25. Принципат у Римській державі.

У 36 р. до н. е. Октавіан одержав довічну владу народного трибуна. З 31 р. до н.е. він щороку обирався консулом, а в 29 р. дістав ще й цензорські повноваження. Щоправда, в січні 27 р. до н.е. Октавіан на засіданні сенату заявив, що він складає з себе всі повноваження і повертається до приватного життя, однак вірні сенатори «умовили» Октавіана залишитися при владі,тож він отримав ім’я Август та титул голови сенату – першого сенатора( princeps senatus ->принципат). Відновлення республіки було лише формальним, Август став єдиновладним правителем держави. Повноваження: 1) командувати усіма збройними силами і мати особисту військову охорону; 2) укладати міжнародні угоди, приймати і посилати послів; 3) розв’язувати питання війни і миру; 6) чинити вище цивільне і кримінальне судочинство;4) безпосередньо управляти імператорськими провінціями; 8) верховні релігійні та жрецькі права; 5) видавати загальнообов’язкові рішення і тлумачити закони; 7) голосувати в сенаті й рекомендувати кандидатів на посади магістратів; 9) звільнення з-під дії деяких законів і звичаїв; 10) на нього не поширювалось вето жодних магістратів.

Старі римські установи продовжували існувати і формально не зазнали істотних змін. • Сенат вважався найвищим органом управління державою, крім цього до сенату переходять деякі функції Народних зборів, у нього з’являється законодавча і судова влада.

• За Августа розроблено поділ провінцій на 2 категорії: імператорські та сенатські. • Була поділена державна і державна скарбниця та фінанси загалом. Поряд зі старою скарбницею створюється окрема імператорська скарбниця – фіск. • Зі складу сенату при принцесі створено дорадчий орган – раду, що обиралась жеребкуванням. • Народні збори продовжували скликатися. На них приймалися закони, запропоновані Августом, обиралися і магістрати, проте ці вибори вже не були вільними. Востаннє НЗ були скликані при принцесі-імператорі Нерві 98 р. н.е.

