105. Розмір цив.-правової відп-ті

Цив. законодавство виходить з того, що особа, яка спричинила шкоду повинна відшкодувати її в повному обсязі, тобто виходить з принципу повної цив.-правової відп-і. В ряді випадків в законі або договорі може бути передбачено підвищення або зменшення розміру відп-ті. Межі цив.-правової відп-ті обєктивно визначаються розміром спричиненої шкоди. У ст. 204 ЦК встановлюється що, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов-нь встановлена неустойка (штраф, пеня),то збитки відшкодовуються в частині, непокритій в неустойці. Виключення: 1) коли допускається стягнення тільки неустойки без збитків; 2) коли збитки стягують в повному обсязі поверх неустойки; 3) коли за вибором кредитора можуть бути стягнені або збитки, або неустойка.

106. Випадки зменшення розміру цивільно-правової відповідальності

Якщо невиконання або неналежне виконання зобов’язання виникло з вини обох сторін, суд, арбітраж або третейський суд відповідно зменшує розмір відп-ті боржника. Вони також вправі зменшити розмір відп-ті боржника, якщо кредитор з необережності або навмисно сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, або не вжив заходів до їх зменшення. Правила статті 211 ЦК застосовуються і у випадках, коли боржник в силу закону або договору несе майнову відп-ть за невиконання або неналежне виконання зобов’язання незалежно від своєї вини. (ст. 211 ЦК).

107. Прострочка боржника та її наслідки.

Простроченням боржника є невиконання ним зобов’язання в обумовлений строк (термін). Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Боржник не визнається таким, що прострочив, поки зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, повинен сплатити за час прострочення три проценти річних з простроченої суми, якщо законом чи договором не встановлений інший розмір процентів. (ст. 213,214 ЦК).

108. Прострочка кредитора та її наслідки

Кредитор визнається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання зобов’язання, запропоноване боржником, або не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов’язання. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не викликано умислом або необережністю його самого або тих осіб, на яких в силу закону або доручення кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник не визнається таким, що прострочив, поки зобов’язання не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає на загальних підставах. По грошовому зобов’язанню боржник не повинен платити проценти за час прострочення кредитора

109. Способи припинення зобов’язань

Під припиненням зобов’язання слід розуміти припинення існування прав та обов’язків його учасників, які становлять зміст зобов’язання. Зобов’язання може бути припинено не тільки тоді, коли його мета досягнута, тобто при виконанні зобов’язання, а й тоді, коли ця мета не досягнута. Наприклад, у зв’язку з неможливістю виконання, при прощенні боргу. Для припинення зобов’язання необхідна наявність певної підстави – юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов’язують припинення зобов’язання. У главі 19 ЦКУ містяться загальні способи припинення зобов’язань: виконання, зарахування, збіг боржника і кредитора в одній особі, угода сторін, зміна плану, неможливість виконання, смерть громадянина або ліквідація юридичної особи. Деякі підстави передбачені в інших главах ЦКУ, що регулюють окремі види зобов’язань (невиконання продавцем обов’язку передати річ, продаж речі неналежної якості, попередження про розірвання безстрокового договору тощо). Одні правоприпиняючі факти виникають з волі учасників зобов’язання, причому, як правило, задовольняючи майновий інтерес кредитора. До них належать: належне виконання, зарахування, угода сторін. Інші припиняють зобов’язання незалежно від волі учасників і стадії його виконання: смерть громадянина, що є учасником зобов’язання особистого характеру, ліквідація юридичної особи – учасника зобов’язання, збіг боржника і кредитора в одній особі, неможливість виконання. Крім наведеної класифікації, способи припинення зобов’язань розрізняють в залежності від підстав, які характерні для всіх зобов’язань, і підстави, характерні для окремих видів зобов’язань; підстави, що є угодами і підстави, що не є угодами; підстави, для яких необхідна згода обох сторін зобов’язання, і підстави, для яких досить бажання однієї сторони, та ін.