1 Первіснообщинний лад: характерні риси, стадії розвитку. Розклад первіснообщинного ладу, утворення держави і права, їхні характерні ознаки та соціальне призначенн Первісно-общинний лад — перша в історії людства соціально-економічна формація (форма співжиття). Початок первісно-общинного ладу сягає в далекі часи, десь понад 2 мільйони років тому, коли з'явилася людина, яка виділилася з тваринного світу. Величезне значення при цьому мало виникнення звукової, членороздільної мови, яка стала засобом спілкування людей у процесі спільної праці. Економічну основу первісно-общинного ладу становила суспільна власність на основні засоби виробництва. Це зумовлювалося початковим ступенем розвитку продуктивних сил, примітивністю перших знарядь праці людини, що виключало можливість індивідуального виробництва і боротьби з навколишніми силами природи. У своєму розвитку первісно-общинний лад пройшов 2 основних періоди: ранній — первісне стадо: період первісного стада був найважчим в історії людства, оскільки в боротьбі з силами природи людина була майже беззбройна, пригнічена складністю здобуття засобів існування; пізній — родовий лад: основною формою організації суспільства за часів родового ладу замість нетривких стадних груп став рід — колектив кровних родичів, спочатку материнський, а згодом батьківський. З розвитком первісного суспільства відбувалося об'єднання родових общин в етнічні групи — племена. Першою в історії була рабовласницька держава, що являла собою диктатуру класу рабовласників. Виникнення рабовласницьких держав відноситься до 4-3-го тисячоліття до н.е. В рамках цього типу держави виділяють держави Стародавнього Сходу (Єгипет, Вавілон, Асірія), в яких зберігались пережитки первісного ладу. Особливості розвитку виробничих відносин обумовили економічну роль держави в цих країнах, де характерною формою правління була деспотія. Найбільшого розвитку система рабовласницьких держав досягла в античних державах стародавньої Греції та стародавнього Риму. Юридичній науці відомо багато теорій ви́никнення держа́ви. На певному етапі розвитку суспільства виникає потреба у його специфічній окремій організації. Упродовж тривалого часу люди жили, навіть не маючи уявлення про державу і право. Це було в епоху первісного суспільства. Для виникнення держави внаслідок розкладу первіснообщинного ладу існували певні передумови. Формування держави — тривалий процес, який у різних народів ішов по-різному. На Сході найбільшого поширення набула така форма, як «азіатський спосіб виробництва» (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія тощо). Тут стійкими виявилися соціально-економічні структури родового ладу — земельна община, колективна власність тощо. Перші держави, що виникли на Стародавньому Сході, були докласовими, які одночасно й експлуатували сільські громади, і управляли ними, тобто виступали організаторами виробництва. Іншим історичним шляхом ішов процес державотворення у стародавніх Афінах і Римі, де рабовласницька держава виникла в результаті появи приватної власності і розколу суспільства на класи. Афіни вважаються найчистішою, класичною формою виникнення держави, оскільки держава виникає безпосередньо з класових протилежностей, які розвиваються усередині родового ладу. У Римі утворення держави було прискорено боротьбою безправних плебеїв проти римської родової аристократії — патриціїв.

2. Утворення державності у Стародавньому Сході. Особливості цього процесу. Будь-яке людське суспільство живе а розвивається в конкретних природних умовах і перебуває з ними у взаємодії, яке так чи інакше проявляє себе протягом усієї його історії; при цьому, чим нижче технічний рівень розвитку суспільства, тим сильніше впливає на нього географічне середовище. Раніше перейшли від доклассовой структури суспільства до класової ті народи, які жили в умовах,, більш сприятливих для розвитку продуктивних сил. Під словом "сприятливі" треба в цьому випадку розуміти, насамперед, особливості природного середовища, що сприяють виробництву не лише продукту, необхідного для підтримки життя всьогоколективу, але ж додаткового продукту, який надходить спочатку до розпорядження, а потім і у власність тих, хто захоплює керівництво суспільством і його виробничою діяльністю. Додатковий продукт створює можливість утворення суспільних класів, що протистоять один одному в процесі виробництва і в своєму відносини: до власності на засоби виробництва. Безумовно, створення додаткового продукту полегшувалося там, де грунт був м'якше, родючий і в достатній мірі воложилася дощами або розливами рік, а клімат сприяв мінімальний життєвим потребам (не вимагалося, наприклад, теплого одягу, взуття, палива тощо), де природа (при низькій технічної озброєності суспільства) щедріше винагороджувала людська праця, нарешті, де існувала можливість поряд із землеробством розвивати скотарство, продукти якого сприяли якнайшвидшому і раціонального задоволення життєвих потреб людей, і тим самим збільшувалася можливість створення додаткового продукту. Всім перерахованим вище умовам задовольняли багато території в зоні північних субтропіків Азії і Африки. Зокрема, населення Близького Сходу, батьківщини багатьох корисних злаків і диких тварин, піддаються прирученню, до кінця IV тисячоліття до н. е.. мало вже 4-5 тис. років землеробського досвіду. Це дозволило використовувати прибережні, легкі для обробки наносні землі навіть таких річок, як Ніл і Євфрат. Саме доліми цих річок і стали найдавнішими осередками класових суспільств та цивілізацій. Мабуть, пізніше цивілізації виникли також у долинах річок Інду та Хуанхе. Хрестоматія по загальній історії держави і права.Навчальний посібник / За ред.З.М.Черніловского. - М.: 1994. с - 67. Розливи річок полегшували організацію штучного зрошення. Створення великих іригаційних споруд вимагало спільних зусиль величезних мас людей, спрямованих сильною владою, яку общинні органи управління контролювати вже не могли. Чим важливіше ставала це завдання, тим більше відривалася владу від народу. Накопичення багатств у міру розвитку скотарського, землеробського, ремісничого виробництва призводило до воєн, а війни - до посилення влади вождя і його збройних сил, що протистоять традиційної родоплемінної військової організації. Всі ці обставини сприяли тому, що в ряді товариств виникають держави набували форму деспотії. Вперше давньосхідна деспотія склалася в Єгипті, потім в Месопотамії та інших країнах. Недеспотіческіе форми держави

