Національний герб
Полабська мова
Вимерла слов'янська мова, яка належить до групи західнослов'янських мов. Полабська мова найбільш близька до польської і разом із нею, а також славіно-померськими говірками і кашубською мовою, умовно включена до так званої лехітської підгрупи західнослов’янських мов (за ім’ям легендарного засновника Польщі — Lech). Назва мови походить від слов’янської назви ріки Лаба (пол. Łaba, чес. Labe і т.д.).
Ареал поширення полабської мови
Була поширена до першої половини XVIII ст. на лівому березі ріки Лаба (Ельба) у німецькому князівстві Люненбурґ (тепер округ Люхов-Даненберґ землі Нижня Саксонія у Німеччині), де й були записані пам’ятки цією мовою, а також на теренах півночі сучасної Німеччини (Мекленбурґ, Бранденбурґ, Шлезвіґ).
Ареал розповсюдження полабської мови межував із серболужицькими (сорбськими) діалектами на сході Німеччини.
Особливості полабської мови
Архаїчні риси:
збереження носових звуків [ą] і [ę]: pętь > pąt;
збереження у дієвідміні аориста та імперфекта.
Іновації:
дифтонгізація закритих голосних [i] > [ai], [u] > [au], [y] > [oi]: blizko > blaisk, duša > dausa, ryba > roiba;
зміна слов'янского [о] в [ü], [ö]: dobryi > dübre, koza > t'öza (вплив німецької мови);
зміна слов'янского [а] в [о]: sam > som, jabloňa > joblünia (вплив німецької мови);
зміна слов'янских [g], [k] у м'які [d'], [t']: gora > d'öra, kuchar > t'auchior;
плутання [š] та [s] в залежності від діалекту: širokyi > sarüt'e, але slyna > šlaina;
редукція прикінцевих голосних: lěto > let, спрощення у відмінах;
розрізнялися тверді та м’які приголосні;
під наголосом голосні були довгими, а в ненаголошеній позиції – короткими;
наголос був вільним.
У лексиці велика кількість запозичень з німецької мови. Наприклад, слово snider ( нім. Schneider) – «кравець», omar (нім. Hammer) – «молот» і т.д.
Укладачі полабських словників користувалися більш менш послідовно засобами німецької графіки і орфографії, не завжди пристосованої для передачі звукової системи полабської мови. У зв'язку з цим робилися спроби створення наукової транскрипції для полабської мови. Найбільш поширеною є транскрипція, використовувана з деякими варіантами в граматиках і словниках Т. Лера-Сплавінського, Д. Полянського, Р. Олеша.
Вона побудована, природно, на латинській основі. Букви а, e, о, u та i коментарів не вимагають; å позначає лабіалізований відкритий звук; ė - закрите e; ǫ та ą - носові голосні (перший з них закритий); ö і ü - передні лабіалізовані голосні, які відповідають німецьким; ă (у Лера-Сплавінського ǝ) і ĕ - зредуковані (короткі) голосні; ai, åi, oi, au, åu - дифтонги. Приголосні p, b, m, f, t, d, n, s, k, r, l пояснень не вимагають; v означає звук в, z - з, c - ц, j - й, x - х, g - г, ȝ - дз. М'якість позначається так: t', d', l', ś, ź, ć і тому подібне.
Історія полабської мови
Багато мов зникло, не залишивши ніяких текстів. Однак іноді скупі свідоцтва про зниклі мови все-таки зберігаються.
Полабська мова була безписемною, але у XVII—XVIII ст. було записано декілька коротких текстів, а також складено словник на 5 тис. слів.
У другій половині ХVІІ ст. влада заборонила говорити полабською мовою в суспільних місцях та церкві. У 1756 р. померла остання жінка, яка добре володіла полабською. Полабська мова була зафіксована лише у словниках та невеликих за обсягом текстах. Один словник було складено німецькою мовою письменним селянином-полабцем, якого звали Ян Парум Шульце (1677 – 1740). У 40 років він почав вести літопис свого життя. Шульце розповів, що його батько й дід говорили наполовину німецькою, наполовину полабською мовою. «Мені 47 років, – писав Шульце. – Коли я і ще три людини в нашому селі помруть, вірогідно, уже ніхто не буде знати, як по-вендськи (від нім. Wendland – «країна вендів»; так німці називали полабців) називався собака». Шульце записав і цим урятував від забуття дві-три сотні полабських слів. Завдяки словничку Шульце ми все ж знаємо, як полабською мовою буде собака: у його записі латинськими літерами є слово pijass, що відповідає українському пес.
