Етнічна територія кашубів в кінці XX століття

Кашуби
Національний прапор кашубів
Загальна кількість	50 000 - 200 000
Найбільші розселення	Північно-західна Польща
Мова	кашубська, польська
Релігія	католицизм
Близькі народи	поляки, лужичани, чехи, словаки

Кашуби

Слово «кашуби» з’явилося у ХІІІ ст. як назва території і як назва місцевого населення. Дослідник кашубів, славіст і філолог А. Гільфердинг розділив все кашубське населення на три групи: кабатів, словінців і кашубів поморських (померанських). Загалом вони проживали у трьох районах: перший — у селах, розташованих на березі моря між озерами Гордно і Лебсько, другий — у поселеннях над рікою Лупавою у її гирлі при озері Гардно. Третій район —поселення між рікою Лупавою та озером Гардно. Західний кордон кашубського говору (що співвідноситьтся з етнографічним кордоном) проходив у Середні віки від Балтики на північний схід від Кощалина і до півдня від Сіанова. З плином часу кордон переміщався на схід, що було наслідком витіснення кашубів німцями, що переселялись із заходу. Перш за все, германізація розповсюдилась на міста, і лише деякий час опісля — на сільські території. Проте до кінця ХVI ст. зберігся слов’янський характер Центрального Помор’я, і лише після початку систематичної германізації стала різко скорочуватися заселена кашубами територія. Реформація призвела до поділу кашубів на протестантів і католиків, причім серед католиків закорінився слов’янський характер і слов’янська мова.

Це пояснюється тим, що кашуби – католики, які живуть в так названій Зах. Пруссії, що входила до 1771 р. в склад Речі Посполитої. Навіть після приєднання до Пруссії, кашуби зберегли польську мову богослужінь, ксьондзів-поляків, які, бажаючи відгородити свої парафії від впливу протестантства, всіма силами старалися протистояти натиску німецької народності. А ось померанські кашуби, які прийняли протестантство, неминуче повинні були підкоритися німецьким ідеям, німецькій освіті. Обидва впливи – як польське, так і німецьке – впливали найбільш на «шляхту», яка згодом цілковито онімечилась чи ополячилась. Останнім прихистком народної мови на землях кашубів виявляється (католицький) храм і кладовище. Інколи ніде по цілому селі не знайти жодного надпису слов’янською мовою – а надмогильні хрести і плити прикрашені польським словом. В таких селах знайдуться і молитовники, та інші книги для богослужіння польською мовою.

Цей факт, а також різна історична доля були причинами утворення особливої культурної і мовної єдності і швидкої германізації кашубів. До початку минулого століття збереглися тільки невеликі їх групи в декількох селах, а мова була «відсунута» на узбережжя, де і проіснувала до нашого часу. Після Другої світової війни на цій території залишилося лише декілька осіб, що знали деякі слова на місцевому наріччі, наприклад, назви рибальського приладдя і знарядь вилову чи населених пунктів.

Отже кашуби (кашубською - Kaszëbi; пол. Kaszubi; нім. Kaschuben) –західнослов’янський народ, нащадки древніх поморян, проживають на побережжі Балтійського моря, на північному заході Польщі, на захід від низин р. Вісли, в провінції Західної Пруссії і Померанії.

Регіони

Традиційно Кашубщину розмежовують на п'ять мовно-культурних регіонів:

1. Норма — терени північнокашубських говірок (повіти: пуцький, вейгеровський);

2. Вестжодк — територія східньокашубських говірок (картуський повіт);

3. Полнє — землі південнокашубських говірок (частини повітів: костирського, хойницького і тухольського);

4. Зопод — обшар, що напередодні ІІ Світової війни належав Німеччині, відсоток кашубів у загальному населенні — невеликий (повіти лемборський і часткого битовський);

5. Тжеґард — Тримісто.

Говорять на кашубському діалекті польської мови. Неофіційна столиця кашубів — місто Картузи. У великому місті Ґдині мешкає найбільший відсоток осіб кашубського походження. Спочатку основним заняттям більшості кашубів було рибальство, зараз більшість працює у сфері туризму. Основна організація, яка піклується збереженням самобутності і традицій кашубів — Кашубсько-померанський Союз.

