13 Тема. Художні досягнення української світової діаспори

Неоднорідність розселення українців в світі і різна інтенсивність художнього життя української діаспори в різних регіонах планети. Хори, танцювальні та інші музичні ансамблі є скрізь. Скрізь єпобутова пісня. “Не шукайте України виключно біля Дніпра” (Юрій Шевельов). Велика кількість видатних майстрів мистецтва – українців в розвинутих діаспорних групах, при наявності доброї громадської організації (Канада, США, Австралія).

Популяризація українського художнього життя, памяток мистецтва в періодичних виданнях, листівках, альбомах, музеях…

Письменство діаспори. Етнографічна настальгія в поезії і прозі першого періоду канадської еміграції. К.Фадик (упорядкування збірки “Пісні про Канаду і Австралію”-1908р.), Д.Рараговський, І.Збура (“Канадійські емігранти”. 1898), Д.Могилянка, Т.Федик. Прозові твори С.Чарнецького, М.Стечишина, П.Крата, В.Кудрика

Зростання художнього рівня і розширення тематики в творах другого періоду еміграції: І.Кулик (поема “Ніагара” 1925р.), М.Ірчан (“Родина щіткарів”, “Підземна Галичина”), І.Данильчук (неоромантична збірка “Світає день” 1929).Діяльність на теренях культури поета і перекладача О.Іваха (збірка “Бойова сурма України” 1931, поема Той, кого світ ловив, та не спіймав” 1932, антологія англ. Мовою “Українські пісні і лірика” 1933., видання підручників). Проза М.Шатульского (оповідання “Забуті”, “Янсон”) та Іллі Киріяка (повість-трилогія “Сини землі” 1939-45 – про життя перших поселенців).

Група поетів “Танк” у Варшаві (з 1929р.): Н.Лівицька-Холодна, П.Холодний, Ю.Липа, В.Дядик та ін. Неоромантики і символісти “Празької школи”: Олена Теліга, Олег Ольжич (Кандиба), Леонід Мосендз, Євген Маланюк та ін. “Спілка українських письменників Словаччини” в м.Пряшів. Видання двомісячного альманаху “Дукля”. Музей української культури у Свиднику (м.Пряшів). Поезія Ярослава Павуляка (поема “Блудний лебідь”). Світового значення твори Уласа Самчука: романи “Волинь” і “Марія”. Володимир Винниченко у Франції (1934-1951).

Письменники діаспори у другій половині ХХст. “Нью-Йоркська група” (школа поетів – з 1958р. Засновник школи – Богдан Бойчук. Видатні представники: Віра Вовк, Емма Андрієвська, Ю. Тарнавський, О.Зуєвський, Патриція Килина. Найвідоміші представники цієї школи: Василь Барка – поет авангарду, прозаїк, есеїст (збірки поезій “Апостол”, “Білий світ”, “Океан”), Богдан Рубчак – поет, професор словістики Іллінойського університету (збірка “Крило Ікарове”). Видання в Києві поетів “Нью-Йорської школи” в 1991р.

Поезія Олекси Веретенченка (Детройт, США): “Дим вічності”- 1951, “Заморські вина”-1974, “Чорна долина”- історична поема. Поезія і проза Ганни Черінь: “Слова”- віршований роман-епопея 1980: “Квіти добра і зла”- підсумкова книжка поезій, 1990р.; збірки оповідань (“Люстро мого життя”), новел; популярні книжечки для дітей-українців в США. Проза Вірляни Ткач.

Об’єднання українських письменників Америки “Слово” і його канадські представники: Улас Самчук (трилогія “Ост”), Мандрика,Яр Славутич, Л.Мурович. Українська тематика Глорії Купченко-Фролик. Видатні перекладачі українських класиків: П. Канді, К.Андрусишин, М.Скрипник.

Перше гучне викриття злочинів сталінізму в романах “Звіролови” (1944) та “Сад Гетсиманський” (1950) Івана Багряного (Німеччина).

