Розділ III. Сучасне новаторське і народне мистецтво

В кінці XIX – на початку XX ст. відбулося значне оновлення художньої культури Європи, яке захопило також Україну. Наша культура перебувала на зламі: різко і швидко входить в життя величезна кількість нових явищ, засобів, предметів, відкрить і винаходів.

Будуються заводи і фабрики, дороги, готелі, пароплави, у вжиток входять нові машини, освітлення, засоби комунікації (телеграф, телефон, радіо, телебачення). Надзвичайно зростає швидкість, ритм життя і соціальних процесів. Село майже втратило самостійне значення, перетворившись у сировинно-продуктового донора міста. Воно в постійній нужденності, злиднях, залежності. Затихає і рух інтелігенції.

Ці процеси відбулися в художній культурі: як в професійній, так і в народній. В 90-ті роки XIX ст. вперше в Україні (Одеса) започаткований новий вид мистецтва – кіно. З 1923 р. налагоджене постійне виробництво фільмів.

На цьому зламі культури український модернізм, навіть в його найавангардніших спрямуваннях і формах, зберіг зв’язок з корінними традійіями, обрядово-художніми джерелами народного мистецтва. В “авангарді” дивно перетинається найсучасніше з найдавнішим (“архетиповим”), відбиваючі вічну мудрість життя етносу. В свою чергу народне мистецтво звертається до глибоких українських традицій, значно оновлюючи їх.

Не варто забувати: сучасне новаторське і народне мистецтво – невід’ємний шар цілісної української художньої культури.

9 Тема. Оновлення традицій обрядового і класичного українського мистецтва в XX ст.

Потяг до світового європейського оновлення художнього життя в Україні, до “психологічної Європи”. Перші модернові зрушення в різних видах мистецтва та їх подальший розвиток.

Мистецтво художнього слова. Маніфест українського модернізму М. Вороного як заклик до подолання “фольклорності”, виходу за межі простонародного, грубореалістичного. Перші літературні об’єднання модерністів: “Молода муза” (Б. Лепкий, П. Карманський, О. Луцький) в Галичині та “Українська хата” (М. Сріблянський, Р. Чупринка, М. Євшан) у Києві.

Модерністські напрямі і об’єднання, нові імена:

“Неоромантизм” і початок “нової української літератури” (термін Л. Українки, класичної провісниці цього напряму, яка вважала провідником національної культури інтелігенцію, а не селянство). О. Кобилянська (“Людина і царівна”, оповідання). “Романтичний вітаїзм” М. Хвильового.

“Імпресіонізм”: передавати враження, а не ідеологію. Вплив Л. Українки (“Думи і мрії”, синтез поезії і музики: “Сім струн”, “Мелодії”, “Ритми”) і М. Коцюбинського (“На камені”, “Фата Моргана”, “На острові” – ілюзії як реальність). Лірична проза С. Васильченка.

“Експресіонізм” – енергія виразності загального, а не роздробленого. Провісних експресії слова – Василь Мова (Лиманський). Поема “Троїсте кохання”, роман в діалогах “Старе гніздо і молоді птахи”.

В руслі експресіонізму: В. Стефаник, О. Вишня, В. Винниченко (“Сонячна машина”), М. Хвильовий (“Вальдшнепи”), А. Головко (“Діти Землі і Сонця”, “Червоний роман”, “Можу”), Г. Косинка, Є. Плужник, Сенченко.

“Символізм” – національна символіка і європейський дух. Провісники символізму: М. Яцків і О. Кобилянська (Соціально-психологічний роман “Земля). Галицьке об’єднання поетів-символістів “Митуса” (В. Бобинський, Ю. Шкрумеляк, Л. Лепкий та ін.). Київське об’єднання “Музагет” (Д. Загул, Я. Савченко, М. Терещенко, П. Филипович). “Кларнетизм” П. Тичини (“Сонячні кларнети”, “Вітер з України”)

“Панфутуризм” – хвороба “ліквизни” в мистецтві. М. Семенко – засновник української асоціації панфутуристів (“Аспанфут”) у Києві: Ю. Шпол, М. Урчан, Ю. Яновський, М. Бажан, Гео Шкурупій. Харківська “Нова генерація”. Лівопролеткультівська “Асоціація комункульту”. Спілки “селянських” (“Гроно”, “Плуг”) та “пролетарських письменників” (“Гарт” на чолі з В. Блакитним). “Зв’язкова” спілка “СІМ” (“село і місто”). Дискісії 1925-1928 р.

