110. Українська філософська думка доби Відродження

Починаючи з XV ст. в українському духовному житті спостерігається зростання інтересу до пізнання людини і природи, активно засвоюються досягнення світової культури. На ґрунті її відбуваються прогресивні зрушення у філософських поглядах передових представників української культури, поширюються ідеї гуманізму. Серед найвизначніших українських гуманістів кінця XV – першої половини XVI ст. були Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський, Павло Русин із Кросна, Шимон Шимонович та ін. Всі вони одержали освіту і працювали у найвизначніших навчальних закладах Європи й своєю діяльністю не лише сприяли перенесенню ідей гуманізму на землі України, а й зробили значний внесок до підвалин величної будови польського та європейського гуманізму доби Відродження.

Для творчості їх були характерними глибокі знання античної філософії, прагнення спиратися у своїй діяльності на духовні здобутки античних мислителів. Значне місце в їхньому творчому доробкові посідає розробка проблем природи. Поширення знань про Всесвіт у суспільстві, на їхню думку, є обов'язковою передумовою вдосконалення розумових здібностей людини. Так само як родюче поле, зазначав Оріховський, без належного обробітку залишиться безплідним, так і людина, найталановитіша від природи, нічого не здійснить видатного без оволодіння науковим знанням. Найпершою серед наук є філософія. Відправною точкою світогляду цих діячів є ствердження гідності особи, свободи її, ідеалів соціальної справедливості. З позицій теорії «природного права» та «суспільного договору» розглядаються питання державності, релігії, власності, людського суспільства.

Ренесансний гуманізм, поширений в Україні в XV–XVI ст., став ґрунтом для переходу до наступного етапу, тобто формування відмінного типу світогляду, що пов'язаний передусім з реформаційною ідеологією. Якщо речники гуманістичних ідей представляли певним чином інтелектуальну, елітарну, культуро-центричну течію, то новий етап більш щільно пов'язаний із загостренням соціально-економічних, національних, віросповідних суперечностей і з зумовленою ними конфесіональною полемікою, що велась в Україні після Люблінської (1569) і Брестської уній (1596) за умов наступу католицької контрреформації.

Значну роль у розвитку гуманістичних і реформаційних ідей в Україні відігравали братські школи, передусім Львівська, Київська, Луцька.

111.Філософія в Києво-Могилянській академії

Петро Могила - провідний український релігійний діяч 17ст.

У 1632р.проводить необхідні рефор ми у православній церкві,культурних та учбових закладах.П.Могила заклав підвалини Могилянсь-кої колегії,яка згодом стала важливим учбовим закладом слов’янського світу.

Академія давала різноманітні знання серед яких значне місце відво-дилося філософії,що вперше виділилася з курсу теологій як пізнання людини і природи на відміну від власної тоелогії як пізнання бога.Тому на перший план філософських предметів висувається проблема натурфілософії.

З середини 18ст.спосте-рігається поворот з філософської проблематики до етики.В лекціях Академії широко вводилися погляди таких мислителів як Коперник,Галілей. Посилюється інтерес до розумової праці,котра пов’язана з “землею”практичною дія-тю.Багато викладачів Академії в лекіях використовували знання світової науки,культури,вони прагнули об-межити вплив релігії на науку.Саме ці установи визначають їх становлення до власної філософсь-кої традиції.Частина вчених Академії вважала основою прогресу поширення освіти політичних знань техніки та ремесла.Інші мислителі-захис-нини інтересів ремісників та селян покладали надію на розвиток науки.Тому не випадково в кін-ці 17ст.у К-М Академії читалися курси моральної філософії,де людина розглядається як особливий “малий світ”,тобто частина природи.Використову-ючи знання Заходу та Сходу вчені Академії зосе-редилися на критиці філософських осн ов католи-цизму.Виходячи до народу студенти Академії вис-тупали з піснями-інтермідіями.Так звані мандрів-ники деяки несли волелюбний дух козацьких літо-писів другої половини 17ст.