40. Форма угоди

Воля суб'єкта повинна бути виражена таким чином, щоб бути зрозумілою для навколишніх. Способи вираження, закріплення або засвідчення волі суб'єктів, які здійснюють угоду, називаються формами угод. Закон (ст.42 ЦК України) допускає різні форми зовнішнього виразу волі (волевиявлення): 1) пряме волевиявлення, яке здійснюється в письмовій або усній формі. 2) непряме волевиявлення, яке має місце у випадках, коли особа робить такі дії, із змісту яких витікає її намір здійснити угоду. Такі дії називаються конклюдентні дії, тобто це дії, на основі яких можна судити про наявність волі і її зміст. 3) виявлення волі може мати місце також і за допомогою мовчання. Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством. Угоди можуть укладатись усно або у письмовій формі (простій чи нотаріальній). Форма угоди обирається за розсудом осіб, які її укладають, за виключенням випадків, коли закон зобов'язує укласти угоду у певній формі. Угоди, що виконуються під час їх укладення, можуть укладатись усно, якщо інше не встановлено зак-вом (ст. 43 ЦК Укр). ЦК Укр передбачає випадки, коли угоди повинні укладатись в письмовій формі: а) угоди між юр ос, а також між юр і фіз особами. Виключення становлять угоди, що вимагають нотаріальної форми, а також угоди, які можуть здійснюватися усно. б) угоди громадян між собою на суму понад вказаної в законі, за винятком угод, що здійснюються в усній формі; в) інші угоди, відносно яких закон вимагає дотримання письмової форми. Слід зазначити, що письмова форма краще ніж усна (сприяє виявленню справжнього змісту угоди, полегшує суду і арбітражу припинення несумлінного відношення однієї з сторін до виконання обов'язків, що витікає з угоди) Нотаріальна форма відрізняється від простої письмової форми тільки тим, що спеціально уповноважена посадова особа - нотаріус здійснює на письмовому документі посвідчу вальний надпис. Нотаріальна форма звичайно передбачається для тих угод, в яких волевиявлення сторін необхідно зафіксувати в достатній мірі визначено, таких, наприклад, як заповіт, дарування, купівля-продаж в житловій сфері.

41. Умови дійсності угод

Для того, щоб угода мала належну юр. силу, вона повинна задовольняти ряд умов. Останні називаються умовами дійсності угод. До них належать умови: 1) про форму; 2) про сторони; 3) про зміст угоди; 4) про відповідність внутрішньої волі і волевиявлення сторін. Угода, укладена з порушенням зазначених умов, визнається законодавством недійсною. Всі недійсні угоди, незалежно від особливостей їхнього конкретного виду, об’єднує одна спільна риса – вони суперечать правовим нормам. Виходячи з цього, недійсною має бути визнана угода, яка не відповідає вимогам закону, навіть якщо вона не підпадає під жодну з означених недійсних угод. Якщо таку угоду укладено, але не виконано, то суд або арбітражний суд визнає її недійсною без застосування будь-яких санкцій до сторін, оскільки вони ще не порушили закон. Проте частіше суди й арбітражні суди визнають недійсними угоди, які вже повністю або частково виконано. У таких випадках визнання угоди недійсною означає, що вона не породжує тих юр. наслідків, заради досягнення яких її укладено. Тому кожна зі сторін зобов’язується повернути другій стороні все одержане за угодою, тобто сторони поновлюються у стані, в якому перебували до укладення угоди. Такі наслідки недійсності угоди у науці називають двосторонньою реституцією.