- •2. Зародження політичних ідей в державах Стародавнього Сходу
- •3. Проблема походження держави у політичній думці Стародавньої Греції
- •4. Платон про суспільство і державу.
- •5.Політична система Арістотеля
- •6. Розвиток політичної думки у Давньому Римі
- •7. Політичні погляди Цицерона
- •8. Концепція двох держав Августина Блаженного.
- •10. Політична думка Київської Русі
- •11. Праця н.Макіавеллі «Володар»
- •Військової
- •Наукової
- •Відтворення населення шляхом створення необхідних предметів споживання і виховання громадян.
- •15. Конституція п.Орлика
- •16. Порівняльний аналіз теорії суспільного договору Дж.Локка,т.Гоббса,ж.-ж.Руссо
- •17. Порівняльний аналіз теорії розподілу влади Дж.Локка і ш.Монтеск'є
- •19. Політичні ідеї епохи Просвітництва
- •22. І.Кант про правову державу
- •27.М.Вебер – засновник сучасної західної політології
- •30. Політичне життя суспільства як предмет політології
- •31. Політика як суспільне явище
- •33. Політична влада. Сутність,структура,функції.
- •36. Політична система України:
- •37. Держава в політичній системі суспільства
- •43.Що означає поняття «політичний режим»?
- •46. Сутність ідеології фашизму.
- •53.54. Типологія політичних культур.
- •59. Політична свідомість та її структура
- •60. Політичне лідерство. Типи політичних лідерів.
- •61. Політичні еліти. Теорія еліт Моски,Парето,Міхельса
- •70. Декларація прав національностей України
- •71.Національна політика України.
- •74. Партійні системи. Типологія партійних систем
- •76. Становлення багатопартійності в Україні
- •81.Що означає поняття «політичний конформізм»?
- •83. Декларація про державний суверенітет України
- •91. Виборчі системи в сучасному світі
33. Політична влада. Сутність,структура,функції.
Політична влада - це здатність, право або можливість суспільних груп та індивідів, які їх представляють, здійснювати вплив на політичну діяльність і політичну поведінку людей та їх об’єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства.
Влада в загальносоціологічному понятті передбачає здатність окремого індивіда або групи людей за допомогою різних засобів та методів утверджувати у сфері соціальних відносин власну волю. Без владних відносин неможливе функціонування суспільства в цілому, а також його елементів, їх організація та взаємодія.
Політична влада є однією з гілок влади. На відміну від моральної, сімейної влади, політична влада має не особистий, а суспільно опосередкований характер. Для політичної влади значущими є не стільки інтереси приватної особи, скільки загальні інтереси усіх груп та соціальних верств суспільства. Існує багато визначень поняття «політична влада» як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. У вузькому розумінні політичну владу можна визначити як реальну здатність індивіда, групи людей до виявлення своєї волі у політиці на основі свідомого політичного інтересу. Політичною владою є будь-які підстави для одержання влади однієї групи людей над іншою, якщо ця взаємодія має політичний характер. Основою політичної влади є політична нерівність, а також нерівність політичних статусів. Право приймати відповідальне політичне рішення людина отримує якраз завдяки своєму особистому статусу в ієрархічній структурі суспільства, коли стає членом уряду, депутатом парламенту, лідером партії тощо. Політична нерівність створює передумови для управління суспільством. Адже для координації життя соціума необхідний своєрідний управлінський центр — «мозговий штаб», а також переборення центробіжних сил, особистого та групового егоїзму. Ось чому історія суспільств — це історія не ліквідації політичної нерівності, а пошуку і створення ефективних засобів її організації.
Як же співвідносяться політична влада та влада державна. Будь-яка державна влада є політичною, але не всяка політична — державною: в умовах первіснообщинного ладу, зокрема на останньому етапі його розвитку, вже існувала політична влада, але держави не було. Найважливішою ознакою виникнення держави є наявність окремої групи осіб, у руках яких зосереджена влада, тобто професійно зайнятих управлінням суспільства та використовуючих для цього соціальний апарат насильства (армію, поліцію, в'язниці тощо).