• При Августі зберігалися ще майже усі посади магістратів, але їх політичне значення втрачається. • Консулат, як і раніше, був тим званням, до якого прагнули особи сенаторського стану. Щоб задовольнити честолюбство багатьох з них, за розпорядженням Августа на рік стали обирати не два, а декілька консулів. • Магістратури цензорів ліквідовано взагалі. Народні трибуни ще обирались трибунними зборами. • Магістратура преторів зберігалась, Август збільшив їх до 18. • Функції едилів обмежувались наглядом за громадським порядком і юрисдикцією в галузі торговельних справ. • Квестори втратили повноваження в галузі фінансів, перейшовши в розпорядження принцепса, консулів, преторів і намісників сенатських провінцій. Отже, загалом інститут магістратури хоч і зберігся, але втратив попереднє державно-політичн значення. Органи принцепса Прибічна рада(юристи ). Обговорювались питання внутрішньої та зовнішньої політики держави. Консиліум спочатку не був офіційним державним органом, але пізніше став державною установою. З’явилась посада префекта у Римі, який забезпечував охорону порядку, відповідав за місто. Імператорська канцелярія з різними відділами: відділ, який готував розпорядження імператора, фінансовий відділ тощо, які очолювали прокурори або магістри. Також створювались спец. органи для управління громадським будівлями, виконання суспільних робіт тощо. Римське суспільство Сенат – 1-й привілейований стан. З’явилось чимало «нових людей», заслужених військових. Представники старших родів зайняли в сенаті почесні місця, принцип виявляв до них увагу, надавав матеріальну допомогу збіднілим аристократам. Вершники – 2-й привілейований стан, основа принципу. Щороку ради вершників. Склад – 2 частини: стара і нова. Плебс. Август довів до логічного завершення систему хибних й інших роздач. Понад 200 тис. найбідніших щомісяця одержували зерно, гроші. Загалом плебс був задоволений. Муніципальна знать підтримувала Августа, оскільки вона зберегла привілейоване становище. Проводячи політику умиротворення різних верст населення, Август видав низку закон( 18 р. до н.е.) Головне завдання в політиці Августа – забезпечити покірність рабів( розшукав близько 30 тис. рабів-утікачів, обмежив відпуск рабів на волю). Так виглядала Римська держава в період принципату, зокрема у ранній його період. Республіканська зовнішність нового державного ладу, реставраційні тенденції в законодавстві – все це відповідало вимогам часу. Принципат був особливим, раннім видом монархії в Римі. 26.Домінат. Суспільний лад та державний устрій. Реформи Діоклетіана Період домінату в Римі почався з правління імператора Авреліана (270 –275 р.), який навіть за походженням був не римлянином, а варваром. Влада імператора була необмеженою. Формування бюрократичного апарату фактично завершив Адріан (117 –138 рр.). Створену Августом раду при принцепсі він перетворив на консиліум – постійно діючу ви-щу урядову установу – і доручив їй розробку імператорських конституцій. Утворились нові канцелярії, колегії кур’єрів, яким доручалось притягати до судової відповідальності чи-новників фінансового та судового відомств, винних у зловживаннях, здирствах. Збір податків було вилучено з відання від-купників і передано чиновникам. З’явилась державна пошта. Служба чиновників стала почесною і добре оплачувалась. Перехід до домінату супроводжувався занепадом рабовласницького ладу і зародженням феодальних відносин. Колони і раби стали зближатись за своїм походженням. Якщо принцепси обожествлялись посмертно, то після Гая Аврелія Діоклетіана (243 – 316 рр.) імператор уже за жит-тя оголошувався намісником Бога на землі, посередником між Богом і людьми. Діоклетіан, за свідченням літописця Євтронія, примушував успіх кланятись йому, тоді як до нього імператорів вітали. Функції сенату перейшли до імператорської ради, до складу якої увійшли впливові родичі, друзі імператора, преторіанські префекти, начальники відомств. До ради входила канцелярія імператора, яка складалася з ликторів, що відали фінансами, особистим майном імператора, його верховним судом, офіційним листуванням. Важливу роль в управлінні відігравали юристи, найбільш відомі з них навіть входили до імператорської ради. Безвладний сенат був остаточно замінений імператорською радою при імператорі Септимії Севері наприкінці ІІ ст. Преторіанська гвардія стала формуватись не лише з іта-ліків, а й з придунайських та сірійських легіонів, а це ще більше посилило залежність імператора від армії. Для провінцій була заснована колегія кураторів, покликаних виконувати функції імператорських контролерів. Імператор Діоклетіан (284 – 305 рр.) провів велику адмі-ністративну реформу, увів тетрархію – чотиривладдя. Він по-ділив владу з Максиміліаном Геркулієм. Їхніми співправителями були оголошені цезарі Галерій – зять Діоклетіана і Костя Хлор. Отже, при владі були чотири співправителі. За Діоклетіана почався поділ імперії на Східну і Західну. Кожна мала свого Августа та його заступника – цезаря. Крім того, з’явились 12 діоцез – великих територіальних округів на чолі з вікарієм, що підпорядковувався безпосередньо імператорові. Цивільна адміністрація відокремлювалась від військової. Кожний із співправителів імператора як полководець був наділений владними повноваженнями і міг приймати самостійні рішення. Перебудовувалась судова система. Правитель провінції став тепер ординарним суддею першої інстанції. На його рі-шення було дозволено подавати апеляцію імператору або його уповноваженому. У Римі була проведена реформа поліцейської служби. За Діоклетіана її очолював префект, що ніс відпові-дальність за охорону громадського порядку в столиці. У про-вінціях служба безпеки та охорони громадського порядку бу-ла в руках легата. Заворушення рабів та інших пригноблених верств насе-лення придушувались за допомогою зброї преторіанських ко-горт. Реформа Діоклетіана зміцнила централізацію управління. На деякий час вдалося перемогти сепаратизм провінцій, зберегти єдність імперії. Імператор Костянтин, продовжуючи реформи Діоклетіана, діяв рішучіше. У 321 році він переніс столицю у Візантію, колишню колонію, заново відбудував її і назвав своїм ім’ям – Константинополь. За Костянтина тетрархія була скасована, хоч поділ імпе-рії на частини зберігся. Попередня рада при імператорі кон-силіум – була усунена. Її місце зайняв консисторіум (державна рада), до якого входили родичі імператора. Голова держави дедалі більше був схожий на східного деспота. Імператор носив шовковий одяг, обсипаний дорогоцінним камінням, і діадему – знак царської влади. Перед ним треба було падати на коліна. Імперська влада вживала більш жорстких заходів з при-кріплення до певної місцевості не тільки колонів, ремісників, а й дрібних власників землі – куріонів.