Відокремлення від “Гарту” групи М. Хвильового і утворення ВАПЛІТЕ (“Вільної Академії пролетарської літератури”). “Хвильовізм” як явище літературного життя і як політичний ярлик.

“Експериментальна проза” і “функціональна поезія” “Літературного центру конструктивізму”. Пропаганда техніцизму. “Абсурдизм” Олександра Влизька. Імажиніст Богдан-Ігор Антонич з Західної України.

“Неокласика”: орієнтація на вищі світові досягнення. Київський гурт 1923-1932 р.: М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський, Ю. Клен. Осмислення місця української культури в світовому розвитку. Переклади античних авторів. Звертання до мотивів “обрядового мистецтва” (М. Філянський – аграрний цикл поезії – 4 пори року, “календарна” творчість. Збірка “Цілую землю” 1928; Филипович – збірка “Земля і вітер”). Звертання до світових досягнень. Високий рівень культури перекладів. Знання мов (Л. Українка – 12; Агатангел  60)

Драматургія. Театр. Кіно.

Складні драми Лесі Українки. Оновлення образів і сюжетів світової міфології, історії, літератури. Жанр “драматичної поеми” (Л. Українка, І. Франко, В. Самійленко). Поетично-драматичні етюди О. Олеся. Драматургія В. Винниченка, М. Куліша, І. Кочерги.

Оновлення театру. Від “Молодого театру” до “Березілля” (творчість Олеся Курбаса, “театр перетворень”). Акторські здобутки: А. Бучма, Й. Гірняк, М. Крушельницькій, Н. Ужвій, М. Заньковецька, В. Юреньєва. Театр Садовського М. і Саксаганського П.

Зародження українського кінематографу. Німе кіно: В. Гардин (“Остап Бандура”), П. Чардинін (“Тарас Шевченко” 1926), О. Довженко (“Арсенал” 1929, “Земля” 1930). Особлива естетика і героїка раннього Довженко, Образ землі і образи “Землі”. “Земля” – як дума-пісня!

Творчість І. Савченко в 30-ті роки.

Музика: Збереження класичної традиції (М. Леонтович, К. Стеценко, О. Кошиць). Модернові тенденції в інструментальній (Я. Степовий, П. Синиця, С. Людкевич, В. Барвінський, М. Колеса) та театрально-вокальній музиці. Модерністична лінія Б. Лятошинського, В. Косенка, М. Вериківського, І. Стравінського, Л. Ревуцького.

Архітектура. Живопис. Графіка.

“Конструктивізм” Л. Лисицького і О. Родченка. Модернова пластика О. Архипенка і О. Кавалерідзе. Оновлення стилю в живопису і графіці: перші “прориви” в Європу (Похітонов, Левицька, М. Бойчук). “Українська державна академія мистецтв” на чолі з Г. Нарбутом і Ф. Кричевським – центр модернових пошуків витонченої краси.

Авангардні течії в живопису: кубофутуризм (О. Богомазов, О. Архипенко, Д. Бурлюк, В. Татлін, О. Екстер); панфутуризм (В. Поліщук, М. Семенко); “візантизм” (школа “бойчукістів” (М. Бойчук , С. Нелепинська-Бойчук, П. Холодний); “абстракціонизм” (В. Кандинський, К. Малевич, М. Синякова); синтетичні вияви символізму (“фантастичний алегоризм” О. Новаківського, поетичні узагальнення Ю. Михайліва і М. Бурачека).

Творча самобутність Ф. Красицького, М. Самокиша, О. Кульчицької. Театральний декор і костюми: Б. Ердман, О. Родченко, А Петрицький, В. Єрмілов…