Активна діяльність патріарха австралійської діаспори Дмитра Нитченка – письменника, літературознавця, освітянина, видавця. Його видавництво “Ластівка” (1951) та мемуари “Від Зінькова до Мельборну” (1990).

Письменство в “безповітряному просторі еміграції”- одинокі представники діаспори. Доля одного з них – поета Романа Бабовала (м. Л’єж в Бельгії).

Образотворче мистецтво. У Парижі здобули визнання скульптори: О. Архипенко, М. Паращук, живописці М. Башкирцева, С. Левицька, С. Зарицька-Омельченко, М. Андрієнко-Нечитайло, М. Кричевський, С. Борачок, О. Грищенко. Особливо у Франції условились: Василь Хмелюк (провідна тема – людина і природа), Юрій Кульчицький (глибина розуміння художньої форми в малярстві, графіці, кераміці), Іванна Нижник-Винників (кераміка, гобелени).

Паризькі послідовники “візантійського” стилю Мих.Бойчука: Сагайдачний, Леваківська, Бодуен-де-Куртене. Канадські “бойчукісти”: видатна постать Мирона Левицького стійке звертання до української культурної спадщини, особливо гуцульської); Софія Лада; Ю.Соловій;Я.Музика. Живопис Василя Курилика – ілюстрація життя і звичаїв поселенців з різних країв у Канаді. Серії: “Український піонер”, “Страсті Христові”, “Чорнобильська мадонна”- (картина написана задовго до Чорнобильської трагедії). В 80ті-90ті роки в Канаді працювали: видатні майстри – Павло Лопата (широкий творчий діапазон, кращий іконописець) і С.Гординський (різнопрофільний митець і художній критик); чудова колористка Г.Новаківська; Наталія Гусар, Віра Юрчук, Руслан Логуш та ін.

Міжнародне визнвння архітектурного генія Радослава Жука (з Канади): поєднання сучасних і традиційних українських елементів; безліч реалізованих проектів церков в Канаді, США; замовлення Австрії, Англії, Італії. Видатний майстер скульптури Лео Мол (Молоджанин): біля сотні скульптурних портретів, 80 храмових вітрвжів. Пам’ятники Т. Шевченку і Володимиру Великому (в Лондоні). Погруддя римських пап, кардинала Йосипа Сліпого (Ватикан). Парк скульптури Лео Мола у Вінніпезі.

“Візантизм” (традиція М. Бойчука) у творчості Христини Дохват (іконопис прикрасив біля 60 церков і каплиць) і М. Дмитренка – видатного майстера монументального розпису – із США. Новітні шляхи плвстики, дизайну, графіки в американський період творчості Олександра Архипенка (з 1924 р.): “Погруддя кн. Володимира”, “Мадонна”, “Океанська мадонна” та багато інших.

Іван Зотов (Мясоєдов) – своєрідний живописець з під Полтави в Ліхтенштейні (з1938 р., в еміграції з 1921 р.) та його дружина-співачка Мальвіна Верничі.

Музична культура. Найзначніші осередки в Канаді. Проведення фестивалів української народної музики, пісні, твнцю (1939 р. Торонто-вперше; “фестивалі Перемоги” 1945 р. в Торонто і Вінніпезі та ін.). Подвижницька діяльність Василя Авраменка (1895-1981), Василя Кардаша та Ю. Фіяли (1922 р. н) – їх мистецька і педагогічна практика, ознайемлення з українськими здобутками англомовного населення.

Особлива любов української діаспори до танцю. Заснування В.Авраменком школи народного танцю (з 1929р.) та танцювальних колективів в Канаді і США. Хорові колективи. “Мішаний хор ім. Лисенка” під керівництвом О.Вовчини. Організація хорів В.Кардашем. Інструментальна музика: струнний оркестр (диригент МоскаликІ.); духовий оркестр “Авангард” (разом з жіночим – “Левада” та чоловічим – “Оріон” - хорами складає “Українські молодіжні ансамблі” з високохудожнім виконанням духовної музики українських класиків, народних і сучасних пісень); Вінніпезький симфонічний оркестр. Симфонії Ю.Фіяли (“Українська” 1973; “Сюїта Курилик”, 1982). Ансамбль “Бурлака” (Італія, Англія – 1945-1949). Камерний оркестр м.Торонто під проводом Ореста Коваліва. Видатні голоси канадських українок: Софія Ременко, Квітка Цісик…

