14 Тема. Культурна взаємодія і культурний обмін в світі. Світовий розголос української художньої культури.

Україна в процесі світової взаємодії художніх культур: від доби Київської Русі до сьогодення. Особливості взаємодії з Західною Європою і Росією. Значне посилення входження України у світовій культурний простір після проголошення її незалежності (1991 р.): поступове вимальовування нового образу України на екрані Європи і світу – образу самодостатньої культури зі значним потенціалом творчих можливостей.

Діяльність Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей. Осередки і засоби розповсюдження української художньої культури в діаспорі. Координаційна федерація українськиї організацій (з 1953 р.). всесвітній Конгрес вільних українців (головний осередок в Торонто). Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. Об’єднання “Слово” з центром в Нью-Йорці (з 1954 р.). Осередки організацій “Просвіта”. Український дослідно-документальний Центр (м. Торонто). Культурні центри взаємозв’язку в Україніі світі: осередки культурних взаємозв’язків з Україною в окремих країнах: Товариство об’єднаних українських канадців, канадсько-українська мистецька фундація, Загальні збори Союзу українців у Великобританії, Товариства української культури (Польща, Угорщина, Словаччина тощо).

Найзначніші засоби культурного обміну і інформування. Книгообмін (щорічно в 70-ті – 90-ті роки в світі розходиться біля 4 млн. книг українських авторів в більше 100 країн світу, в Україні в 60-ті – 80-ті роки здійснювались переклади з 48 мов світу). Бібліотеки і архіви української іміграції: збереження цінних пам’яток. Книжкові ярмарки-виставки: найзначніша у світі традиційна у Франкфурті-на-Майні (з 1992 р. вперше участь України), міжнародна ярмарка в Аргентині (Україна – з 1991 р.) та ун.

Українознавчі видавництва: енциклопедії (Париж, Торонто), збірки і збірники, альбоми, часописи, журнали, газети, словники, поштові марки, листівки тощо. Українські імена митців у каталозі Бенезіта (Франція) та інших виданнях. Українське радіо і телетрансляція.

Музейні і приватні колекції творів українських митців в світі і світових – в Україні. Регулярні і разові фестивалі. Обмін мистецькими делегаціями. Персональні виставки. Постійно діючі галереї і виставки.

Освітянські засоби розповсюдження і пропаганди української художньої культури і духовності: українці-викладачі в іншомовних вузах, кафедрах, факультетах, спеціалізованих школах; іноземці-викладачі як пропагандисти української мови і культури. Головні дослідницькі центри українознавства: Український вільний університет (Мюнхен, Прага), Укр. вільна Академія наук (Вінніпег), Центр українознавчих студій при Гарвардському університеті (США), Слов’янський факультет університету в Торонто (Канада). Розуміння у всьому світі, що “Україна – велика держава, яку треба вивчати” (проф. Казо Нанай – завідувач кафедрою укр. мови при Токійському університеті (з 1992 р., Японія).

Утворення перших культурних осередків українців в Росії та інших країнах бувшого СРСР. Усвідомлення необхідності громадянських організацій і об’єднань (в т.ч. художніх).

Далеко чують слово українське. Українська тематика в світовому мистецтві слова. Іван Мазепа як образ письменства: Вольтер (“Історія Карла XII”, 1731 р. – вперше оповідується), роман Анрі д’Орвіля (1764), поеми графа Ж. Ресесіє і В. Гюго, анонімне видання живописцями Г. Верне й Буланше роману “Мазепа, вождь українських козаків” та ін. Українське козацтво і гетьмани у французьких письменників: двотомна історія Ж. Б. Шерера, новели Проспера Серіме.

Видання за кордоном перекладів українських класиків і сучасних поетів і прозаїків (лише у 1972-1974 роках надруковано 477 українських видань – 217 в США, 116 – в Канаді). Видатні англомовні перекладачі з Канади: П. Канді, Дж. Вір (Котляревський, Шевченко, Франко, Л. Українка, М. Вовчок, Стефаник, Рильський, Сосюра). Переклади українських творів видавництвом “Байда букс” в Австралії (в т.ч. “Собор” О. Гончара, “Побратими” В. Шевчука).

