6 Тема. Музичне українське мистецтво і його класичні здобутки.

Особливості розвитку української музики. Музика візантійська і києво-руська. Хоровий церковний спів (Печерський і Почаївський осередки). Музичні можливості скоморохів: вокальні і інструментальні. Військова музика: від києво-руських до козацьких виконань. Музика і “вільні мистецтва” середньовічної і ренесансної освіти. Початок багатоголосного церковного співу (“партесна поліфонія”) в XVI ст. і його розвиток в “золоту добу” української музики (XVII-XVIII ст.) Музична культура братських шкіл і Києво-Могилянської академії. “Київський розспів”. Дума і історична пісня як унікальні жанри музичної культури. Музична лірика. Персональні народні виконавці -“професіонали” (лірники, бандуристи, кобзарі).

“Граматика пінія мусикійського” М. Ділецького і розвиток театральної музики бароко. Видатні співаки раннього бароко: Загвойський, Пікулинський та ін. Глухівська музична школа пізнього бароко і класицизму. Великі постаті музичної культури (Березовський, Бортнянський, Ведель) та їх роль в становленні української музичної класики. “Благогласник” 1790 р.

Фахова музична інтелігенція в перших українських осередках. Симфонічні оркестри найбільших міст України. Фольклорні мотиви національної професійної музики романтизму. Композитори-етнографи: Опанас Маркевич, Петро Ніщинський, Сидір Воробкевич.

Вплив західноєвропейської музичної культури: “Перемиська школа” в русі віденської класики. На підступах до української національної класики: Семен Гулак-Артемовський (“Запорожець за Дунаєм”).

Микола Лисенко – родоначальник класичної української національної музики. О. Ніжанківський, Д. Січинський, М. Аркас – їх місце в українській музичній культурі. Лінія Лисенка: А. Вахнянин, П. Сокальський, М. Леонтович, К. Стеценко, О. Русняк. Музичні навчальні заклади України.

Музично-інструментальна класика: Лисенко, Я. Степовий, П. Синиця тощо.

Етнічно-обрядове коріння української музичної класики. Музичні образи річного обрядового кола.

7 Тема. Образотворче мистецтво в пошуках класичної самобутності.

Живопис як найрозвинутіший вид мистецтва Київської Русі. Монументальний розпис (фреска, мозаїка) і станкові твори (іконопис, “парсуни”), портрет, жанрові сцени, історичні картини, пейзаж в процесі розвитку. Довга традиція настінних розписів храмів, орнаментування палаців (Львів, Холм, Луцьк, Хатин, Бокотський монастир, села Галичини тощо). Сюжети “соборності”, “змієборства”, “заступництва” як вираз потягу українців до єднання, боротьби за незалежність, сподівань на кращу долю.

Ренесансно-барокові іконостаси: від “візантійсько-італійської” до своєрідно-української манери виконання. Іконостаси як “картинні галереї”. Декор храмів, розписи плафонів. Видатні осередки (Лавра Києво-печерська, Жовква, с. Великі Сорочинці та ін.) і митниці-іконописці.

Видатні майстри декоротивно-ужиткового мистецтва (Равич, Таран, Тарасович та ін.). Книжкова графіка бароко і її значні досягнення. Шедеври пізнього бароко в архітектурі і живопису. Засновники класицистичної традиції Російської імперії – українці Д. Левитський, О. Лосенко, В. Борковський, Г. Островський, І. Мартос.

Відставання живопису від художнього слова і звуку в добу романтизму. “Музичне живописання” і експресія романтичних образів. Творчість Сошенка, Шевченка, Купавіна, Безперчого, Штеренберга. Романтичні мотиви в творах К. Трутовського, Л. Жемчужникова, І. Соколова, В. Тропініна.

Потяг до класичного стану українського живопису другої половини XIX ст. Історична та історико-побутова тематика в творах Сластьона, Ф. Красицького, М. Самокиша, М. Івасюка, М. Пимоненка, І. Їжакевича. Обрядова культура українців у дзеркалі образотворчих мистецтв XIX ст. Український пейзаж світового рівня (Костанді, Труш, Васильківський, Левченко, Куїнджі, Похітонов, Орловський). Краєвиди І. Бокшая.

Монументальний розпис і скульптура в XIX – на початку XX ст. Провідні художні центри, промисли, школи. Навчальні заклади (приватні художні школи). Школа М. Мурашка. Українські меценати: Симерени, Терещенки, Тарноські, Ханенки, Алчевські, Галагани…