Українська музична культура в США. О.Кошиць як пропагандист української музики. Популярність українських народних хорів (“Байда”, “Ватра”, “Боян”, “Сурма”, “Молода думка” та інші; музично-вокальний ансамбль “Червона рута”; український національний хор у Філадельфії під проводом М.Длябога; парафіяльний хор при православній церкві св.Андрія в м.Чікаго тощо) і танцювальних ансамблів (“Україна”, “Громовиця”; школа балету і народно-сценічного танцю при парадії св.Володимира і св.Ольги – з 1978р.; школа українського балету – з 1985р. тощо). І. Соневицький – видатний композитор, диригент, педагог, музикознавець. Історична тематика оперного мистецтва М. Фоменка і А. Рудницького. Оперети Ярослава Барнича (в США з 1944 р.): “Гуцулка Ксеня” (на основі його відомої пісні-танго 1932 р.), “Дівча з Маслоу”, “Шаріка”, “Пригода в Чергчі”. Я. Барнич на чолі «Українського хору ім. Т. Шевченка» в Клівленді; музичні оформлення для українського театру Блавацького.

Окремі видатні постаті музичної культури в Західній Європі. Ірина Маланюк – єдина українська учасниця вагнерівськиї фестевалів – видатна співачка з Австрії (під керівництвом Г. фон Карояна). Павло Длябога з Швейцарії – видатний диригент, знаний з кінця 1970-х в Західній Європі і США, з 1989 р. – в Україні. Мар’ян Кузан. Вірко Балей – велет українського музичного зарубіжжя. Тяжіння молодіжних естрадних гуртів до традиційної, а не авангардної музики. Шоу бізнес не поширений.

Величний фестиваль “Музика українського зарубіжжя” (20 концертів за ініциативою Мирослава Скорика у квітні 1991 р. у Львові і Дрогобичі) – початок “шляхів повернення” велетів української музики діаспори на Україну. Міжнародний фестиваль модернової музики в Канаді 1992 р. Тенденція до постійного культурного обміну…

Театральна культура українців зарубіжжя. Аматорський початок театру у Канаді – вистава за п’єсою Г. Цеглинського “Аргонавти”. Масова участь українців в драмгуртках (сільських і міських) в 1910-ті-1930-ті роки. Драматично-співацький гурток при Українському народному домі у Вінніпезі (з 1922 р.) – класичний репертуар від Котляревського до Франка. Український авангардний театр (з 1984 р.). кіностудія В. Авраменко: поставив у 1936-37 р. “Наталку Полтавку”, “Запорожець за Дунаєм”, “Маруся Богуславка”.

“Український робітничий театр” від початку XX ст. у США (Нью-Йорк) – постановки класичної української спадщини. Театр Володимира Блавацького (в США в 1949-1953 р.). вірлена Ткач як театральний режисер і театрознавець: композиція 1990 р. “Світло зі сходу” (про Леся Курбаса) – гастролі в Києві, Харкові, Львові; дослідження життя і творчості Курбаса. Народження українського театру гитату Огайо “Нове покоління” (1988 р.): вистави “Володимир”, “Сокиренський вертеп”, “Макбет” та ін. Режисера Цішкевича.

Український театр в Західній Європі. Вплив на театральні реквізит, оформлення і костюми “конструктивного стилю” Олександри Екстер (Григорович) від початку Європейського авангарду. Традиційні аматорські театральні колектива в Південній Америці (наприклад “Український театр ім. Шевченка в Буенос-Айресі”) та Австралії. Театр ім. Л. Курбаса у Мельбурні (з 1950 р.).

Слабкість театральної діяльності українців в “Східній діаспорі”. Світова слава вихідця з України Романа Вікьюка (режисер театру в Москві).

Початок відродження художнього життя україців Східної діасрори (близько 7 млн. чоловік) в столицях і провінціях.