Видання французькою мовою “Історії русів” (І. Борщак в 20-ті роки). В 1890-ті роки – вперше грунтовне дослідження творчості Т. Шевченка Е. Дюраном. Українські переклади Жюля Верна Марко Вовчком (16 книг).

Видання часописів, антологій, збірок українських майстрів слова в Іспанії, Латинській Америці, Канаді, Австралії, США та інших країнах світу. Епохальні мемуари: О. Лотацький, Є. Чипаленко, М. Грушевський, Д. Дорошенко, Г. Костюк, П. Гринченко. Мемуари письменників діаспори (Д. Нитченко “Від Зінькова до Мельборну: Із хроніки мого життя”, 1990).

Відомі в світі письменники XX ст. з України і діаспори. Кого читають сьогодні: Хвильового, поетів-неокласиків, Є. Маланюка, Стельмаха, Г. Тютюнника, І. Багряного, Ю. Андруховича, Оксану Забужко, Є. Пашковського та ін. Молоді автори: П. Селецький, С. Українець, О. Чекмишев, В. Мастерова та ін.

Українське літературознавство в Україні і світі. Дослідження українських творів в головних українознавчих осередках. Перекладацька діяльність М. Скрипник (англ. Мовою переклала 122 українських авторів). Переклади з світової літератури в Україні: діяльність журналу “Всесвіт” (переклади, художня критика). Єва Григаші – угорська дослідниця творчості Лесі Українки: знахідки в Єгипті в 1996 р. санаторію, де поетка жила останні роки. Бібліотеки з українськими літературними пам’ятками (наприклад, “Словник” Єпіфанія Славинецького в Парижі).

Повільне, але ґрунтовне входження українського письменства в “світову” літературу, її провідні тенденції, її висоти.

Театр і кіно. Давня традиція використання історичних подій і образів України в світовому театральному мистецтві. Привабливість образу Роксолани (трагедія Жана Расіна “Баязет” – XVII ст.) і Мазепи (мелодрама Л. Кювем’єра “Мазепа, або татарський кінь” – 1824 р.) в Західній Європі.

Звертання українського театру до світової класики, до сучасних модернових творів (1995 р. – вистава за п’єсою Семюеля Беккета “Чекаючи на Годо” на фестивалі однієї п’єси в Києві; 1998-99 – мода на п’єси В. Нушича, особливо “Доктор філософії” тощо). Гастролі українських театральних труп в Західній Європі, Америці, Австралії як стійка традиція. Гастролі модернових театрів: відомі у світі – театр одного актора “Крик” (М. Мельник, Дніпропетровськ) і студія-театр “Будьмо” (реж. С. Проскурня, Київ).

Утворення Київрадою театрально-видавничого підприємства “Український муз.-драм.-театр-студія класичної п’єси”. Початок його діяльності по відродженню національної культури, заохоченню до створення значних нових драматичних творів, ознайомленню громадськості України і світу всього з сучасною драматургією, апробації експериментальних пошуків.

Показ на екранах світу кінострічок О. Довженка, С. Параджанова (“Тіні забутих предків” показували і в часи, коли автор перебував за гратами), Ю. Іллєнка (“Білий птах з чорною ознакою”). Міжнародні нагороди.

Кінофестивалі з участю українських фільмів або окремо лише їх в “далекому” і “близькому” зарубіжжі. Показ у Москві стрічок відомих режисерів: Іллєнка, В. Дахна, М. Мащенка, А. Сирих. Кіновернісаж 1995 р. у Москві “Нове українське кіно”: успіх стрічки реж. О. Роднянського “Прощай СРСР”.