3.Виникнення Вавилонської держави, її суть , розвиток і падіння Коли близько 2000 р. до н. е. Месопотамія була захоплена кочівниками - амореями одним з їх опорних пунктів став Вавилон, що був великим поселенням уже в останні століття існування Шумеру. Вигідне географічне положення забезпечило звеличення Вавилону. Він стає столицею невеликого царства. Перші п’ять вавилонських царів значно розширили свої володіння. Шостий цар Вавилону Хаммурапі створює могутню централізовану державу, перемігши в 1763 р до н.е. царя Ларси Рим-Сіна І . Територія держави включала не тіль-ки Шумер, але й увесь район від Перської затоки до Сирії. Царювання Хаммурапі було ознаменоване успішними війнами, будівництвом, встановленням для всієї країни єдиного культу (бога Мардука), введенням спільного зводу законів. Імперія Хаммурапі протрималась близько двох століть. У 1595 р. до н.е. багате місто було захоплене і пограбоване хеттами, а у 1518 р. до н.е. – захоплене гірським племенем каситів. Панування каситів ознаменоване політичним і культурним занепадом Вавилону, який продовжувався до 7 ст. до н.е., коли виникла могутня Ново-Вавионська держава. Їй довелося вести вперту боротьбу проти Єгипту та Ассирії. У 605 р. до н.е. вавилонська армія під командуванням Навуходоносора ІІ (605 – 562 рр. до н.е.) вщент розбила об’єднані єгипетсько-ассирійські війська. Проте у 538 р. до н.е. Вавилонська держава стала об’єктом нападу перських військ царя Кіра, і Ново-Вавилонське царство припинило своє існування. Вавилонія була ліквідована і приєднана до могутньої Перської держави

4. Суспільний устрій Вавилону Syspilnuj ystrij vavulony

В общинах Межиріччя процес майнового і суспільного розшарування почався ще в кінці IV тис. до н.е.

В епоху Хаммурапі суспільство ділиться на дві основні верстви: вільних і невільників, або рабів. ВІльних людей за своїм соціальним станом поділяли на різні категорії.

_На вершині соціальної драбини стояли так звані авілум. Це- верхівка суспільства, рабовласницька і землевласницька світська знать, верхівка общини.Вони посідали найвищі пости в центральному, державному апараті, у війську, були царськими намісниками на місцях.Особа, здоров'я, життя,честь,сім'я, майно авілум охоронялися дуже суворими засобами.

­_Друга группа вільних, про яку часто згадують джерела, становили мушкену.Вони стояли на нижчому шаблі, ніж авілум.Так, покарання винних за потерпілого авілума, були суворішими, ніж за скривдженого мушкену.Мушкену, як людина бідніша, платив менше лікарю за лікування, а також дружині при розлученні.Майно мушкену захищали за правом,нарівні з майном царським та храмовим.Отже,мушкену – це теж рабовласники і землевласники, іноді досить багаті люди,але за своїм статусом нижчі від авілум, громадяни другорядні.Групу мушкену становили двірцеві слуги,вільне населення підкорених Вавилоном земель, чужинці, звільнені на волю раби.

_Ще одну группу рабовласників становили так звані тамкари – банкіри, купці, торговці, лихварі,тобто грошові люди вавилонського суспільства.Купці, торговці та інші представники цієї групи мали велику вагу у суспільстві, значний вплив на державну політику.Саме вони фігурують, коли у законах Хамураппі йдеться мова про кредиторів та боржників.Вони скуповували землі,навіть ті, що були вилучені з торгового обороту(землі «ілку»).

_Окрему найвпливовішу группу і привілейовану группу суспільства становили жерці. Храми володіли величезними багатствами. Всюди їм належали найкращі землі,стада худоби, палаци і храми,зерносховища й склади, скарби, багато рабів, слуг, інших залежних людей. Вони активно займались лихварством і торгівлею. Закони встановлювали привілеї храмів нарівні з привілеями царського палацу. Вони отримували в свою користь особливі податки з населення, плату за культові обряди, пожертвування царя, світської знаті,простих людей.У Вавилоні було дуже багато жерців, заклинателів,ворожбитів,астрологів

_Основну масу вільного населення Вавилону становили общинники – ремісники, низи міського населення.Община (сусідська, територіальна) зберігалась у Вавилоні, незважаючи на утворення классового суспільства. Общинники спільно володіють землями і рабами, виконують різні повинності й роботи на користь держави й храмів,платять певну суму податків. Вони обирають своїх старост та інше керівництво, які діють під контролем державних урядовців, збирачів податків, та ін. Вони становлять осносну массу війська-ополчення. Працю общинників, ремісників широко використовували в східних деспотіях на так званих публічних роботах,тобто при будівництві храмів, палаців, гробниць царів, громадських споруд, прокладанню доріг. Вони складали основну кількість трубового вільного населення.

