
- •1.2. Предмет кримінального права. Метод кримінально-правового регулювання
- •1.3. Завдання кримінального права
- •1.4. Кримінальне право в системі права. Система кримінального права
- •1.5. Принципи кримінального права
- •2.2. Структура кримінального закону
- •2.3. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі.
- •2.4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі
- •3.2. Ознаки злочину
- •3.3.Малозначність діяння
- •3.4.Класифікація злочинів
- •5.2. Елементи складу злочину та їх загальна характеристика
- •5.3. Види складів злочину
- •5.4. Кваліфікація злочину
- •6.2. Види об`єкта злочину
- •6.3. Предмет злочину
- •7.2. Основна ознака об`єктивної сторони складу злочину
- •7.3. Факультативні ознаки об`єктивної сторони складу злочину
- •8.2. Вік кримінальної відповідальності
- •8.3. Осудність як ознака суб`єкта злочину
- •8.4. Обмежена осудність
- •8.5. Спеціальний суб`єкт злочину
- •8.6. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп`яніння, внаслідок вживання
- •9.2. Вина у формі умислу
- •9.3. Вина у формі необережності
- •9.4. Злочини з двома формами вини
- •9.5. Факультативні ознаки суб`єктивної сторони складу злочину
- •9.6. Юридична та фактична помилки та їх кримінально-право в є значення
- •10.2. Закінчений злочин
- •10.3. Незакінчений злочин та його види
- •10.4. Добровільна відмова при незакінченому злочині`
- •11.2. Форми співучасті у злочині
- •11.3. Види співучасників
- •11.4. Відповідальність за вчинення злочинів у співучасті
- •11.5. Причетність до злочину — поняття та види
- •12.2. Повторність злочинів
- •12.3. Сукупність злочинів
- •12.4. Рецидив злочинів
- •14.2. Види звільнення від кримінальної відповідальності
- •14.3. Поняття та зміст інституту обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність
- •15.2. Мета покарання
- •16.2. Види покарань
- •Глава 7 Особливої частини квк визначає порядок виконання цього виду покарання.
- •17.2. Обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання
- •17.3. Призначення покарання за незакінчений злочин і злочин, вчинений у співучасті
- •17.4. Призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом
- •17.5. Призначення покарання за сукупністю злочинів
- •17.6. Призначення покарання за сукупністю вироків
- •18.2. Види звільнення від покарання та його відбування
- •18.3. Заміна невідбутої частини покарання більш м`яким
- •19.2. Погашення та зняття судимості
- •20.2. Види примусових заходів медичного характеру. Порядок їх призначення, зміни або припинення
- •20.3. Примусове лікування
- •21.2. Види покарання, що застосовуються до неповнолітніх, та особливості їх призначення
- •21.3. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування
17.4. Призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом
Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є проявом гуманності законодавця до осіб, які вчинили злочини з особливо пом'якшуючими обставинами. Цей інститут був відомий і Кримінальному законодавству 1960 р. Однак його регуляція в чинному законодавстві піднята на більш високий рівень конкретизації.
Стаття 69 ч. 1 КК визначає: «За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу».
Як видно з диспозиції цієї правової норми, вона може застосовуватись виключно у випадках засудження особи за вчинення особливо тяжкого, тяжкого або злочину середньої тяжкості. При засудженні за злочини невеликої тяжкості ця норма застосовуватись не може. Це пояснюється тим, що за злочини невеликої тяжкості передбачено застосування таких санкцій, які є найнижчими у Кримінальному кодексі, нижче яких опускатися фактично неможливо. Крім того, злочини невеликої тяжкості практично всі підпадають під дію правил про звільнення від відповідальності та від відбування покарання.
Умови застосування цього кримінально-правового інституту чітко визначені в диспозиції ст. 69 ч. 1, яка пов'язує їх з наявністю кількох обставин, що пом'якшують відповідальність. Звичайно, така конструкція повинна бути визнана більш вдалою, ніж та, яка застосовувалась у законодавстві 1960 р. (ст. 44 КК говорила про застосування при наявності виключних обставини справи, не розшифровуючи їх змісту). Виходячи з того, що законодавець надає суду можливість розширеного тлумачення пом'якшуючих обставин, про що мова йшла раніше, слід визнати, що можливості застосування ст. 69 надзвичайно широкі. Одночасно умовою застосування ст. 69 є суттєво менший ступінь суспільної небезпеки особи винного порівняно з іншими злочинцями, що скоїли злочини цього виду.
Диспозиція ст. 69 ч. 1 передбачає два види призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом:
призначення покарання нижче нижньої межі, передбаченої санкцією відповідної норми Особливої частини КК;
призначення більш м'якого виду покарання, ніж той, що передбачений відповідною нормою Особливої частини КК.
Призначення покарання нижче нижньої межі, передбаченої санкцією відповідної норми Особливої частини КК, дає можливість суду при обранні покарання вийти за нижню межу, яка передбачена санкцією відповідної норми Особливої частини КК. При цьому, однак, суд не має права вийти за нижню межу виду покарання, яка передбачена нормою Загальної частини КК, що визначає даний вид покарання.
Призначення більш м'якого виду покарання, ніж той, що передбачений відповідною нормою Особливої частини КК, передбачає можливість переходу судом до іншого більш м'якого виду покарання, ніж той, який передбачений за відповідний злочин санкцією норми Особливої частини КК, за якою кваліфікуються дії винного.
Відповідно до ст. 69 ч. 2 КК суд має право, призначаючи більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, не обирати винному додаткового покарання, яке, згідно із санкцією норми Особливої частини КК, є обов'язковим для застосування у випадку вчинення даного конкретного злочину.