7. Аналогія закону і аналогія права.

Цивільному законодавству відомий інститут аналогії. У ст. 4 ЦКУ сказано, що цивільні права та обов’язки виникають з дій громадян та організацій, які хоч не передбачені законом, але внаслідок загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільного права та обов’язки. Із змісту зазначеної норми випливає, що цивільні правовідносини виникають також з дій, зокрема угод громадян і організацій, хоч і не передбачених законом, але таких, що відповідають загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Отже, в таких випадках керуються не конкретною нормою цивільного законодавства, а лише загальними засадами, змістом цивільного законодавства. Такий засіб заповнення прогалин закону називається аналогією права. Поряд з цим застосовується і аналогія закону – поширення на відносини, які безпосередньо не врегульовані в законі, правових норм, що регламентують подібні відносини. Цивільне законодавство регулює правомірну, суспільно корисну діяльність громадян та організацій. При цьому важливо передбачені всі можливі випадки вчинення правомірних дій. До того ж обмеження правомірної діяльності суворими межами закону призвело б до скасування розумної господарської ініціативи учасників цивільного обороту, що негативно позначилося б на розвитку майнових відносин, які виникають з метою задоволення мат і дух потреб громадян і організацій. В умовах радикальної економічної реформи законодавець заохочує ділову заповзятливість в економічній, комерційній діяльності. Аналогія права і закону в ЦП знаходить нове обґрунтування в принципі: дозволено все, що не заборонено законом.

8. Види субєктів цивільного права.

Суб’єктами цивільного права можуть бути фіз. особи(громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), юридичні особи (державні підприємства та установи, кооперативи, громадські організації),держава, інші організації(релігійні, спільні підприємства, за участю укр. та іноземних юридичних осіб, іноземні організації). Правовий статус суб’єктів цивільних правовідносин визначається їх правосуб’єктністю (правоздатністю і дієздатністю). Активний суб’єкт – це суб’єкт права, пасивний суб’єкт – це суб’єкт обов’язку. Проте таких цивільно-правових відносин, у яких є лише суб’єкт права і лише суб’єкт обов’язку дуже мало. Як правило, кожен з учасників має суб’єктивні права і несе обов’язки.

9. Поняття цивільної правоздатності.

Цивільна правоздатність – здатність особи мати цивільні права і нести обов’язки. Цивільна правоздатність громадян виникає з моменту народження і припиняється з моментом смерті. Цивільна правоздатність не може обмежуватись. Винятком цього є тимчасове обмеження правоздатності на підставі чинного законодавства. Наприклад, деякі категорії державних службовців не можуть займатися підприємницькою діяльністю(працівники правоохоронних органів, державні службовці як такі). Поняття правоздатності включає в себе право особи вчиняти будь-які дії, що не протирічать законодавству.

10. Зміст правоздатності громадян.

Зміст правоздатності (ст. 10 ЦК) – це якісна, а не кількісна категорія, бо зміст цивільної правоздатності полягає в можливості набуття прав, а не в їх сукупності. У статті наведено приблизний перелік майнових та особистих немайнових прав, які можуть мати громадяни: можуть мати майно в приватній власності, право користування жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати та заповідати майно, обирати рід занять та місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також інші майнові та особисті немайнові права. Тобто в ЦК передбачено можливість набуття й інших немайнових та майнових прав. Отже, закон, визначаючи зміст правоздатності громадян, говорить лише про права, але не згадує про обов’язки. Це не означає, що в зміст правоздатності громадян входить лише можливість набуття прав, оскільки, як вказується в ст. 9 ЦК, правоздатність – це здатність мати цивільні права та обов’язки.