29. Становлення методології економічного пізнання.

Великого значення застосуванню наукової методології, передусім такої її складової як метод, надавали творці марксистського напряму в економічній науці К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін. Вони вважали, що методологічні знання - це не догми, а відправні пункти для подальшого дослідження.

Саме цим знання методологічні відрізняються від знань теоретичних, адже перші характеризують підхід, шлях до пізнання об'єкта, а другі розкривають його природу.

Наукова методологія в руках вченого-економіста виступає надійним засобом пізнання економічної дійсності, збереження його сили і часу, запобігаючи застосування методу проб та помилок, який часто-густо призводить до негативних наслідків. Водночас методологія дає можливість кожній галузі економічної науки виконувати її специфічні функції. Скажімо, політична економія може виконувати пізнавальну, ідеологічну, методологічну, практичну функції тільки завдяки застосуванню певної сукупності найбільш загальних принципів, методів і способів пізнання економічних систем, тобто певної методології.

Застосування відповідної методології дозволяє політичній економії виконувати передусім пізнавальну функцію, суть якої зводиться до пізнання економічних явищ, створення теоретичної системи економічних законів, категорій, понять. Ці останні виступають базою формування специфічних прийомів політекономічного дослідження, які і забезпечують пізнання економічної дійсності. Зрозуміло, що за умови хибності теоретичної системи економічних законів, категорій та понять будуть сформовані хибні специфічні прийоми дослідження і внаслідок цього будуть отримані хибні результати. На пізнанні економічних законів, категорій, понять базується ідеологічна функція політичної економії, яка полягає у формуванні певного світогляду у членів суспільства. Так, марксистська політична економія розкриває - антагоністичні суперечності між найманими працівниками і капіталістами, науково обґрунтовує класовий підхід до аналізу суспільних явищ, аргументує неминучість зміни одного способу виробництва іншим, показує історичні переваги кожної наступної формації у порівнянні з попередніми. Прихильники буржуазного напряму в політичній економії застосовують таю підходи до пізнання економічних явищ, які дозволяють їм формулювати закони, категорії та поняття, спрямовані на вуалювання суперечностей між працею і капіталом, проголошення капіталізму вічним і найкращим способом виробництва.

Практичну функцію політична економія може виконувати також тільки завдяки формулюванню економічних законів, категорій, понять, що служать базою управління суспільним виробництвом. Цю функцію політична економія виконує як в умовах планової економіки, так і в умовах ринку.

Метод політичної економії, як і метод будь-якої іншої економічної науки, потребує постійного удосконалення, оскільки виробничі відносини сучасних суспільств становлять найбільш складну систему для пізнання. Ця складність в першу чергу пояснюється тим, що сьогодні існують суспільства з різними за соціально-економічною природою виробничими відносинами. Причому в капіталістичних суспільствах поряд з панівними капіталістичними виробничими відносинами мають місце елементи соціалистичних виробничих відносин. В соціалістичних суспільствах навпаки: поряд з пануючими соціалістичними відносинами існують відносини, що залишилися від попередніх способів виробництва. Крім того, певний конгломерат виробничих відносин - капіталістичних і соціалістичних - визначає специфіку економічного життя країн з перехідною економікою.