12. Власність в економічній системі.

Власність – сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів вир-ва та його результатів.

Власність визначає:

• суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами вир-ва;

• специфічність дій економічних законів певної ек сис-ми;

• цілі та мотиви вир-ва;

• характер розподілу і споживання створеного продукту;

• класову і соціальну структуру сус-ва;

• панівну систему політичної та економічної влади.

Поняття "власність" займає центральне місце в економічній системі.

Головною характеристикою є те, ким і як привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей.

Власність існує на трьох рівнях.

Перший - матеріально-натуральний (заводи, ферми, лікарні, навчальні та наукові заклади тощо), другий - юридичний (правове оформлення володіння, розпорядження ним та його використання), третій - політ економічний, який відображає реальне, а не юридичне присвоєння результатів економічної діяльності. До організаційно-економічних форм власності належать індивідуальна, колективна, державна тощо; до соціально-економічних - приватна, суспільна (остання може бути місцевого, загальнодержавного і навіть загальносвітового рівня), змішана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування. Загальним критерієм ефективності тієї чи іншої форми власності виступає міра відчуження виробника від засобів виробництва та його результатів. У певному суспільстві одна з форм власності є панівною. Відповідно до неї складаються соціально-економічні відносини. Власність – ядро системи виробничих відносин, серцевина кожного сусп способу вир-ва, їх називають ще основним, визначальним виробничим відношенням.

Власність визначає характер функціонування не лише соц-ек , я й організаційно-ек відносин (наприклад за умов суцільного одержавлення власності немає умов для розвитку підприємництва, маркетингової організації господарства).

Власність визначає цілі і мотиви розвитку виробництва.

Будь-які докорінні зміни в ек відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності.

13. Типи економічних систем. Моделі ринкової економіки.

Визначають різні моделі, типи економ. систем. Головними критеріями типізації економ систем є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економ. діяльності.

Типи економ систем:

• Традиційна – панувала у минулому, але деякі риси властиві слаборозвинутим країнами. Риси: багатоукладність ек, натурально-общинні форми господарювання, відстала техніка, широке застосування ручної праці, нерозв інфраструктура, бідність населення. Високий вплив мають традиції, релігія, культові цінності, соціальний поділ населення. У сучасних умовах такі країни потерпають від засилля іноземного капіталу та надмірно активного перерозподілу нац. доходу державою.

• Ринкова – (ек капіталізму та вільної конкуренції) панування приватної власності на ек ресурси, велика кількість діючих виробників і покупців, свобода вибору підприємницької діяльності, свобода всіх ек суб’єктів, однаковий доступ до ресурсів, нтд, інформації. Поведінка мотивується особистим інтересом. Прагнення отримання доходу на основі індивідуальних рішень. Поєднання приватного інтересу з суспільним.(принци «невидимої руки» Ад.Сміта) Конкуренція – основна рішуча сила розв економіки. Втручання держави мінімальне та виважене, її роль обмежується тільки захистом приватної власності.

• Командно-адміністративна система – неринкова економіка, яка базується на пануванні державної власності, одержавленні і монополізації нар господ, жорстокому, централізованому, дериктивному, плануванні виробн. і розподілу ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. Риси: висока затратність виробництва, несприятливість до НТП, відсутність матеріальних стимулів до ефект праці, хронічний дефіцит.

• Змішана – є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн світу. Риси: різноманітність форм власності, рівноправне функціонування різних господарюючих суб’єктів, високий рівень розв прод сил, наявність розвинутої ринкової інфраструктури, оптимальне поєднання ринкового механізму здерж методами регулюв економіки, посилення соціальної спрямованості розвитку економіки.(затрати на освіту, медичне обслуг, створ дерд і приватних фондів соц. Страхування та соц. Забезпечення населення.

• Перехідна економічна система характерна для країн, які звільняються від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами.

Ці моделі різняться, насамперед, формою власності на ресурси (матеріальні і капітальні) та способом управління і координації економ діяльності.

Економічна модель кожної країни - це результат тривалого історичного процесу, протягом якого шикується співвідношення елементів моделі і формується механізм їх взаємодії. Саме тому кожна національна економічна система унікальна, і механічне запозичення її досягнень неможливе.

1. Американська (або ліберальна) модель ринкової економіки. Модель з мінімальною участю держави в регулюванні економіки. У ній переважає сфера ринку в порівнянні з державним сектором. У США приблизно 4/5 валового національного продукту забезпечується ринковою системою, а остання його частина проводиться під контролем держави.

Американська модель заснована на високому рівні продуктивності праці і орієнтації громадян на досягнення особистого успіху. Держава заохочує підприємницьку активність, збагачення найбільш активної частини населення. За відсутності диктату соціальної рівності як державного завдання саме воно створює прийнятний рівень життя малозабезпеченим групам населення за рахунок часткових пільг і допомоги.

Характерні риси:

- абсолютне переважання приватної власності;

- законодавче забезпечення максимальної свободи суб'єктів ринку;

- обмеження сфери державного регулювання в основному проведенням макроекономічної політики;

- відносно невелика частка державного бюджету у ВВП і питомої ваги госинвестиций і виплат по лінії соціального забезпечення в структурі державних витрат.