Популяризація українських фільмів діячами діаспори. Видавництво “Фортуна” П. Кардаша в Австралії: закупівля і прокат фільмів, випуск журналу “Український екран”. Інші діячі. 1997 р. – показ фільму В. Криштофовича “Приятель покійника” на кінофестивалі в Каннах. Інші, “резонансні” в світі, українські стрічки другої половини 90-х років: “Казка”, “За ніччю день іде”, “З матір’ю на самоті” В. Артеменко. Молоді кіноталанти України: С. Маслобойщиков, В. Кастеллі, О. Чорний, В. Домбровський…

Українська музична культура в світовому довкіллі. Розповсюдження українських хорів і танку в українській діаспорі та мала поширеність там молодіжних естрадних гуртів. Традиційний успіх танцювального ансамблю П. Вірського і хору ім. Верьовки (керівник А. Авдієвський) в зарубіжних гастролях. Успіх колективів “Київ” (молодий, але красивого співу, гастролі 1997 у Франції), “Думка” (гастролі 1997 в Італії), етнографічного хору “Гомін” (керівників Л. Яценко).

Входження творів визначних українських композиторів до репертуарів художніх колективів Франції, Англії, США, Канади та ін. країн. Співпраця і обмін з музикантами зарубіжжя: диригент з Швейцарії Павло Длябога – гастролі в Україні від 1989 р. (з симфонічними оркестрами Києва, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя), налагодження контактів консерваторій, музичних спілок, окремих композиторів двох країн. Успіх української симфонічної виконавської культури: 18 концертів в Англії 1997 р. Національного симфонічного оркестру; в Італії 1997 р. – симфонічно-естрадного оркестру.

Знань в світі виконавці сольні: органіст В. Кашуба, гітарист В. Петренко та ін. Великий успіх за океаном має В. Колесник. Майстерність оперного співу і мистецтва балету: Р. Майборода, В. Лупалов, С. Ярошенко, Т. Штонде, Т. Боровик, Д. Матвієнко (великий успіх у Зальцбурзі, Австрія). Прем’єра опери “Роксолана” 1992 р. в Канаді.

Участь у Міжнародних фестивалях: модернової музики (1992, Канада); “Музика українського зарубіжжя” (1991, Львів) – під гаслом “Шляхи повернення” (назва симфонічної поеми М. Кузана з Парижу); “Київ музик фест” (колективи з США, Канади, Нідерландів, Франції, Німеччини та ін. Розширення і поглиблення музичних контактів). Міжнародні конкурси молодих виконавців української естрадної пісні ім. В. Івасюка у Чернівцях (від 1993 року).

Традиція українського музикознавства за межами України. Діяльність в 1920-ті роки у Парижі А. Вірсти і І. Борщака. Музичні дослідження і навчальні заклади: наприклад, Український музичний інститут у Нью-Йорку (з 1952 р.) і його філії в США.

Перші успіхи за межами України молодіжних гуртів “бізнес-шоу”: “Гуцули”, “Рокнація”, “Чорні черешні”, “Брати блюзу”, “Жаба в дирижаблі” у II-й пол. XX ст. Насичення “Ненаситної” Москви естрадними талантами з України.

Українське “образотворення” в світі як найважливіший засіб знайомства з духовним образом українця на широких теренах планети. Український архітектурний образ в старовинних містах, замках, фортецях. Необхідність реставраційної діяльності для залучення іноземних туристів. Значні реставраційні роботи в столиці України: до 1500-річчя м. Києва (1982 р.), до 1000-річчя “хрещення Русі” (1988 р.), після акту проголошення Незалежності (реконструкція архітектурно-художнього ансамблю Михайлівського Золотоверхого монастиря, пам’ятника кн. Ольги, створення нових пам’ятників – Ярославу Мудрому, покровителю древнього Києва архистратигу Михаїлу та ін.). Чергові завдання: “реанімація” Успенського собору Києво-Печерської Лаври, відновлення печер, Густинського монастиря, "Софронівської пустині“ (біля Путивлю), Петропавлівського монастиря у м. Глухові.

Початок створення “образу України” Нового часу: “Опис України”, ілюстрований малюнками і мапами (географічними картами), французького інженера Боплана (XVII ст.).