_Найнижчу верству населення у Вавилоні становили раби – вардум. Джерелами рабства були: військовий полон, народження від рабині, продаж дітей в рабство батьками, віддання у рабство за злочин, за несплату боргів, купівля рабів у інших країнах. Спочатку рабство носило домашній характер, і число рабів було обмежене. «Домашнім» патріархальним рабство називалось тому, що раби працювали спільно з общинниками, людьми царя і храмів на полях,у садах,домашньому господарстві,ремеслі, часто спали з ними під одним дахом, спільно харчувались.Крім того раб міг мати свою сім’ю, господарство.Однак раб все ж залишався рабом у повному розумінні цього слова. Його продавали, купували, дарували, карали на розсуд господаря аж до смертної кари включно, за непослух сікли батогами , могли покалічити.З метою запобігання втечі рабів їх таврували.

5. Державний устрій Вавилону Стародавньовавилонське царство було централізованою державою. У руках царя була зосереджена законодавча, ви-конавча і судова влада. Але царська влада не була сильною. Цар розглядався як намісник і служитель бога на землі. Таким чином, глава держави не був самостійним, його діяль-ність керувалось зверху, богом. Знизу царська влада обмежу-валась сильним духовенством і богатими містами. Три свя-щенних міста Вавилонії – Ніппур, Сиппар і Вавилон – мали пільгові грамоти, що забезпечували їм привілейоване стано-вище. Цар не мав права саджати у в’язницю громадян цих міст, вимагати з них солдат, змушувати працювати в храмо-вих господарствах. Недоторканість прав цих міст контролю-вали жерці.Стародавньовавилонські правителі створили чіткий ме-ханізм управління. Це досягалося шляхом особистої участі в найдрібніших справах держави. Тому цінувались умілі і досвідчені чиновники. Служива знать витіснила родову. Усе управління зосереджувалося в царському палаці. Особи, що керували царським господарством, займали вищі посади в державі; чіткого розмежування функцій між ними не було.Помічником царя у сфері управління був нубанда. Він мав свій адміністративний апарат, за допомогою якого погоджував, спрямовував і контролював роботу всіх відомств імпе-рії з організації громадських робіт, мобілізації населення на очищення каналів, будівництво дамб, спорудження палаців і храмів, з управління військом та комплектування ополчення, збору податків, організації охорони громадського порядку. Помічник нубанди – шапір нарим – відповідав за стан систем водопостачання; мушепіш – за мобілізацію населення на громадські роботи; глава корпорації лихварів – вакіль-тамкари – за збір царських мит і податків. Військове відом-ство очолював вакіль-амуррі.У провінціях функції місцевого управління і представ-ника царської влади здійснювали: рабианум або хазианум, шапір нарим і шаган шакканакум. Їм підпорядковувались квартальні старости, а в сільській місцевості – органи общин-ного управління.Названі чиновники очолювали у своїй місцевості всю адміністративну діяльність щодо збору податей, мобілізації населення на громадські роботи, відповідали за прибуття ополченців до армії. Зовнішня торгівля була монополією держави, її вели купці на чолі з вакіль-тамкари. У царських і храмових володіннях функції управління здійснювали царські чиновники різних рангів і ступенів. Од-нак органи общинного управління ще не втратили своїх пов-новажень.Суд. Окрім реформи в галузі управління, Хаммурапі здійснив реорганізацію судової системи, обмежив у ній роль жерців. Однак він зберіг право общинних органів управління на розбір дрібних правопорушень, майнових спорів між об-щинниками, не скасував звичаєве право.Суд не був відділений від адміністрації. У великих міс-тах були колегії царських судових чиновників (6–10 чоловік), що розглядали справи про злочини та майнові спори осіб, які перебували в царських володіннях. Судовий розгляд був від-критим. Для з’ясування істини практикувався “божий суд” – ордалії. Якщо звинуваченого кидали в річку і він тонув, його провина вважалась доведеною.Цар був верховим суддею, вищою апеляційною інстанцією. За скаргою засуджених або осіб, які опротестовували вироки місцевих суддів за цивільним спором, цар міг сам винести рішення чи доручити розгляд справи своїм чиновникам. У законнику Хаммурапі є лише одна стаття, яка відносить розв’язання питання винятково до царської волі. Вона стосується долі коханця невірної дружини: якщо чоло-вік не втопить дружину – перелюбницю, “то й цар може по-милувати свого раба” (ст. 129).Уже в першій частині законника передбачаються жорстокі покарання за неправдиве свідчення, за зміну суддею вироку, що набрав чинності, за хабарі та інші злочини службових осіб (передусім суддів), чиновників і воєначальників (ст. 1 – 5).  Законник Хаммурапі детально розглядає становище свідка, доказову силу його свідчень, значення документів позива-ча та відповідача. Під час розгляду майнових спорів, особли-во щодо угод про купівлю-продаж землі, позику, вантаж, ви-магалося надавати суду розписки, письмові договори та інші документи. Якщо письмові документи у справі відсутні, по-зивач і відповідач повинні були давати клятву перед божест-вом у храмі в присутності свідків.Хаммурапі заохочував подання йому скарг на рішення суддів, очевидно вбачаючи в цьому форму контролю за їх діяльністю та дотриманням законності. Він міг оголосити амніс-тію, помилувати або віддати на смерть будь-якого підданого. Функції храмових суддів були обмежені ордалією (випробу-ванням водою). Судді могли примусити будь-якого учасника процесу дати клятву, привести його до присяги. Судовий процес звичайно починався з того, що його учасники йшли до храму, де перед божествами давали клятву говорити правду і дотримуватись законів. Отже, судова система в результаті реформ Хаммурапі стала централізованою, майже незалежною від жрецтва, а го-ловною підставою судових рішень стало писане право. Збройні сили. Військова реформа закріпила нову органі-зацію армії, підвищилась її дисципліна, більш жорсткішими покарання за дезертирство, значно покращувалось матеріальне забезпечення воїнів-професіоналів. Отримані воїном земельний наділ, будинок, робоча худоба за загальним правилом не могли відчужуватись. У законнику Хаммурапі майно, надане воїну, і його обов’язки перед царем позначено терміном “ільк”. Земельний наділ становив 12 га і дозволяв мати раба або найманого ро-бітника. Наділ заборонялося продавати, дарувати, віддавати як борг. Воїн під загрозою смерті не міг ухилитися від царсь-кої служби чи послати в похід замість себе найманця. Службу за батька міг продовжити його повнолітній син (ст. 26–31).