2. Німецька модель соціально-орієнтованої ринкової економіки - це модель соціального ринкового господарства, яка розширення конкурентних початків пов'язує із створенням особливої соціальної інфраструктури, пом'якшувальної недоліки ринку і капіталу, з формуванням багатошарової інституційної структури суб'єктів соціальної політики.

Функціонування даної моделі створює правові і соціальні ринкові умови для економічної ініціативи. Вони утілюються в соціальній рівності громадян - рівності має рацію, стартових умов і правового захисту. Найважливіше завдання держави при цьому - забезпечувати баланс між ринковою ефективністю і соціальною рівністю.

Характерні риси:

- змішана економіка характеризується більш менш значним державним сектором;

- здійснюється державне регулювання не тільки макроекономічних процесів, але і окремих сфер діяльності господарюючих суб'єктів;

- соціальна орієнтація економіки, істотний патерналізм (батьківське відношення) держави реалізується по відношенню до всіх членів суспільства, забезпечуючи таким шляхом гарантії певного рівня задоволення потреб населення в послугах охорони здоров'я, освіти, культури, в житлі;

- спрямованість регулювання на підтримку вільної конкуренції, зменшення концентрації капіталів в небагатьох руках, створення нових господарських одиниць;

- регулювання зайнятості населення з орієнтацією на мінімізацію безробіття;

- велика питома вага держбюджету у ВВП (хоча ФРН знаходиться в середині розвинених капіталістичних країн по цьому показнику);

- регулювання економіки в основному через кредитно-грошову політику, а не бюджетно-фінансову.

3. Шведська модель (Соціал-демократична модель) відрізняється сильною соціальною політикою, направленою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь найменш забезпечених верств населення шляхом високої норми оподаткування. Така модель отримала назву «Функціональній соціалізації», при якій функція виробництва лягає на приватні підприємства, що діє на конкурентній ринковій підставі, а функція забезпечення високого рівня життя - на державу.

Шведська модель в її класичному вигляді - це соціальна модель, для якої характерний високий рівень соціальних гарантій, що базуються на широкому перерозподілі доходів і розповсюдженні багатообразних «вільних асоціацій».

В цілому шведську модель можна визначити як модель, що поєднує повну зайнятість населення і стабільність цін шляхом проведення загальної рестриктивної економічної політики, доповненої селективними заходами для підтримки високого рівня зайнятості і капіталовкладень.

Характерні риси:

-низьке безробіття;

-профспілкова політика солідарності в області зарплати;

-централізовані переговори по зарплаті;

-значний державний сектор;

-важкий податковий тягар.

Її особливість полягає в граничній соціалізації, можливій в ринковій економіці:

-значительна роль держсектора, в структурі якого переважають об'єкти соціального призначення;

-частка держбюджету у ВВП перевищує 50%, у витратній частині бюджету домінують статті, по яких фінансується соціальна сфера;

-регулювання трудових відносин не на рівні підприємств і галузей, а на національному рівні;

-державна соціальна політика включає засоби, що мінімізують рівень безробіття і диференціацію населення по рівню доходів;

-розвинена система виробничої демократії.

Така модель властива економікам держав Північної Європи, перш за все скандінавським країнам.

4. Японська модель - модель регульованого корпоративного капіталізму, в якій сприятливі можливості накопичення капіталу сполучаються з активною роллю державного регулювання в сферах програмування економічного розвитку, структурної, інвестиційної і зовнішньоекономічної політики і з особливим соціальним значенням корпоративного (внутрішньофірмового) початку.

Японська модель економіки відрізняється розвиненим плануванням, координацією діяльності уряду і приватного сектора. Економічне планування держави носить рекомендаційний характер. Планами є державні програми, орієнтуючі і мобилизующие окремі ланки економіки на виконання загальнонаціональних завдань. Для японської економіки характерне збереження національних традицій при запозиченні у інших країн того, що потрібне для розвитку країни. Це дозволяє створювати такі системи управління і організації виробництва, які в умовах Японії дають великий ефект. Запозичення японського досвіду іншими країнами не завжди дає очікуваний результат (наприклад, кухлі якості), оскільки в цих країнах немає японських традицій.

Японська модель характеризується певним відставанням рівня життя населення (зокрема заробітної плати) від рівня продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції і різке підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Перешкод майновому розшаруванню не ставиться. Така модель можлива тільки при виключно високому, самосвідомості, пріоритеті інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви ради процвітання країни. Однією з особливостей японської моделі є соціальна організація суспільства в Японії, що передбачає гармонізацію відносин в суспільстві на всіх його рівнях і у всіх соціальних сферах на основі пошани традицій японського способу життя. На базі цих моральних цінностей склалася своєрідна мотивація трудової діяльності. Саме ця модель демонструє значення соціокультурного і конфесійних чинників в економічному житті суспільства.

Для всіх розвинених країн характерний ряд загальних закономірностей:

-панування приватної власності і приватної ініціативи;

-ринкова економіка грає вирішальну роль в їх розвитку;

-основними виробниками є крупні об'єднання, контролюючі рух капіталу;

-державне регулювання економіки стало необхідною умовою економічного зростання, і держава стала активним суб'єктом економіки;

-спостерігається тенденція до формування соціально-орієнтованих систем;

-прагнення до відкритої економіки.