- •4. Суспільний устрій Вавилону Syspilnuj ystrij vavulony
- •11. Реформи Клісфена
- •13.Суспільний лад афінської держ.
- •14.Державний устрій стародавніх Афін.
- •16.Державний лад спарти.Право
- •21. Сенат у Римській державі.
- •25. Принципат у Римській державі.
- •27 .Поділ Римської імперії на Західну і Східну.Падіння Західної імперії та її історичне значення.
- •29. Закони 12 таблиць.
- •30. Джерела римського права в період імперії.
27 .Поділ Римської імперії на Західну і Східну.Падіння Західної імперії та її історичне значення.
Наприкінці IV ст. Риму довелося зіткнутися з сильним натиском германського племені вестготів, Вестготи біля Адріанополя (в Греції) 378 р. вщент розбили і майже знищили римське військо. Це був страшний удар для Риму. Могутня колись імперія вже не могла зібратись з силами і почала розпадатись. Дещо зміцнив державу імператор Феодосій, але в 395 р., у рік його смерті, вона остаточно розпадається на дві частини — Західну і Східну, дві самостійні, по суті, держави, зі своїми імператорами на чолі. У 30-х роках на Римську державу напали гунни на чолі з Атіллою. У вирішальній Каталаунській битві (451 р.) ніхто не здобув перемоги. У 475 р. римський патрицій Орест посадив на престол сина Ромула Августа, котрий і став останнім римським імператором. Але проти нього повстали варварські найманці на чолі з вождем Одоакром, які вбили Ореста, позбавили Ромула Августа влади, 476, коли все це сталося, і є останнім роком існування стародавньої Римської держави, яка зникла, проіснувавши близько тисячі років. Розхитана глибокою кризою рабовласницької системи, послаблена повстаннями рабів і колонів та поневолених народів, гострою внутрішньою боротьбою різних верств суспільства, кинута напризволяще розбещеною знаттю і громадянами, задушеними злигоднями, численними податками і поборами, вона впала під натиском варварів.
28. Джерела римського права в період республіки. У стародавньому Римі в найдавніші часи єдиним джерелом права був звичай. Стародавні звичаї регулювали життя общин, порядок ведення господарства, виконання суспільно корисних робіт, побут, шлюбні та сімейні стосунки, вшанування родинних і общинних богів та ін. Звичаї були родові, які стосувалися тільки членів окремих родів, та общинні — всієї общини, всього племені. За недотримання звичаїв на винних чекали такі покарання: зауваження, загальний осуд, вигнання з роду, общини або навіть страта. Поруч з родовими звичаями в перехідний період від родового ладу до державної організації все більшого значення набувають звичаї, котрі виробляла практика нових органів — сенату, жрецьких колегій, а потім і магістратів. Таким шляхом поступово склалися точні формули майнових правочинів, релігійних обрядів, міжнародних угод та ін. З виникненням держави частина старих звичаїв зберігається: їх бере до уваги і використовує держава, вони застосовуються під державним примусом, мають державний захист. З них формується ще одне джерело права — звичаєве право. Звичаєве право складалося не тільки з санкціонованих державою старих звичаїв, а й з нових, які або створювалися самими державними органами, або внаслідок багаторазового повторення громадянами типізувалися; виникало правило, вироблялася норма поведінки, яка знову ж таки санкціонувалася державою. Звичаєве право не фіксувалося в письмовій формі, його правила ніде не оголошувалися. Жерці були його зберігачами і тлумачами та водночас першими суддями в Римі. Тим самим стародавнє римське право було тісно пов'язане з релігією. Його ще називали сакральним правом(засшш — священне, релігійне), оскільки вважалося, що вся поведінка людей, всі вчинки, у тому числі правові акти, визначаються і творяться з волі богів. Закони. Зі становленням і розвитком римської державності основним джерелом права став закон (Іех). Закони затверджувались тільки Народними зборами (куріатними, центуріатними, трибутними) і врегульовували щораз ширшу сферу суспільних відносин. Зі зміцненням державності, цей термін набув значення повеління народу. Ініціаторами прийняття тих чи інших законів були зазвичай магістрати, які часто саме з цією метою і скликали Народні збори. Певного порядку опублікування законів у Римі не існувало. Однак іноді у центрі міста встановлювали дошки з текстом прийнятих важливих законів. У республіканський період було видано чимало законів, які мали переважно конкретний характер, тобто торкалися конкретних питань, що мали значення в даний час. Тоді ще не було кодексів, які б регламентували ту чи іншу галузь права, не було писаної, встановленої єдиним актом конституції. Римські закони мали на меті організацію діяльності держави, її органів, її безпеки, охорону системи політичних відносин, правового становища населення, землеволодіння, власності на рабів, судочинства. Сенатус-консульти. У період ранньої республіки виникло ще одне джерело права — рішення сенату — сенатус консульти.Це не були закони і законами вони не називалися. Рішення сенату набули загальнообов'язкового характеру, стали юридичними нормами. Закони XII таблиць. Під тиском плебеїв 451 р. до н.