Кашубська мова

Кашубська мова Kaszëbsczi jãzëk
Кашубщина в Польщі
Поширена в:	Померанія (Польща), Канада
Регіон:	Центральна Європа
Писемність:	Кашубська латиниця
Класифікація:	Індо-Європейська Слов'янська Західнослов'янська Лехитська
Офіційний статус
Офіційна:	Поморське воєводство
Регулює:	Рада кашубської мови

Кашубська мова (каш. kaszëbsczi jãzëk) — слов'янська мова, належить до групи західнослов'янських мов. Кашубська мова найбільш близька до польської і разом з нею, а також із славіно-померанськими говірками умовно включена до так званої лехітської підгрупи західнослов'янських мов (за ім'ям легендарного засновника Польщі — Lech). Вважається, що кашубська мова розвинулася з давніх мов, якими розмовляли деякі племена в Померанії, на південному узбережжі Балтійського моря. В кашубській мові існують численні запозичення з німецької, польської, російської та литовської мов. Згідно з переписом 2002 р., кашубською мовою на території Польщі володіють близько 53000 осіб; також деяка кількість носіїв кашубської мови мешкає у Канаді. В кількох районах Поморського воєводства Польщі кашубська мова знаходиться у офіційному вжитку.

Абетка

Aa Ąą Ãã Bb Cc Dd Ee Éé Ëë Ff Gg Hh Ii Jj Kk Ll Łł Mm Nn Ńń Oo Òò Óó Ôô Pp Rr Ss Tt Uu Ùù Ww Yy Zz Żż

Літера

A a

Ą ą

à ã

B b

C c

D d

E e

É é

Ë ë

F f

G g

H h

I i

J j

K k

L l

Ł ł

Фонема (IPA)

ɐ

õ

ã

b

ʦ

d

ɛ

e

ə

f

g

x

ɪ-i

j

k

l

w

Літера

M m

N n

Ń ń

O o

Ò ò

Ó ó

Ô ô

P p

R r

S s

T t

U u

Ù ù

W w

Y y

Z z

Ż ż

Фонема (IPA)

m

n

ɲ

ɔ

wɛ

o

œ/ɒ

p

r

s

t

ʊ-u

ɥi-wy

v

ɪ-i

z

ʒ

Сполучення літер

Ch ch

Cz cz

Dz dz

Dż dż

Rz rz

Sz sz

Фонема (IPA)

x

ʧ

ʣ

ʤ

ʒ

ʃ

Приклад «Заповіт» Тараса Шевченка кашубською мовою (переклав Станіслав Янке)

Żôpis

Jak jô umrzę, pochówta Mie pod wësoką modzilą, Strzód pola szerocziégo, Na Ukrajinie naj miëłi. Żebë kawle rozwlekłé l Dniepr, i urzmë Bëło widzec, bëło czëc, Jak zgrzebc hejnë rzô. Cziej zniese z Ukrajinë W komudné morze Nieprzëjacélską krew... ostawię Rówiznë i rzmë, Co le je, i pudę Do samego Boga Z modlëtwama... a do te czasu Jô Boga nie uznaję. Pochówta jak ju sami Kłódczi rozeprzeta I farbą złą nipocą Wolnotę odkupita. Mie tej w tatczëznie Ti mocny, ti nowi Przëbôczta a wspomnita Dobrim cëchim slowę.

Література кашубською мовою більш ніж скромна. Вона складається із кількох незначних брошур лікаря Флоріана-Цейнови, корінного кашуба, який писав під псевдонімом Войкасена (Vojkasěn, син Войтеха): «Zarěs do gramatikj kasźêbskoslovjnskie mové» (Познань, 1879) і багатьох інших. У творі Гільфердинга «Залишки слов’ян» подано цілий ряд народних розповідей і казок. Граматика кашубської мови складена і видана Цейновим. Словники: Pabłocki, «Słownik Kaszubski» (Kulm, 1887); Biskupski, «Słownik Kaszubski porуwnawczy» (Варш., 1892); St. Ramułt, «Słownik języka pomorskiego czyli kaszubskiego» (Краків, 1893) — містять етнографічні, діалектологічні і граматичні дані.

В історії кашубів є розповідь про їх поступове онімечення (германізацію). Історична згадка про кашубів зустрічається ще до XIIст. Верховна влада над ними належала до XIIІ ст. полякам, а після цього вони підкорилися німецькому імператорові, одночасно розпочалася германізація і поневолення народу. Дрібні князьки під час цього поневолення поділили свої землі на дрібні частини, за винятком Гданського (Данцигського) Помор’я, яке залишилося в руках Польщі. У відомостях 1267 та 1291 рр. герцоги Барнім І та його син Богуслав найменуються «герцогами Славонськими і Кашубськими» (Dux Slavonum et Cassubie); пруські королі також називаються Herzog von Kaszuben,хоча в Кашубії ніколи не було герцогства. В 1637 р. закінчився рід штетинських князів, і польський король Владислав VI об’єднав у своїх руках всі кашубські землі, але вже у 1657 р. віддав частину цих земель у васальне володіння Бранденбургу, при першому і другому поділах Польщі всі кашубські землі відійшли до Пруссії. Ще тоді, коли вони належали Польщі, тут відбувалася посилена німецька колонізація, поруч з якою проходила таємна германізація населення. Із приєднання всіх кашубських земель до Пруссії, ця германізація отримала офіційну санкцію; пруський уряд почав приймати рішучі заходи проти слов’янської мови, діючи за допомогою церкви (протестантської) та школи.