6.Текст законів Хаммурапі, крім прологу і епілогу, налічує 282 статті. Це дуже важливе джерело з історії держави і права стародавньої Месопотамії. кодифікація Хаммурапі не має характеру божественної волі, безпосередньо доведеної до відома населення. В епілозі цар наголошує на необхідності дотримуватись усіх цих законів, погрожує суворими релігійними (божими) і царськими (світськими) покараннями їх порушникам. У законах Хаммурапі регулюється спектр правових відносин вавилонського суспільства, зокрема в галузі цивільного, зобов'язального права, шлюбно-сімей¬ного та спадкового права, трудових відносин, кримінального та кримінально-процесуального права. Це типова кодифікація рабовлас¬ницької держави, де всі права і привілеї закріплені за рабовласниками Зовнішньої системи поділу на розділи, параграфи, які логічно розміщені і випливають одні з одних, немає. Навіть нумерація статей зроблена дослідниками в пізніші часи. у зводі законів простежуємо певну внутрішню систему. Перші п'ять статей присвячені суду і судочинству. Вони спрямо¬вані проти пануючої в судах сваволі, тяганини, системи підкупу суддів і свідків. Суддям загрожують суворі покарання (штраф у 12-кратно-му розмірі суми позову і позбавлення посади) за зміну уже винесених судових рішень, обвинувачам — за фальшиве обвинувачення, свід¬кам — за неправдиві свідчення (ст. 1-4). Роздід другий присвячений урегулюванню проблем власності (ст. 6-126). також містить норми щодо захисту власності, володіння, які, зокрема, вста¬новлюють покарання за грабунок, крадіжку чужого майна, третій присвячений шлюбу, сім'ї, спадкуванню (ст. 127-195). Четвертий розділ — це норми, які передбачають злочини проти особи і відповідальність за них П'ятий, останній, розділ присвячений праці, умовам праці і її оплати, знаряддям праці Мета, як він вважав, полягала у тому, аби "дати сяяти справедливості в країні", "знищити беззаконня і зло, щоб сильний не гнобив слабшого". Щоб сильний не гнобив слабшого, щоб виявити справедливість до сироти і вдови, щоб чинити суд у країні, щоб до пригнобленого виявити справедливість Ззакони не такі вже справедливі. Вони передусім були створені в інтересах рабовласників Причини появи законів Хаммурапі 1Вавилон став великою державою, приєднавши до себе багато сусідніх держав, міст, народів. У зв'язку з цим, звичайно, виникла необхідність встановити єдині закони на території всієї держави, які б врегульовували правові питання, правові відносини, дати уря-довцям і суддям єдине законодавство. 2. Прагнення рабовласників, знаті, людей заможних, жерців чітко визначити свої права і привілеї, забезпечити себе, своє майно від зазіхань інших. 3. Прагнення самого царя згладити гострі соціальні протиріччя, що на той час виникли у суспільстві.

7.Характеристика цивільного і кримінального права в законах царя Хаммурапі. Оскільки в Стародавньому Вавилоні існував інтенсивний цивільний обіг,то в Законах Хаммурапі було багато норм,які регулювали зобов"язальні відносини.Їхній зміст свідчить про те,що існувало 2 основні підстави для виникнення зобов"язань-укладання договору та завдання шкоди.Закони врегульовували такі види договорів:купівлі-продажу, оренди, позики, міни, найму,поклажі,доручення, перевезення та ін.Усі угоди поділялись на 2 групи:пов"язані з відчуженням речі,які вимагали обов"язкового дотримуання певних правил(письмова форма, клятва, свідчення свідків тощо); без відчуження речі.Збірник Законів містив також ознаки неякісних угод,зокрема,суперечливість їх закону,укоадання шляхом обману, шантажу, насилля чи з особамиґ.що мають обмежену дієздатність і правоздатність,п"яницями.Основним засобом забезпечення виконання договірних зобов"язань був заклад,суть якого полягала в тому,що кредитор у разі невиконання договору міг задовольнити свої вимоги за рахунок закладеної речі.Предметом закладу могли бути:золото, сріло, зерно, будівлі, раби тощо.Значна кількість майнових претензій унаслідок завдання школи.Як і інші древні кодифікації, Закони Хаммурапі не дають загального поняття злочину і переліку всіх діянь, які визнаються злочинними. Нічого не згадується в законах Хаммурапі про державні і релігійні злочини, які зав-жди карались смертю. Із змісту кодифікації можна виділити лише три види злочинів: проти особи, майнові і проти сім’ї. Серед злочинів проти особи називається необережне вбивство (про навмисне нічого не говориться), до таких зло-чинів, наприклад, належать дії будівельника, який побудував будинок, що завалився, і спричинив смерть хазяїна (ст. 229 – 231). Таким чином, буде відповідати і лікар, що спричинив смерть людини під час операції. Детально в Законах говориться про різні тілесні ушкодження: пошкодження ока, зубів, кісток. У цих випадках при визначенні покарання діє принцип таліона – “рівне за рівне”. Однак він діяв лише серед осіб, рівних за су-спільним становищем. У випадку нанесення побоїв із злочин-ця стягувався певний штраф (ст. 198; 199; 201 – 209; 211 – 214). До майнових злочинів, що вказані в Законах, слід віднести крадіжку худоби, рабів. Переховування рабів, зняття раб-ського знаку відносяться до злочинних дій. Як окремий зло-чин Закони називають грабіж. Усі майнові злочини карались дуже суворо: смертна кара, членоушкодження, штраф. У ви-падку несплати штрафу наставала смерть. Серед злочинів проти сім’ї Закони називають перелюбство (але тільки з боку дружини), кровозмішування. Названі злочинними і дії, що підривають батьківську владу (ст. 192; 195) . Покарання – смертна кара застосовується в різних варіа-нтах: спалення, утоплення, посаження на кілок; членоушкоджувальні покарання: відрубування руки, відрізання пальців, язика; штрафи, вигнання. Мета покарання – відплата. Докази: свідчення свідків, клятва, ордалії.