Сприяння популяризації українського образотворчого мистецтва діяльністю зарубіжних мистецьких спілок (“Спілка українських образотворчих мистецтв” в м. Торонто, “Об’єднання митців-українців в Америці” в м. Нью-Йорк тощо), виданням художніх альбомів з добротною поліграфією, занесенням імен видатних митців в каталоги, енциклопедії, пам’ятні знаки тощо. Скульптурні пам’ятники видатним діячам української культури в різних містах світу.

Викладачі образотворчих мистецтв українського походження і духу в різних закладах художньої освіти (А. Сологуб – з 1962 р. викладає у Палаті професій у Парижі, Олекса Мазурик, - майстер розпису іконостасів, іконопису, портретного і пейзажного живопису, гравюри, - з 1964 р. викладав в Академії Художеств у Кракові, з 1968 р. – у Вищий школі мистецтв у Парижі та багато інших).

Обмін художніми виставками: 1991 – виставка творів П. Лопати у Львові, багато інших персональних і тематичних виставок іноземців в різних містах України. Значна увага зарубіжжя до ретроспективного масштабного показу 1995 р. в Києві “П’ять століть українського живопису”. Участь у закордонних виставках: 1982 – Світова виставка українських митців Торонто; 1983 – ретроспективна виставка робіт Мирона Левицького до 50-річчя його творчої діяльності (галерея Канадсько-української мистецької фундації, також у м. Вінніпезі); 1992 – українська художня виставка в Мистецькому центрі Шотландії (м. Единбург) з трьома розділами: давнім, класичним і модерновим мистецтвом (великий розголос у пресі, відвідання королеви Великобританії). 1991-1992 – виставка “500 років українського живопису” у Вінніпезі (співробітництво Києва).

Значні успіхи українських сучасних живописців і графіків в Західній Європі і США: оцінка творів як першокласних, високі відзнаки і нагороди. Висока цінність емоційно вишукагої художньої культури творів А. Антонюка, Я. Гніздовського, В. Шпаковського та багатьох ін. Персональні виставки українських митців у найзначніших салонах, галереях, виставкових залах світу. Міжнародне визнання творчості скульптора А. Хоречка (портрети сучасників), кераміста Я. Матики.

Поширення творів українських майстрів у світі завдяки репродукціям в книгах, антологіях, музейним і приватним колекціям. Краща в діаспорі картинна галерея українських творів родини Шафранюків.

Проблеми повернення українських образотворчих реліквій на Батьківщину, пошуку викрадених мистецьких скарбів (наприклад, 1997 р. викрадені з Полтавського художнього музею картини Е. Делакруа і Клари Петерс повернені завдяки співробітництву з Інтерполом). Повернення з Швейцарії малюнків Т.Г. Шевченка “Дерево серед скель” (1860 р.), І. Рєпіна “Запорожець, що сміється”, 15 театральних ескізів О. Екстер (засновниці київської школи сценографії). Складності повернення художніх цінностей, вивезених “на зберігання” з України Росією.

Елементи української обрядової художньої культури в світі. Українська кухня. Смакові якості і відповідна етика їжі, - стійка риса національного характеру, - довготривале утримується і в еміграції. Особливості української національної кухні в великій кількості ресторанчиків Нового Світу. Збереження “Кухонної термінології” в англомовності асимільованих українців (“борщ”, “вареники”, “пироги”, “паска”, “калач”, “шишка” тощо). Виставка ритуального печива.

Хлібні вироби в різдвяних, Великоденських, весільних обрядових ритуалах. Вітальні поштівки до обрядових свят як популяризація української духовності. Прагнення підкреслювати самобутність українських звичаїв і цікавість до них неукраїнського населення. Осередки жіночих організацій українок, українські музеї як пропагандисти і практичні інструктори звичаїв різних регіонів України (печиво, страви, обряди, ремесла, пісні, народний дизайн, проведення свят тощо).