Чисельність уцілілих кашубів украй невизначена: за даними слов’янських етнографів, вона значно більша, ніж за німецькими. Одні зараховують до кашубів лише тих, що живуть у зазначених межах, інші –тих уродженців цього племені, які знаходяться в інших країнах. Найбільшу цифру називає Стефан Рамулт у своєму словнику: він вважає, що в західній Пруссії і Померанії проживає до 170 тис. кашубів (включаючи також незначну кількість кабатів і словінців), крім того, в німецькому війську і флоті служить близько 2000 кашубів; в Саксонії, Бранденбурзі, Прирейнських провінціях та в інших німецьких землях, куди йдуть з Балтійського прибережжя на промисли працює не менше 10000 кашубів. Якщо до цього додати 60000 кашубських емігрантів, що поселилися в Південній Америці, то число їх перевищить 240000 чоловік.

Вважається, що загалом в Польщі мешкає більш ніж 300000 чоловік кашубської національності. За іншими даними в країні налічуються від 50000 до 500000 кашубів. За переписом 2002 р. тільки 5100 чоловік визначили свою національність, як кашуби, хоча 51000 оголосили, що кашубська мова — рідна для них. Більшість кашубів визначають себе поляками за громадянством, а кашубами за етнічною приналежністю, тобто вважають себе одночасно як поляками, так і кашубами. Зокрема кашубом є чинний прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск.

На думку Гільфердинга, вони всі спочатку носили ім’я словін чи словінців; тепер це ім’я збереглося лише на західній території, яка зайнята померанськими слов’янами, в селах, відмежованих від інших кашубських поселень глибокими болотами. Цьому розз’єднанню словінці, напевно, зобов’язані збереженню давнього народного імені та багатьох старих слів, які не використовуються в інших місцях. Імена кабати і кашуби, очевидно, слова, запозичені від одягу, який міг в давнину відрізняти жителів правого і лівого берегів р. Лаби.

П. Прейс чи не один із перших заговорив по-російськи про кашубів, він вважає їх мову «без сомнения принадлежащим к польскому языку». Гільфердинг визначає кашубську і польську мови двома наріччями лехіцької чи ляської гілки слов’янської мови. Август Шлейхер у своїй роботі «Laut - und Formenlehre der Polabischen Sprache» стверджує, що полабське наріччя разом із кашубським становлять єдине ціле, поруч з яким стоїть польська мова, так, що обидва наріччя походять від спільної корінної мови. Цю думку поділяють польські вчені Л. Маліновський та Б.де Куртене, а С. Рамулт підтримує думку, що кашубська мова – самостійна, яку він називає поморською і фонетичні особливості якої вказує в передмові до свого словника.

Із чеських філологів Ю. Полівка тримається думки, що кашубська мова має особливості, що відрізняють її від мови полабських слов’ян. І. Зубатий визнає велику спорідненість мов обох племен – польського і кашубську. Сам народ свою мову називає кашубською чи словінською (kaszebsko чи slovinsko mova, чи szproka), зрідка «польською»; тоді ж мову поляків найменують полоцькою (polacko mova). Схожість кашубської мови з польською по фонетиці і етимології збільшується в межах Кашубської області в напрямку від німецьких земель до польських. Головна відмінність кашубської мови полягає в неоднаковій вимові звука л твердого (= польськ. ł): словінці промовляють його як л середнє (= фр.-нім. l), а в кашубів його вимова тверда, іноді переходить в звук, що майже дорівнює звуку в чи короткому у. У всіх інших відношеннях кашубська мова являється єдиним цілим.

Ось деякі із її головних ознак (за Гільфердингом):

1. Носові звуки (юси) вимовляються виразно і мають різноманітні відтінки (= аñ, еñ, оñ, uñ), а інколи потребують носового призвуку (переходять в а, о, u, ou);

2. Ъ і Ь зовсім опускаються;

3. Приголосні d, t і r пом’якшуються в dz, с і rz, але після яких не може бути м’яких голосних;

4. G пом’якшується в z, а не в dz;

5. Наголос в словах вільний, деколи буває таке, що одне і те ж слово вживається то з одним, то з іншим наголосом, а у відмінах і дієвідмінах наголос часто переміщується для розрізнення схожих форм. В деяких місцевостях спостерігається намагання ставити наголос на першому складі

6. Прикметники і займенники в Р. в. у словінців і кабатів мають закінчення -ewo (замість польського -ego), в кашубів – -eho, а чим ближче до польського кордону, тим виразніше проявляється у вимові -ego;

7. Із багатьох германських слів, що проникли в кашубську мову і спотворюють її слід відмітити форму минулого складеного часу: jo jem bivônii = ich bin gewesen, ja mom zaběto = ich habe vergessen.