8. Гомерівська Греція: суспільний устрій, органи управління, виникнення права. Історія Стародавньої Греції розвивалася майже одночасно і у взаємозв'язках з історією країн стародавнього Сходу. наприкінці III тис. до н.е. у центральну та південну частину Балканського півострова з півночі переселяються племена ахейців та іонійців, а в XII ст. до н.е. — грецькі племена дорійців. У І тис. до н.е. давньогрецькі племена остаточно переселились і сформувались. Отже, на півночі Греції і частково в середній частині проживали еолійці. Східну частину середньої Греції, Аттіку та деякі острови заселяли іонійці. Ахейці оселились на півночі та в центрі Пелопонесу, а на півдні — дорійці. Впродовж тривалого часу греки розмовляли на різних діалектах, а єдина мова сформувалася лише в період еллінізму.Дорійське завоювання Балкан прискорило розклад первіснообщинного ладу як у завойовників, так і у завойованих. Ще одним наслідком цього завоювання було масове переселення переможених (ахейців, іонійців) зі своїх земель на острови та узбережжя Малої Азії. Тут виникають їхні численні колонії (у тому числі Троя, Ефес, Галікар-нас). Грецькі колонії виникають і у Північній Африці, Італії, навіть Франції (Массалія — нині Марсель) та Іспанії (Сагунт), Криму і Кав¬казі. Колонізації сприяли й такі фактори, як нестача придатних для заселення й обробітку земель. Отже, в ХІ-ІХ ст. до н.е. греки жили ще на стадії первіснообщинного ладу. Населення поділялося на роди, декілька родів об'єднувалися у фратрію, а декілька фратрій — у плем'я, так звану філу. Членів філ пов'язували спільність походження, ведення господарства, спільність релігійного культу (власне опікунське божество та осередок його культу). Племена вже об'єднувалися в невеликі народи, родові відносини ще були міцними. Людина, котра не належала до якогось _р_оду_, була поза суспільством, вона ніким і нічим не захищалась. Зберігається звичай кривавої помсти. Залишити вбивство родича без помсти вважали безчесним, це викликало б гнів богів і накликало б біду на весь рід. Проте вбивця за згодою роду міг відкупитися — заплатити штраф родичам вбитого або піти у вигнання. Земля перебувала ще у колективній власності общини (роду), але була розбита на ділянки, якими володіли окремі сім'ї. Спочатку ділянки розподіляли щороку за жеребом (клерос), потім вони закріплювалися за сім'ями назавжди, а врешті перетворювалися у приватну власність і були одним з основних мірил багатства. У цю епоху з'являється вже рабство, яке має домашній характер. Рабів ще небагато, здебільшого — це домашні, дворові люди, які допомагають вести господарство, у польових роботах чи ремеслі, пасуть худобу, їхня праця не є основною в господарстві. Іноді господарі дають їм невеликі земельні ділянки, хату, дозволяють мати сім'ї. Організація суспільства гомерівської доби Держави у греків у той час ще не існувало, проте певні органи управління суспільством, безумовно, існували. Найважливішими з них були такі постійнодіючі органи: 1)Рада старійшин — буле. До її складу входили всі старійшини роду, а якщо їх було надто багато, то обирали осіб з їхнього середовища. Своя рада старійшин була не тільки у кожному роді, а й у фратрії та племені. Старійшини виступають представниками даного роду, фратрії, філи, у переговорах з чужинцями чи іншими грецькими племенами дають клятви від імені общини, беруть участь у родоплемінному суді. Вони ж разом з вождем розв'язують усі питання стосовно життя і діяльності роду, фратрії, філи. В епоху Гомера рада старійшин — це вже не зібрання мудрих, досвідчених літніх людей, а орган найважливіших представників родової знаті, заможної верхівки суспільства. 2)Вождь — базилевс. Його обирали всім чоловічим населенням роду, фратрії, філи. Це — військовий керівник, воєначальник, який командував військом і мав завдання захищати народ і землю. Базилевс — це не король, не правитель з необмеженою владою чи щось подібне до того. По-перше, його обирав народ, вс ін відповідав перед народом і був його лідером. Він був рівним серед своїх воїнів. Однак накази його були обов'язкові до виконання. На війні він мав необмежене право життя і смерті над своїми воїнами. Він повністю відповідав також за результати битви. Зате у випадку перемоги він діставав кращі трофеї, більше, ніж інші воїни, рабів та почесті. У мирний час влада базилевса мала швидше "батьківський" характер: він розглядав і вирішував різні поточні справи, спори і конфлікти, управляв життям колективу, приносив разом з жерцями жертви богам, керував релігійними обрядами тощо. Разом із_ старійшинами базилевс розв'язував різні важливі справи, судив з ними порушників традицій і звичаїв. Єдиною відзнакою їхньої влади був скіпетр — багато прикрашений жезл або посох. 3)Народні збори — агора. Це збори всього дорослого чоловічого населення роду, фратрії чи філи. їх скликали базилевс чи рада старійшин в міру потреби, здебільшого для розв'язання найважливіших проблем війни і миру, про хід військових подій, з приводу епідемій, стихійних лих та ін. Кожен громадянин міг виступити на зборах, беручи в руки спеціальний жезл, — знак того, що він виконуватиме публічну функцію. Голосування не було, а волю свою народ висловлював криком. Отже, базилевс чи рада старійшин або вмілі оратори могли легко повести за собою маси. Збори повинні були закінчуватися до заходу сонця. Дальший розвиток продуктивних сил, удосконалення знарядь і засобів виробництва, поглиблення соціальної та майнової диференціації, збільшення кількості рабів і посилення їх експлуатації, щораз ширше використання рабської праці в усіх галузях господарства — усе це призводить до остаточного розкладу родоплемінних відносин, первіснообщинного ладу загалом На території Балкаи виникло багато невеликих так званих держав-полісів (поліс-місто). Форми правління у них були різними. Спочатку здебільшого виникали тиранії. Тирани — одноособові правителі — вихідці з аристократії, що примкнули до демосу, або з верхніх прошарків самого демосу. Вони проводили енергійну політику обмеження прав старої родової знаті, конфісковували частину її земель, вбивали або виганяли найактивніших прибічників старих порядків. Попри всю недосконалість тиранії це була прогресивна на той час форма влади. Після повалення тиранії в найбільш економічно розвинених полісах звичайно встановлювали нові форми правління демосу. Зокрема, у тих полісах, де майнове розшарування громадян було порівняно невеликим, виникала стародавня демократія ("демос" — народ, "кра-тос" — правління, влада), тобто правління вільних корінних жителів, усього поліса. А в тих полісах, де майнове розшарування виявилося різким і вплив багатіїв великим, виникала олігархія (тобто влада небагатьох). Слід чітко розуміти відмінність між аристократією (теж вла¬дою небагатьох) і олігархієюРабовласницька демократія й олігархія, які виникли в VI ст. до н.е., повністю розвинулися в V ст. до н.е., тобто вже в наступному, класичному періоді. Отже, на території Греції з розкладом первіснообщинного ладу утворилося багато відносно невеликих держав. Причини слід шукати насамперед у природних та економічних умовах розвитку Греції.. Крім того, Греція була заселена різними народами, які прийшли туди в різні часи, були на різному ступені соціального розвитку, являли собою різні племена, кожне зі своїми мовними, етнічними, релігійними та іншими особливостями. Закони XII таблиць уРимі їхня характеристика.Появу збірника стародавніх законів римська історія відносить до 451-450 рр. до н.