97. Позитивізм. Другий позитивізм.

Історія позитивізму має три періоди розвитку.

Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський.

Згідно з вченням Конта, філософія не є наукою із власним об'єктом, що якісно відрізняється від об'єктів конкретних наук. Філософія узагальнює досягнення конкретних наук, або ж є узагальненою класифікацією всіх наук. Позитивізм як філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук

Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:

-пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;

- вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);

- у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.

Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі «Курс позитивної філософії».

Його ідеї виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Джона Стюарта Мілля та Герберта Спенсера.

Другий позитивізм, або емпіріокритицизм, виріс з першого. Його відомими представниками були: австрійський фізик Е. Мах, нім. філософ Р. Авенаріус, франц. математик Ж. А. Пуанкаре. Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об'єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.

94. Методи та системи філософії Гегеля

Геніальним представником німецького класичного ідеалізму був Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Гехель, професор Гейдельберзького, а згодом Берлінського університету в Німеччині. Найважливішими його філософськими працями були «Феноменологія духу», «Наука логіки», «Енциклопедія філософських наук», «Філософія права» та ін.

Г. Гегель у рамках своєї об’єктивно-ідеа-лістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він зробив спробу побудувати теоритичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення і буття.

Заслуга Г. полягала також в тому,що він весь природний,історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу,тобто у вигляді руху, змін,в перетвореннях,в розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив своєрідно-ідеалістично. Гегель вважав,що об’єктивно, незалежно від нас існує абсолютний дух, як самостійна,універсальна,духовна субстанція світу.

Обґрунтовуючи ідею розвитку, Г. сформулював основні закони діалектики, довів,що істина є процесом. Розробляючи філософію історії, Г. перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб’єктивності побажань кожної окремої людини і об’єктивності,закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Г. критикував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Сутність основного протиріччя філософії Г.-протиріччя між діалектичним методом і ідеалістичною і в той же час метафізичною системою,звернувши увагу при цьому на непослідовність його діалектики. Вона була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього.Г.скрізь установив абсолютні межі розвитку:в логіці такою межею є абсолютна істина,в природі-людский дух,в філософії права-конституційна монархія,в історії філософії-філософська сис-тема самого Гегеля.

Г. вважав,що розвиток історії завершується, досягши рівня Пруської імперії,після того історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином,філос. Г.була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій і через це класики марксизму назвали її “кінцем німецької класичної філософії”.

Концепція Гегеля була піддана критиці його сучасниками і наступними філософами, які вказували на такі її вразливі сторони, як панлогізм, ігнорування конкретної людини, яку він віддав на поталу тотальності. Фейєрбах і Маркс критикували Гегеля за ідеалізм, за некритичне сприйняття існуючого в Пруссії соціального порядку як «розумного». Ідеї Гегеля вплинули на формування філософії К. Маркса. Наприкінці XIX — на початку XX ст. вони пережили ренесанс у неогегельянстві й почасти у Франкфуртській школі.