Отже, державна влада — це влада, яка здійснюється за допомогою відокремленого професійного апарату на певній території, на яку поширюється державний суверенітет, у якої є можливість звернутися до засобів організованого і законодавчо інституалізованого насильства. Державна влада являє собою найвище, найповніше вираження політичної влади, є політичною владою в її найбільш розвинутому стані.
Ресурси влади: поняття, типологія. Суспільна влада є складним явищем. Її складають, з одного боку, суб'єкт і об'єкт, а з іншою - ресурси влади.
Суб'єкти влади - носії влади, активна діюча величина в системі влади, від якої виходить вплив, дія, слідують розпорядження, вказівки.
Об'єкти влади - явища, предмети, органи, установи, підприємства, населення, на керівництво (управління) якими згідно із законом або підзаконним актам направлена діяльність властей.
Безпосереднім суб'єктом влади звичайно виступають ті люди, що концентрують в своїх руках величезний вплив і довір'я, фінансову могутність, могутні важелі дії на інших людей, контролю над їх настроями, думкою, поведінкою і управління ними.
Ресурси влади - сукупність засобів і методів, застосування яких забезпечує можливість суб'єкту влади здійснювати вплив на об'єкт (особа, групи, суспільство в цілому) і досягати поставленої мети. Ресурси знаходяться між суб'єктом і об'єктом влади і «матеріалізують» відносини залежності між ними.
Основними функціями політичної влади є:
• Інтегративна функція влади направлена на консолідацію всіх соціально-політичних сил, інтеграцію прогресивних політичних, ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства з метою реалізації суспільно-значущих, історично визначених цілей.
• Регулятивна функція влади забезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів.
• Функція мотивації означає, що влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущі, так і інші мотиви відповідно до політичних інтересів суб‘єктів владарювання, їхніх політико-організаційних структур.
• Стабілізаційна функція влади націлена на забезпечення стійкого, стабільного розвитку політичної системи, всіх її структур, громадянського суспільства.
34.
Легітимність влади - це добровільне визнання існуючої влади громадянами, довіра до неї з їх сторони, визнання її справедливою, прогресивною.
Легітимність:
пов'язана з обгрунтовуванням правомірності тих рішень, які приймає влада, і добровільності їх виконання населенням;
-є найважливішою ознакою демократичної влади, визнання її не тільки громадянами, але і світовою спільнотою (тому навіть авторитарні режими (див. Тему 7) прагнуть забезпечити собі певні ознаки легітимності - виборність, народне представництво та ін.);
-своєрідний символ віри, уявлення, яке присутнє в свідомості громадян, і означає переконаність людей в тому, що влада має право ухвалювати рішення, обов'язкові для виконання. Подібне пояснення принципу легітимності дав М.Вебер, який включив в неї два положення: 1) визнання влади правителів і 2) обов’язок керованих підкорятися їй.
Легітимність може досягатися різними способами. Виходячи з того, що різні типи владарювання добиваються авторитету за допомогою різних ресурсів, М.Вебер запропонував виділити три ідеальні типи легітимності влади: традиційний, харизматичний і раціонально-легальний. В основу такої класифікації він поклав мотив підкорення.
Історично першим типом легітимності влади був традиційний:
в його основі лежить авторитет вождів, монархів, царів, заснований на звичці підкорятися владі, віра в її божественний характер і священне право престолонаслідування.
Традиційний тип легітимності зберігся до теперішнього часу, хоча і помітно трансформувався. До нього відносяться режими королівської влади в таких країнах, як Непал, Саудівська Аравія, Оман, Йорданія, Кувейт.