е. Як засвідчують стародавні історики, запис і публікація законів були проведені з ініціативи плебеїв, котрі цього наполегливо вимагали, оскільки існуючі звичаї і закони довільно тлумачились патриціями, що захопили владу в державі і використовували неписане право виключно у своїх інтересах. Під тиском плебеїв 451 р. до н.е. було обрано комісію з десяти осіб (децемвірів) для запису законів. Незважаючи на протести плебеїв, до складу комісії увійшли тільки патриції, яким надавалися найширші повноваження. Того року не обирали ні консулів, ні народних трибунів. Однак упродовж року децемвіри не встигли закінчити роботу над складанням зводу законів. Вона була продовжена наступного року комісією вже в іншому складі: до неї було введено п'ять патриціїв і п'ять плебеїв. Висічені децемвірами на 12 мідних дошках закони були виставлені у центрі Рима до загального відома і увійшли в історію як Закони XII таблиць. У Законах XII таблиць зафіксовані положення і норми, що, за невеликими винятками, відбивали інтереси патриціїв. під час завоювання Отже, плебеї мало що виграли від появи цих законів. Первісний текст законів до нас не дійшов. Закони передбачали обов'язкову судову процедуру розгляду спірних справ. Відповідач за викликом позивача повинен був з'явитися в суд Судова процедура являла собою змагання сторін перед судом, які самі подавали докази своєї правоти. Державні органи регулювали су¬довий процес, вислуховували сторони, свідків, виступаючи в ролі своєрідного третейського судді. Водночас передбачалось обов'язкове виконання рішень, ухвалених судовою владою.З цього збірника можна судити про наявність міцної римської сім'ї з майже необмеженою владою батька, про сімейну власність, яка вже перебувала у стадії розпаду. Зафіксована в певних межах і приватна власність, якою можна було розпоряджатися: продавати, дарувати, заповідати.Регулювались певні майнові правовідносини, зокрема один зі способів набуття власності—манципація. Це був складний, специфічний обряд, що передбачав обов'язкову присутність власника речі і покупця. Крім того, мали бути присутні як свідки п'ять повнолітніх громадян і шостий, котрий тримав вагу. Власник речі, торкаючись її паличкою або рукою, проказував передбачені законом слова, передаючи своє право власності на річ покупцеві. У свою чергу, покупець приймав це право, також торкаючись рукою речі і проказуючи обрядові слова. На вагу клали саму річ або її частинку, символ (пригорщу землі, зерна тощо), а покупець — символ платні (наприклад зливок міді). Закони поділяли речі на дві основні категорії: речі, відчужувані шляхом манципації(гехтапсірі), і речі, які не потребували обряду ман-ципації (гех пес тапсірі). До перших належали нерухоме майно (землі та будівлі), раби і тварини, якими користувалися для переїздів і перевезення вантажів, сільські сервітути (права на чужі речі — право проходити чи провести воду або прокласти дорогу через чужу землю). Інші речі не підлягали манципації. Значну увагу приділяли борговому праву. Найдавнішим видом боргового зобов'язання був пехшп — кабала, самозаклад. За цим зобов'язанням боржник, який не сплатив борг, підпадав під владу кредитора. Останній заволодівав усім майном боржника, а його самого, дружину, дітей перетворював у боргових рабів, які відрізнялися від інших рабів лише тим, що знову ставали вільними, коли сплачували борг. Якщо ж кредитор не хотів брати боржника кабальним рабом, то його впродовж 60 днів у базарні дні тричі виводили на площу, оголошуючи суму боргу. Якщо не знаходилось бажаючих сплатити цей борг, то боржника карали смертю або продавали за кордон у рабство (табл. III). Отже, боргове право було надзвичайно жорстоким. Водночас Закони обмежували відсотки за позику, встановлювався їхній максимальний розмір — не більше ніж 1% на місяць і 8,3% річних.Про інші види договорів у Законах написано мало. Зокрема, згадується договір зберігання. У таблиці VIII ( Закони передбачали різні злочини і цілу систему покарань за них. Кровної помсти вже не було, проте зберігався старовинний таліон (їаііо — відплата) — рівним за рівне. У п.2 таблиці VIII зазначено: "Якщо причинить тілесне пошкодження і не помириться з потерпілим, то нехай і йому самому буде вчинене те ж саме".Серед покарань домінували штрафи. Вони стягувались в асах, які на той час являли собою куски міді. Статті Законів мали казуїстичний характер. Наприклад, за перелом людині кістки належало сплатити штраф 300 асів, але якщо це був раб, то сплачували його власникові 150 асів; за образу людини — 25 асів. За крадіжку передбачались значно суворіші покарання. Так, коли крадія впіймали "на гарячому", то його піддавали тілесному покаранню і віддавали "головою" потерпілому. Рабів за крадіжку сікли канчуком і скидали зі скелі у прірву. Якщо ж крадена річ була знайдена у крадія через деякий час, то він сплачував штраф у трикратному розмірі її вартості. Неповнолітніх за крадіжки піддавали тілесному покаранню та стягували збитки з їхніх батьків. Закон забороняв придбання краденої речі.У деяких випадках допускався й самосуд: наприклад, коли злодія вночі впіймали "на гарячому" (п.12, табл. VIII), то його можна було вбити на місці. За навмисний підпал будівель або скирд хліба засуджували до покарання батогом і страти. Якщо це сталося через необережність, то винний був забов'язаний відшкодувати збитки, а неспроможні підлягали м'якшому покаранню. За таємне знищення чужого врожаю призначалась смертна кара "більш тяжка, ніж за вбивство людини" (п.24, табл. VIII), очевидно, з тортурами. У таблиці IX записано, що смертні вироки римським громадянам мали право виносити тільки центуріатні коміції (п.1, 2). Позбавляти громадянина життя без суду зазвичай заборонялось. Водночас ніхто з громадян не міг вимагати для себе будь-якого відступу від закону, пільг чи привілеїв. Злочини, скоєні підвладними особами і рабами, покладали на господаря цих осіб обов'язок відшкодувати збитки потерпілому або видати йому "голову" винних для покарання (табл. XII, п.2). Закони XII таблиць не торкалися основ державного ладу, проте встановлювали низку заходів щодо порядку управління: забороняли у місті "нічні зборища", не дозволяли поховання усередині міста, забороняли міняти ширину доріг, пишні похорони та захоронення з золотими речами тощо. Декілька пунктів Законів стосувалися доказового права. Так, у п.22 таблиці VIII зазначалось, що коли особа, котра брала участь в укладенні угоди як свідок чи вагар, потім відмовлялася цю угоду засвідчити, то її визнавали безчесною, вона втрачала право надалі виступати в цій ролі. Неправдиві свідчення перед судом карали смертю — кидали у прірву. Отже, Закони XII таблиць відбивали соціальні відносини римського суспільства в період переходу його від епохи первіснообщинного ладу до рабовласницького. В них зафіксована ще наявність общини, родової сім'ї, колективної, родової власності та ін. Водночас у них відображена достатньо розвинена приватна власність, на захист якої чітко і послідовно ставали Закони. Вони регулювали ще вузьке коло правовідносин, зокрема в цивільному, зобов'язальному праві, пройняті символічністю, формалізмом, консерватизмом. Закони XII таблиць високо оцінювали римляни впродовж усього періоду республіки, і вони мали велике значення в історії римського права. Історик Тіт Лівій називає XII таблиць "джерелом усього публічного і приватного права". Коментуванню їх положень були присвячені численні праці римських юристів.