е. було обрано комісію з десяти осіб для запису законів. Висічені на 12 мідних дошках закони були виставлені у центрі Рима до загального відома і увійшли в історію як Закони XII таблиць. У Законах XII таблиць зафіксовані положення і норми, що, за невеликими винятками, відбивали інтереси патриціїв. Закони XII таблиць не були кодексом у розумінні систематизованих норм, які з достатньою повнотою регулювали правовідносини в суспільстві. Це збірник коротких звичаєвих норм з найважливіших питань тогочасного життя. Всіх галузей права вони не охоплювали, торкаючись переважно цивільного, шлюбно-сімейного, кримінального, судового процесу, постанов про порядок поховання. Вони означали ліквідацію родоплемінних відносин, хоч елементи родового ладу ще залишались. Закони передбачали обов'язкову судову процедуру розгляду спірних справ. Відповідач за викликом позивача повинен був з'явитися в суд. Судова процедура являла собою змагання сторін перед судом, які самі подавали докази своєї правоти. З цього збірника можна судити про наявність міцної римської сім'ї з майже необмеженою владою батька, про сімейну власність, яка вже перебувала у стадії розпаду. Регулювались певні майнові правовідносини, зокрема один зі способів набуття власності—манципація. Це був складний, специфічний обряд, що передбачав обов'язкову присутність власника речі і покупця. Закони поділяли речі на дві основні категорії: речі, відчужувані шляхом манципації, і речі, які не потребували обряду манципації. Значну увагу приділяли борговому праву. Найдавнішим видом боргового зобов'язання був пехшп — кабала, самозаклад. За цим зобов'язанням боржник, який не сплатив борг, підпадав під владу кредитора. Закони XII таблиць торкались і сімейних відносин. Батько сім'ї мав над підвладними дітьми, родичами, усиновленими та усіма іншими, що мешкали в його сім'ї, необмежену владу. Спадкування проводилося згідно зі законом і заповітом. Закони XII таблиць визнавали свободу заповіту. Закони передбачали різні злочини і цілу систему покарань за них. Серед покарань домінували штрафи. Закони XII таблиць відбивали соціальні відносини римського суспільства в період переходу його від епохи первіснообщинного ладу до рабовласницького. В них зафіксована ще наявність общини, родової сім'ї, колективної, родової власності та ін. Водночас у них відображена достатньо розвинена приватна власність, на захист якої чітко і послідовно ставали Закони. Вони регулювали ще вузьке коло правовідносин, зокрема в цивільному, зобов'язальному праві, пройняті символічністю, формалізмом, консерватизмом. Закони XII таблиць високо оцінювали римляни впродовж усього періоду республіки, і вони мали велике значення в історії римського права. Історик Т. Лівій називає XII таблиць "джерелом усього публічного і приватного права". Коли скарги і прохання римських громадян з питань, не врегульованих законодавством, стали повторюватися, у преторів виробилися однотипні рішення. Спочатку вони оголошували їх усно, потім (не пізніше II ст. до н.е.) стало звичаєм запроваджувати нові правила у письмовій формі. Претори, вступаючи на посаду, публікували вироблені ними правила і норми. Вони дістали назву преторських едиктів. Це була своєрідна програма дій преторів у сфері судочинства. Щоправда, виданий претором едикт мав юридичну чинність тільки впродовж року, тобто терміну, на який обирався сам претор. Право, покладене в основу едиктів преторів для перегринів, набуло назви право народів. За природою було близьким до римського преторського права, однак відрізнялося від нього за сферою дії. Воно врегульовувало правові відносини між римлянами й іноземцями (перегринами) та між самими іноземцями на території Риму. Оскільки право народів створювалось хоч і римськими магістратами, але з урахуванням правових норм і звичаїв інших держав і народів, тому його небезпідставно вважали і вважають першим у світі своєрідним міжнародним, інтернаціональним правом товаровиробників. Діяльність юристів. Першими юристами у Римі були понтифі-ки — члени жрецької колегії, які, крім вищого нагляду за справами культу, зберігали і тлумачили стародавні звичаї, вирішуючи на їх підставі спори і конфлікти між громадянами. У III ст. до н.е. плебеї здобули право обрання до складу колегії понтифіків, і перший же понтифік — плебей Тиберій Корунканій зробив свої юридичні консультації відкритими та доступними для всіх. У період пізньої і ранньої імперії римська юридична наука досягла найвищого ступеня свого розвитку. Тому цей період в історії римського права називаютькласичним. Розвиткові правознавства тоді сприяла низка обставин. По-перше, формалізм старого цивільного права потребував суворого дотримання чітко визначених форм для кожної юридично значущої дії. В іншому випадку така дія втрачала правовий захист. Тому укладаючи угоди, треба було добре знати закони, звичаї, вміти їх тлумачити та застосовувати. Отже, потрібні були спеціалісти, які б могли дати кваліфіковану пораду. По-друге, діяльність магістратів, зокрема консулів, преторів, еди-лів передбачала знання законодавства або ж залучення як порадників-консультантів досвідчених спеціалістів. Власне магістрати, набувши за час своєї діяльності правових знань і досвіду, після складення повноважень часто ставали консультантами з правових питань, юристами. За Ціцероном, діяльність юристів зосереджувалась у трьох основних формах: 1) надання громадянам консультацій, юридичних порад щодо тих чи інших спірних ситуацій; 2) вироблення формул для юридичних дій; 3) керівництво процесуальними діями при веденні справ у судах; Законодавчої влади юристи, зрозуміло, не мали, проте консультаційною практикою безпосередньо впливали на розвиток права, своїми тлумаченнями звичаїв і законів надавали їм потрібний зміст, необхідний напрям і тим самим фактично створювали нові норми.