Харизматичний тип влади - особливий тип легітимності, заснований на виняткових якостях особи (релігійного, політичного діяча тощо). В основі харизматичного типу легітимності лежать:
-авторитет надзвичайного особистого дару (харизма) (з грец. harisma- особливий дар, благодать);
-повна особиста відданість і особисте довір'я, що викликається наявністю якостей вождя у якоїсь людини;
Харизматичний тип влади переважає в перехідний час, в період реформ. В сучасних умовах харизматична легітимність влади зберігається переважно в країнах Африки, де харизма є формою організованого політичного поклоніння, тобто своєрідною політичною релігією, що обожнює особу вождя.
Раціонально-легальній легітимності властиві:
-віра учасників політичного життя в справедливість існуючих правил формування влади;
-підлеглість закону діяльності інститутів влади;
-раціонально усвідомлений інтерес виборця, який виказує його на виборах, голосуючи за ту або іншу партію. Цей інтерес виступає як мотив підкорення населення влади.
На практиці в чистому вигляді вище перелічені ідеальні типи легітимності не існують. Вони перемішані, взаємно доповнюють один одного, тому правомірно говорити про змішаний тип легітимності.
Легітимність влади тісно пов'язана з її ефективністю. Влада, що має законні підстави на панування в суспільстві, в результаті своєї неефективної політики може втратити довір'я громадян і стати нелегітимною. Процес визнання легітимності влади називається її легітимізацією, а втрата нею легітимності - делегітимізацією.
35.
Політична система - це цілісна, інтегрована сукупність політичних суб'єктів, структур і відносин, що відображає інтереси всіх політичних і соціальних сил суспільства. Вона активно взаємодіє з іншими системами - економічною, культурною, соціальною, ідеологічною, релігійною, етнічною.
Основними ознаками політичної системи є:
взаємозв'язок групи елементів;
утворення цими елементами певної цілісності;
внутрішня взаємодія всіх елементів;
прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;
здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.
Визначальним елементом політичної системи є держава. Крім неї, у політичну систему суспільства входять політичні партії, профспілки, асоціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціально-політичні рухи та інші об'єднання, змістом діяльності яких є політичні процеси.
Структуру політичної системи складають такі основні компоненти:
політичні відносини - взаємини суб'єктів політики з приводу завоювання та здійснення влади (міжкласові, внутрішньокласові, міжнаціональні, міждержавні);
політична організація суспільства - це система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя суспільства; вона складається з власне політичних організацій (держава, політичні партії, політичні рухи), політизованих організацій (народні рухи, профспілки), неполітичних організацій (об'єднання за інтересами);
засоби масової інформації - розгалужена мережа установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації, пропагуючи вироблені політичні та правові норми;
політичні принципи та норми, які формують політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичної системи;
політична свідомість - сукупність політичних ідей, відображених у політичних документах, правових нормах тощо;
політична культура - це сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя.
Існують і інші погляди на структуру політичної системи, за якими в ній виділяють такі підсистеми.
координація окремих елементів суспільства;
легітимізація (діяльність, спрямована на узаконення політичної системи);
політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);
артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);
агрегування інтересів (узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення);
інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;
політична комунікація складових політичної системи та ін.
Виходячи з того, що політична система покликана забезпечувати стабільність суспільства, його прогрес через збалансованість інтересів різних груп населення, американські політологи Г. Алмонд і Дж. Пауелл виділяють такі її функції:
висловлювання інтересів (політична система через різні організації представляє в суспільстві інтереси соціальних груп);
узагальнення інтересів (розмежовані інтереси різних соціальних груп узагальнюються, віддзеркалюються в програмах партій і доводяться до влади);
відпрацювання норм і правил (законодавчі органи видають закони і нормативні документи);
застосування правил (вона є прерогативою виконавчих органів, які реалізують накази законодавців);
контроль за застосуванням правил (виконання її здійснюється судовими органами і органами насилля чи примусу);
політичної комунікації (вона припускає різні форми взаємодії та обміну інформацією між різними структурами політичної системи, лідерами і громадянами).