9.Утворення Афінської держави та реформи Тезея Найбільшим серед грецьких держав-полісів були Афіни та Спарта. Афіни утворилися у пд.-сх. Частині Балк. Пів-остр.(Аттіці), де були сприятливі природні умови. Землі почали заселяти іонійці, і згодом виникла ще декілька великих міст, які постійно вели війни між собою. Та згодом Афіни стають наймогутнішим містом-полісом, де діяла рада старійшин, народні збори та був базилевс. Через постійну боротьбу між демосом і аристократією(X-IXст.до н.е.) утворено посаду архонта. Згодом створено також посаду полемарха- військового вождя, тобто влада базилевса щодалі слабшає. На ці посади обирали лише аристократію, спочатку по життєво, потім 10р а потім 1р. Було 9 архонтів, що з полемархом і базилевсом утворювали колегію. Рада старійшин-буле, була замінена ареопагом, членів до якого обирали на Народних зборах, але лише із заможніх сімей або аристократів. До нього перейшли функції об¬рання архонтів, він розв'язував усі найважливіші питання управління суспільством, здійснював контроль над діяльністю службових осіб. Народні збори скликалися зрідка. Держави у той час ще не було. Першим спробував створити державу Тезей. Він об’єднав 4 філи в 1 з центром в Афінах. Він зробив нихку реформ: 1) Створив єдині народні збори, колегію архонтів та ареопаг 2) Створив культ богині Афіни- опікунки міста і народу. 3) Розподілив кожну кожне плем’я на 3 фратрії(12) кожну фратрію на 30 сімей(360) 4) Усіх вільних громадян поділив на 3 розр.: 1) евпатриди(благородні) 2) геоморів(землероби) 3)ремісників(деміургів) 5) Утворив флот, і поділив країну на наукрарії, кожна з яких мала спорядити корабель. Ці райони очолювали притани(благородне населення) 6) Сприяв зародженню єдного для всіх Афінського права