В 1811 р. польська мова у Лауенбургському (Люценбургському) окрузі була офіційно заборонена. Пізніше були спроби виключити слов’янську мову із католицької школи, замінити на уроках Божого Закону польську мову німецькою. Приводом для цього стало клопотання обласного сейму в Кенігсберзі у 1843 р., католицьке духовенство, побоюючись, що вслід за німецькою мовою появиться і протестантизм, звернулися за поміччю до данцигського пастора Мронговіусу, який користувався великим авторитетом вченого – він видав свідоцтво, що кашубська мова в Західній Пруссії є тільки наріччям літературної польської мови (Hochpolntsch). На основі цього в 1846 р. дозволено було викладати Божий Закон у кашубських областях «рідною мовою» населення, а в 1852 р. вийшов міністерський дозвіл викладати «рідну мову, як основу для вивчення німецької» (die Muttersprache, als Grundlage zur Erlernung des deutschen).

Zemia rodnô Zemia rodnô, pëszni kaszëbsczi kraju,

Òd Gdunska tu, jaż do Roztoczi bróm!

Të jes snôżô jak kwiat rozkwitłi w maju.

Ce, tatczëznã jô lubòtną tu móm.

Sambòrów miecz i Swiãtopôłka biôtczi

W spòsobie ce dlô nas úchòwałë

Twòje jô w przódk bëlné pòcyskóm kwiôtczi.

Òdrodë cél Kaszëbóm znôu brënie.

Tu jô dali mdã starżã zemi trzimôł

Skądka zôczątk rodnô naj rózga mô.

Tu mdã dali domòcëznë sã jimôł.

Jaż zajasni i nama brzôd swój dô.

Полаб’яни

П олаб’яни — велика група західнослов'янських племен, що населяли приблизно з кінця VII ст. до середини XII ст. н.е. схід, північ та північний захід сучасної Німеччини: території від гирла р. Лаба (Ельба) та її притоки р. Сала (Заале) на заході, до р. Одра (Водрем, Одер) на сході, від Рудних гір на півдні і до Балтійського моря на півночі. Їхнім центром виступав Ратібор (Ratibor чи Ratzeburg), розташований на південь від Любека. Місто було назване в честь царя Ратібора.

Задовго до того, як в "Люнебургській Вендландії" проводилися записи реліктових слов'янських говорів, в IX ст. почала формуватися ранньофеодальна держава у полабських слов'ян. Вона проіснувала недовго: німецькі феодали на чолі з королями Генріхом I і Оттоном I почали завойовувати землі полабських слов'ян. Проте в середині X ст. племена бодричів (ободритів) і лютичів повстали, а в кінці X - початку XI ст. зуміли звільнитися від влади німецьких феодалів. Німецьке завоювання протікало паралельно з християнізацією полабських слов'ян, які спорудили в своєму місті Аркона на острові Руяні (нім. Рюген) квадратний язичницький храм з дерев'яними скульптурами богів. Князь бодричів Готшалк намагався поширювати християнство на своїй мові. Але на початку XII ст. держава полабських слов'ян розпалася на окремі феодальні князівства. У 1147 р. під час Другого хрестового походу проти полабських слов'ян було кинуто двохсоттисячне військо хрестоносців. Полаб’янам і в той раз вдалося відстояти свою незалежність, але відсутність у них єдності привело до того, що до кінця XIIст. німецькі феодали на материку, а що були до того в союзі з полаб’янами, данці на острові Руяні завоювали полабські землі, що стримували німецькі сили в їх експансії на схід. Почався тривалий і важкий процес германізації полабських земель. Часом слов'янська мова заборонялася, а іноді якому-небудь князеві раптом починало здаватися почесним володіти різномовним населенням, і слов'янська мова знов звільнялася від заборони. В цілому, проте, полабська мова поступово витіснялася німецькою.

Болотиста заплава річки Етце завдяки своїм не дуже зручним землям протягом деякого часу менше, ніж інші території, колонізувалася німцями, а тому виявилася сприятливим грунтом для збереження слов'янської мови в той час, коли на інших землях вона виявилася витісненою. Відіграло роль і те, що тут, в сотні кілометрів на південний схід від Гамбурга, не проходило великих торгових шляхів. У околицях Люхова і Вустрова в кінці XVII ст. слов’янською мовою розмовляли ще багато людей старшого покоління, хоча молодь і соромилася своєї мови. Слов'яни, що жили раніше на набагато ширшій території, залишили слід про себе не тільки в німецьких хроніках, у вигляді слов'янських особистих імен, але і у вигляді окремих слов'янських елементів в німецьких діалектах. Так, наприклад, в німецьких говорах збереглися слов'янські назви чорниці (Zerneitsche), лісової малини (Molaine), моху (Moch). На території Німеччини збереглися також немало топонімів - місцевих назв слов'янського походження. На території Німеччини збереглося також немало топонімів - місцевих назв слов'янського походження; наприклад, назви таких маштабних населених пунктів, як Паросток (від слов. Ростока), Лейпціг (від словн. Ліпськ, ср. Липецьк), Любек (від слов. племінної назви любичі). Проте звести воєдино відомості щодо власних імен, топонімії, слов'янських слідів в німецьких діалектах і щодо полабських пам'яток неможливо; ці відомості належать різним племенам з їх особливими діалектами, відносяться до різних історичних періодів і дійшли до нас в різному ступені німецької обробки. Тому зазвичай кажучи про мову полабських слов'ян, мають на увазі ті записи полабських слів і окремих текстів, що дійшли до нас від кінця XVII до поч. XVIII ст.