76. Відмінність зобов’язальних відносин від речових.

Всі майнові від-ни прийнято поділяти на дві осн. групи: речові і зоб-ні. Між ними є багато спільного, хоч би те, що в сукупності вони склад. предмет майнового права. Проте між ними є й багагато істотних відмінночстей. Так, об’єктом реч. прав завжди є річ, а об’єктом зобов’яз. права завжди є дія. Реч. від-ни відрізняються абсол. х-ром, зоб-ні відносним - відносним, що зумовлено х-ром правовід-н. Суб’єкт реч. правовід-шення вступає в правовий зв’язок з усіма, хто його оточує. Напр., власник має право на річ, а всі хто його оточує, зобов’язанні поважати це право, не порушувати його, нести відповід-ть за його порушення. Отже, і порушником права вл-ті може бути будь-хто з тих, що оточують вл-ка, т-то абсолютно кожний, і правовий захист права вл-ті заст. абсолютно проти кожного. Інша справа в зобов’язально-правових від-нах, в яких сторони визначені, відомі і порушником зоб-ня може бути одна із сторін цього зоб-ня, т-то особа конкретна, зазадалегідь визначена і правовий захист заст. відносно цієї кокретної особи, тому цей захист назив. відносним. Реч. права в більшості не обмежені строками, т-то вони безстрокові. Напр., право вл-ті, яке строком не обмежене, може припин. в будь-який час за волею вл-ка. А зобов’язально-правові від-ни встановлюються на певний конкретно-визначений строк. Якщо строку зоб-ня не зазаначено, то це не означає, що таке зоб-ня є вічним, воно обмежується строком, що визнач. вимогою кредитора. Речові, зоб-ні права відрізн. також змістом і обсягом. Зміст реч. прав, як правило встановл. з-ном, зобов’язальних – договором. За своїм обсягом реч. права набагато ширші від зоб-них, напр., право вл-ка і право наймача речі. Суб’єкт реч. права має можливість безпосередньо впливати на свою річ. Той же вл-к особисто здійсн. свої правомочності – володіння, корист. і розпорядж. майном. Наймач речі здійсн. надані йому дог. права від імені вл-ка, т-то не безпосередньо. Право вл-ті може припин. тільки сам вл-к, крім випадків, що передбач. з-ном. Зоб-не правовідношення може припин. кожна із сторін. Але при цьому вл-к не несе ніякої від-ті за припин. права вл-ті, а сторони в зоб-ні можуть нести майнову від-ть за припин. зоб-ня по їх волі.

77. Види договорів.

Договором визнається угода двох і більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Оскільки договір є різновидом угоди, то класифікація дог-рів може проводитися за тими ж критеріями, що й клас-я угод. Так, дог-ри поділяються на платні і безоплатні. У платному дог-рі дії однієї сторони відповідає обов’язок іншої сторони вчинити зустрічну дію, пов’язану з наданням будь-якого майна. У безоплатному обов’язок здійснити те чи інше майнове надання покладається на одну сторону. Напр., перадача майна за дог-ром дарування. В залежності від моменту виникнення дог-ри поділ. на консесуальні і реальні. Для укладення консе-го дог-ру достатньо погодження волі уч-ків дог-ру. В момент, коли узгодження волі проведено відносно всіх суттєвих умов, угода вважається укладеною. Більшість угод є консе-ми. Для уклад. реального дог-ру одного волевиявлення сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фактичні дії і лише після їх вчинення дог-р вваж. укладеним.(передати річ). За значенням підстав для дійсності дог-ру вони поділ. на казуальні та абстрактні. Напр, дог-р майнового найму дає можливість наймачеві одержати чужу річ у тимчасове користування за плату, а за дог-ром дарування дарівник передає безоплатно другій стороні майно у власність. Ці договори, а також більшість є казуальними, оскільки мають на меті досягенння певного правового результату. В абстактному дог-рі допускається замовчування мети дог-ру. Але дог-м властиві й певні особливості, що зумовлюють наступний їх поділ. Так, за правилами формування змісту дог-ри поділ. на іменні і безіменні. Іменні дог-ри це ті, які мають легальну назву, представлені в ЦКУ або в інших н.а., що визнають їх поняття, коло прав та обв’язків сторін. Безименні дог-ри безпосередньо зак-вом не регулюються, але сторонами на практиці застосовуються (агентський дог-р, інжиринг.) За ознакою розподілу прав та обв’язків між сторонами розрізняють односторонні і двосторонні. В односторонньому дог-рі одна сторона має лише суб”єктивні права, а інша лише суб’єктивні обов’язки (дог-р позики, дарування). У двосторонніх дог-рах права та обов’язки поклад. на обидві сторони (к-продаж, поставка). Розрізняють також дог-ри комутативні і алеаторні. Комутативні – це дог-ри, при укладенні яких сторонам відоме співвідношення та обсяг прав та обов’язків сторін. Алеаторні – це дог-ри на ризик, тобто при укладенні дог-ру сторони не можуть чітко визначити межі вионання своїх обов’язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежіть від випадку.