10 Реформи Солона в Афінах У 621р. до н.е. архантропові Драконтові доручено провести запис діючого права.Проте цей запис не поклав край суперечностям між евпатридами та демосом, бо не зміцнював економічне та політичне становимще. Але сили демосу зростали( їх поповнювали люди інших полісів, які були багатими та мали вплив на суспільство). На політичну арену вийшов Солон(гр..мудрець, поет, людина сер. Достатку, займався торгівлею). 594р. до н.е. він був обраний архонтом. Він розумів необхідність реформ , він стояв на боці демосу. За словами Арістотеля, він був першим хто виступив на захист інтересів народу.Він провів такі реформи: Економічні: 1. «Сисахфія»- анулювання будь-яких боргів.З полів прибирали боргові камені, а ділянки повертали власникам. 2. Ліквідація боргового рабства. 3. Закон про свободу заповітів. Якщо у заповідача не було законних дітей , він міг заповісти майно будь-якій особі чи віддати його на суспільні потреби. 4. Запровадив єдину монету, нову систему мір і ваги. 5. Заборонив на деякий час вивозити з країни продовольство в інтересах демосу. 6. На народних зборах виданий закон про створення нових , розширення старих виноградників, садів та регулювали правила користування городами та колодязями . 7. Закон про обов’язок батька навчити сина будь-якого ремесла, в іншому разі син мав право відмовитися допомагати батькові в похилому віці. 8. Закон проти неробства. 9. Арістотель наводить такий факт, що Солон встановив максимум землеволодіння в одних руках , проте це іншими джерелами не підтверджено. Політичні: 1. Скасував генократію- владу родової аристократії. Замінив її на тимократію – влада, яка базувалася на майновому цензі. 2. Зберіг 4 племені та поділ країни на наукрії. 3. Усіх вільних громадян чол.. статті було поділено на 4 розряди за майновим цензом: I. Найвищий - громадяни, які отримували з землі не менше ніж 500 медимнів с/г продукції на рік.Називали їх пятсотмірниками. II. Громадяни, які одержували 300 медимнів.Називали їх вершниками.Вони служили у кінноті або піхоті. III. Громадяни, які отримували 200 медимнів.Також служили у піхоті , та повині були мати власне важке озброєння. IV. Громадяни, які отримували 200 медимнів або рухоме майно. Називали їх фетами(виробниками). Вони служили у легкоозброєнній піхоті та на флоті. Отже, бути архонтом, членом ареопагу та займати інші високу посади могли громадяни I розряду. Всі інші посади – II розряд. IV розряд – жодні посади , але брали участь у народних зборах. 4. Створив новий держ. Орган – Раду 400, для загального управління. До неї кожне плем’я обирало на своїх зборах громадян перших трьох розрядів, що досягли 30р., по 100 представників щорічно. 5. Заснував ще один новий орган – суд присяжних ( геліею ). До складу цього суду обирали громадян усіх 4-ьох розрядів. Мала політичні функції, була найвищим судовим органом. 6. Прийнято закон про політичну активність громадян ( на зборах люди повині були висловлювати свою думку ) 7. Прийнято закон щодо фізичного виховання молоді та марнотрацтва жінок. 8. Встановлено право будь-якого громадянина притягнути злочинця до суду. Реформи Солона мали велике значення. Солон розпочав еру політичних революцій, завдав удару залишкам первіснообщинного ладу, продовжив справу творення фінської держави, створив її механізм, систему держ. органів. Аристократія виступала проти реформ Солона , бо вона втратила колишню силу та вплив. Не зовсім задовольняли реформи демос, особливо селян. Вони сподівалися на переділ земель , конфіскацію великих володінь знаті. Отож, гостра політична боротьба , щоправда вже іншого спрямування ніж попередня продовжувалася. Намагаючись зберегти дію реформ Солон вирішив зректися посади, на 10р. покинув Афіни , але взяв з громадян обіцянку не змінювати реформи.