Вже в XVIII ст. були опубліковані деякі невеликі полабські словнички. Німецький мовознавець Август Шлейхер (1821 – 1868), використовуючи словники Шульце, а також Крістіана Хенніга, склав граматику полабської мови.
Відомості про полабську мову дійшли до нас не тільки від Шульце. Кілометрах в п'яти від Люхова на березі р. Етце пастор Хрістіан Хенніг (1649-1719) на той час вже склав досить великий (близько трьох тисяч слів) німецько-полабський словник, записав полабську весільну пісню (з нотами) і зафіксував текст молитви «Отче наш» полабською мовою. Х. Хенніг був родом з містечка Несен недалеко від Віттенберга (нині на заході округа Коттбус в НДР) і, можливо, ще з дитячих років стикався із слов'янською мовою, що і викликало пізніше інтерес до «вимираючої» мови. Хенніг знав деякі ранні серболужицькі видання, але йти по дорозі серболужицьких книг і створювати полабську орфографію вже не було для кого. Приступивши до посади, вустровський пастор почав записувати місцеві слова і звичаї, але записи його згоріли під час пожежі в 1691 р. Тоді за допомогою кленовського селянина Янішге, Хенніг приступає до роботи знову і складає великий словник мови полабських древлян. До 1705 р. робота збирача була завершена, але Хенніг ще декілька раз обробляв свій словник. Написання полабських слів у Хенніга більш послідовне, ніж у Шульце (це, до речі, інший полабський говір), матеріали його багатші словниковими даними. Це найголовніше джерело відомостей полабською мовою, яка дійшла до нас. Збереглося ще декілька невеликих словничків, що включають по декілька десятків або сотень полабських слів. Слід зазначити, що один з них був складений на замовленням найбільшого німецького ученого Г. В Лейбніца ще в 1691 р. Частина слів, що потрапили в словнички Пфеффінгера, Мітхофа, Бокера та інших, повторюється і у Хенніга. Вказані словникові записи і невелике число текстів складають весь корпус фактів, на підставі яких можна судити про ту мову, яка отримала в науці назву полабської.
Самоназвання полаб’ян до нас не дійшла: у останній етап існування носії полабської мови вже не сприймали себе як деякий національний колектив, а тому і не мали самоназви.
Проте головне джерело полабської мови - словник Хенніга - довгий час залишався в рукописі. На підставі майже всіх полабських джерел, що збереглися, на початку XIX ст. завершив підготовку звідного полабсько-німецького словника ганноверський медик і фізик Й. Р. Юглер, але і цьому словнику з виданням не пощастило.
Окрім нечисленних пам’яток полабської мови, збереглися також полабські назви у топоніміці Нижньої Саксонії.
Пам’ятки
Уперше про полабських слов’ян згадують франкські пам’ятки XVIII ст. Найбільшу кількість відомостей можна знайти в «Літописі» та в «Житії Карла Великого», написаних радником імператора Ейгардом; у «Саксонських діяннях» ченця Відукінда; у «Хроніці», події Х ст., єпископа Мерзебурзького Титомира; в «Діяннях первосвященика Гамбурзької церкви» каноніка Адама Бременського; у «Слов’янській хроніці» священика Гельмольда; в «Житії св.Оттона» єпископа Бамберзького тощо.
Вивченням полабських джерел в XIX ст. займалися російський учений А. Ф. Гільфердинг, потім серболужичанин А. Мука. У 1907 р. було видано зведення полабських джерел. Значний внесок у вивчення полабської мови вніс Н. С. Трубецький, а видатний польський славіст Т. Лер-Сплавінський видав грунтовну полабську граматику (1929) і почав складання полабського етимологічного словника. Цей словник успішно продовжує учень Лера-Сплавінського Д. Полянський, що взяв також участь в складанні полабсько-англійского словника (1967). Тим часом виникла необхідність фундаментального видання полабських джерел; за рішення цього завдання узявся Р. Олеш, що здійснив фототипічне видання одного з рукописів словника Хенніга, видання словника Юглера, а також решти «мали» полабських джерел, в числі яких записи Яна Парума Шульце. Р. Олеш видав також повну полабську бібліографію. Ним випущений в чотирьох томах капітальний словник-тезаурус полабської мови, в якій записані всі полабські слова і форми з варіантами і етимологічними довідками.