Культ української вишивки серед іммігрантів. Зміщення акценту вишивки від одягу до зовнішнього оформлення житла: серветки, скатертини, подушечки, загальне декорування… значна увага до вишивки жіночих журналів (“Наше життя” в США, “Жіночий світ” в Канаді, “Наше слово” в Австралії), окремих альбомних видань з поясненнями до різних стилів, технік, ниток (Марія Куценко “Українська вишивка” – Мельбурн, 1977; Ен. Кміт, Йоганна Луціва “Українська вишивка” – США, 1978 та ін.), листівок і буклетів. Поширення в діаспорі книги Олени Пчілки “Українські узори”. Професійні дизайнерки українського одягу: сполучення традиційного крою з сучасними вимогами і модами. Проведення “вишиваних вечорниць”: забави з танцями у чомусь вишиваному…

Культ писанкарства в діаспорі – щасливий виняток серед народних ремесел українців в сучасному світі (інші поступово занепадають, писанкарство – на злеті). Особлива увага до писанок на Великдень. Демонстрація творення (технік різних) писанок в церквах, музеях, крамницях для всіх охочих (далеко не лише українців). Кольорові фото писанок, статті про них в англомовних періодичних виданнях. Запрошення українських продавців писанок до великих американських крамниць (реклама).

Зміна символіки, орнаментики, архаїчного каналу писанки в зв’язку з комерцією. Спротив української громадськості комерціалізацією. Спротив української громадськості комерціалізації писанкарства: критика в пресі, популярний фільм С. Новицького “Писанка”, 4 щедро ілюстровані книжки з поясненнями справжньої символіки візерунків і техніки використання (Міннеаполіс, США; 3 книжки перекладені німецькою), “реконструкція” трипільської писанки (впровадження трипільських орнаментів, досліджених Докією Гуменною в книгах “Велике Цабе” і “Минуле пливе у прийдешнє: Розповідь про Трипілля” – Канада). Великі колекції писанок: проф. Міннесоцького університету О. Грановського (біля 3000 екземплярів), Зенона Еліїва з м. Речестер (США) – видав зразки орнаментів, властивих писанкам різних місцевостей України, на поштових марках. Знаменитий музей писанки у Канаді. Український музей народної творчості у Нью-Йорку (засновниця – Іванна Рожанківська).

Популяризація української писанки у далекій Японії (1991 р. телебачення показувало фільм Юріко Юїчі).

Найзначніший розголос у світі – українська пісня. Любов чужинців до співочого хисту українців від сивої давнини до сьогодення. Пісня в звичному ладі повсякденного життя українців у всьому світі. Останнє, що втрачає українець на чужині, - пісня (кубанські козаки, населення “Зеленого Клину” в Росії).

Сприяння поширенню української пісні в Західній Європі в добу романтизму (Жермена де Сталь), в Росії в XVII-XVIII ст. (співаки церковних хорів, придворної капелії)

Традиція друкування українських пісень в різних виданнях за кордоном (вже 1908 р. К. Федик упорядкував збірку “Пісні про Канаду і Австралію” і сам написав кілька пісень; друкують пісні тижневики “Рідкий край” в Аргентині і “Вісник” в Канаді та багато ін.).

Гастролі українських народних хорів, сольних виконавців народної і естрадної (крила їй для лету в світі дав В. Івасюк) пісна. “Січові пісні” в діаспорі. Співають нащадки Т.Г. Шевченка: Валентина Іваненко – солістка Національної капели “Думка” (в репертуарі твори українських класиків, сучасних композиторів, але найбільше – народних пісень), гастролі у Франції, Польщі, Канаді, США. Підготовка до “Всесвітнього фестивалю української народної пісні” в 1999 р.

Обрядовий шар пісенного мистецтва українців. Етнографічний хор “Гомін” під керівництвом Л. Яценка: широка творча палітра в межах стійкої давньої традиції (купала, веснянки, колядки, щедрівки, обжинки). Творення збірного образу обрядових свят з пісенним розмаїттям різних етнічних регіонів України. “Гомін” як джерело виникнення цілого роду фольклорних ансамблів (“Євшан”, “Просвіта”, “Молодіжний гурт”) в Україні і далеко за її межами.

Хай вічно буде чутна наша пісня…