо відмови у видачі або відкликанні ліцензії вирішуються у судовому порядку.
Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.
Для здійснення діяльності страховими брокерами їм необхідно мати сертифікат на таку діяльність, який видається згідно з «Інструкцією про порядок сертифікації страхових брокерів, ведення державного реєстру брокерів та регулювання їх діяльності».
Допустити страхову компанію на ринок, видати їй ліцензію – цим контроль не вичерпується. Поточна діяльність страхової компанії контролюється на підставі звітності.
Перевірку дотримання вимог щодо публікації балансу, контроль за правильністю відображення даних у звітності здійснюють представники державних органів шляхом різного роду перевірок страхових організацій за такими напрямами:
комплексні перевірки страхових компаній;
перевірки філій страхових компаній;
камеральні перевірки діяльності страховиків на підставі поданих балансових та інших звітів;
перевірки іншими контролюючими органами.
Перевірки можуть здійснюватися планово й позапланово – якщо необхідно – при наявності порушення законодавства з боку страхової компанії.
Особлива увага сьогодні приділяється контролю за:
платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;
розміщенням страхових резервів;
розробкою нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності;
реалізацією Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року.
Однією з головних умов належного виконання страховиком прийнятих на себе зобов'язань є фінансова надійність страховика. Чинниками, які забезпечують фінансову надійність страховиків є:
розмір власних коштів страховика;
правильно розраховані тарифні ставки;
збалансований страховий портфель;
величина страхових резервів, адекватна сумі взятих страховиком на себе зобов'язань;
розміщення страхових резервів;
перестрахування.
Загальні положення забезпечення платоспроможності страховиків наведено у ст. 30 Закону України "Про страхування":
наявність сплаченого статутного фонду та гарантійного фонду страховика;
створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності (докладно – у темі 12).
Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування, крім страхування життя, установлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, – 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. Особливості формування статутного фонду страховика наведено в ст. 2 Закону.
Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, крім страхування життя.
У разі створення страховика або збільшення зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.
Також забороняється використовувати для формування статутного фонду страховика векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, у позику, під заставу і вносити нематеріальні активи.
Стосовно товариств із додатковою відповідальністю Закон лише вказує на необхідність створення ними статутного фонду, проте ніяк не визначає його розмір.
Страховики можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації, з урахуванням особливостей щодо забезпечення правонаступництва щодо укладених договорів страхування, встановлених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.
При ліквідації страховика він виключається з Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків).
Може бути здійснено реорганізацію страховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення). Згідно ст. 13 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" реорганізація (ліквідація) страхових організацій здійснюється з додержанням вимог відповідних законів України та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, зокрема, Законів України "Про страхування" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Виключення страховика з державного реєстру суб'єктів підприємницької діяльності місцевими органами влади у зв'язку з його ліквідацією або реорганізацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін у єдиний Державний реєстр страховиків (перестраховиків).