12, Національні моделі соц.-труд відносин

в даний час у світі склалися три основні системи регулювання соціально-трудових відносин: європейська соціальна модель; американська ліберальна модель; японська економічна модель, в якій поєднуються перші дві моделі

Європейська (або континентальна) модель за своєю сутністю є соціал-

демократичною. Вона характеризується наступними властивостями й рисами:

– високий рівень правової захищеності працівника;

– жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць;

– галузеве (регіонально-галузеве) тарифне регулювання;

– високий законодавчо встановлений мінімум оплати праці;

– відносно невелика диференціація оплати праці.

Англосаксонська модель поширена в таких країнах, як США, Великобританія, Австралія, Нова Зеландія.

Модель характеризується наступними особливостями:

– достатньо високій рівень розвитку трудового та цивільного

права;

– відсутність централізованої системи управління зайнятістю та

боротьби з безробіттям;

– надання широких прав і свобод роботодавцям щодо наймання й звільнення працівників;

Японській моделі соціально-трудових відносин властива ціла низка суто національних рис [1]:

– поширення принципу довічного наймання працівника, коли

зайнятість постійного працівника гарантується фірмою-роботодавцем до досягнення їм 55–60 років;

– пряма залежність розмірів заробітної плати і соціальних виплат від тривалості роботи на фірмі;

– високий рівень розвитку внутрішньофірмового патріотизму та

пов’язаних з ним методів мотивації праці;

– унікальні внутрішньофірмові системи росту і просування працівників.

13. Методи регулювання соціально-трудових відносин.

Наявні методи регулювання соц.-труд відносин залежно від характеру їх нормативно-праової визначеності поділяються на дві групи:

Методи формальної регламентації, «продуктом» яких є певні норми процедури, регламенти,зобов’язання, у складі законодавчих актів угод,договорів,контрактів,правил тощо.

Методи неформальної регламентації, «продукт» яких набуває форми усних домовленостей ,зобов’язань, неформальних контрактів і т.ін.

За характером керівного впливу на соц.-труд відносини наявні методи можна поділити на три групи

Методи прямого впливу(безпосереднє,ініціативне вжиття певними інститутами заходів з використанням ресурсів та потенціалу нормативно- правових норм)

Непрямі методи(покликані створювати певні рамкові умови за яких ті чи інші інститути потенційно будуть заінтересовані у розв’язанні проблем соц.-труд сфери.передбачають використання дотацій, податкових пільг, держ закупівель, пільгових кредитів тощо, як засобів впливу)

Методи самоуправління(ґрунтуються на засновку, що суб’єкти відносин у сфері праці самі опрацьовують та реалізовують рішення ,керуючись мотиваційними настановами та моральними нормами)

Залежно від виду регулятивних інструментів:

Адміністративні(комплекс обов’язкових до виконання вимог і розпоряджень управлінь структур до суб’єктів відносин у сфері праці)

Економічні( створ умови ,що вплив на економічну поведінку тих чи інших суб’єктів та узгоджують оптимізують суспільні і приватні інтереси.(програми соц. розвитку, тощо))

Погоджувально-арбітражний посередницький, арбітражний,запобігає трудов конфліктам та сприяє залагоджув їх руйнівних процесів.

Партисипативні-передбач запровадж сучасних форм і методів участі найм працівників в управлінні виробництвом, у прийнятті та реалізації організ-управлінських нововведень.

Соц.-психолог- перелбач за діяння потенціалу соц.-псих чинників впливу на поведінку суб’єктів соц.-труд відносин задля досягнення поставлених цілей.

Інституціональні- поляг у створенні низки інститутів, необхідних для діяльності суб’єктів відносин у сфері праці й узгодження їхніх інтересів