- •1. Філософія як світогляд
- •2. Історичні типи світогляду
- •3. Проблема визначення предмету філософії
- •4. Система філософії та її структурні складові.
- •5. Основні функції філософії
- •6. Буття та його основні форми
- •42. Методологія, рівні методологічного знання. (див № №18-19 як доповнення)
- •7. Матерія та основні форми її існування. Види і властивості.
- •8. Рух, основні його форми і властивості
- •10. Свідомість, як вища форма відображення дійсності
- •12. Чуттєве пізнання, його форми
- •13. Істина як процес
- •14.Критерії істини
- •15. Інтуїція, її різновиди.
- •16. Моральні регулятиви пізнання.
- •17. . Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.
- •18.Емпіричні методи пізнання
- •19.Теоретичні методи пізнання
- •20.Методи пізнання, які використовуються як на емпіричному так і на практичному рівнях
- •21. Основні поняття і завдання праксеології (практика, успіх, дія)
- •23. Взаємодія природи і суспільства.
- •24.Форма буття людини
- •25. Сутність людини, сенс її життя.
- •26. Проблема свободи і відповідальності людини
- •27. Філософська антропологія
- •38. Політична свідомість.
- •28. Людина, як індивід, індивідуальність, особа та особистість.
- •29. Історичні типи взаємовідношень людини і суспільства.
- •30. Основні підходи до розуміння суспільства.
- •31. Суспільство як система, що саморозвивається.
- •32. Роль народонаселення і природних умов в роз-ку суспільства
- •33Формаційна теорія суспільного розвитку(к.Маркс)
- •34. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства
- •40. Економіка і мораль.
- •36. Поняття суспільної свідомості, її структура
- •37. Роль матеріального виробництва в житті суспільства.
- •39. . Правова свідомість
- •41. Екологічна свідомість.
- •43. Плюралізм філософських методологій.
- •44. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо)
- •45. Парадигма ,стиль мислення , наукова картина світу.
- •46. Основні принципи діалектики
- •47. Діалектика і її альтернативи
- •51. Проблема єдності світу.
- •48. Категорії діалектики
- •49. Закон єдності і боротьби протилежностей в діалектиці.
- •50. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні
- •52. Проблема методологічного забезпечення сучасних економічних досліджень.
- •53. Сутність духовного життя суспільства.
- •54. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •55. . Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •56. Класифікація цінностей
- •57. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •58. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •59. Сутність історчичного процесу.
- •60. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •61.Становлення і розвиток філософії Стародавньої Індії
- •62. Становлення і розвиток філософії Стародавнього Китаю
- •63. Основні риси і етапи розвитку Античної філософії
- •64. Антична філософія: космоцентризм.
- •65. „Лінія Платона” і „лінія Демокрита” в філософії античності.
- •66. „Наївний матеріалізм” філософів мілетської школи.
- •67. Стихійна діалектика (Геракліт)
- •68. Етика Сократа.
- •69.Ідеальна держава Платона
- •70. Арістотель як систематизатор античної філософії і логіки.
- •71. Етика стоїків.
- •72. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •73. Апологетика: примат віри.
- •74. Патристика: віра для розуміння.
- •75. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •76. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •77. Основні риси філософії Відродження.
- •78.Діалектика доби відродження(м.Кузанський).
- •79.Соціально-політичні погляди мислителів доби відродження
- •86. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози.
- •80. Філософія Реформації ( м. Лютер, ж. Кальвін)
- •81. Натурфілософія доби Відродження.
- •82. Основні риси філософії Нового часу.
- •83. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •84. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- •85. Соціально – філософська концепція т. Гоббса.
- •88. Британське просвітництво (Дж. Локк).
- •89. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер).
- •90.Феномен німецького просвітництва та його риси.
- •91. Агностицизм філософії і. Канта
- •92. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •93. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- •97. Позитивізм. Другий позитивізм.
- •94. Методи та системи філософії Гегеля
- •95.Філософія історії Гегеля.
- •96.Громадянське суспільство і правова держава у
- •98.Філософія ірраціоналізму.
- •99.Філософія життя.
- •100. Прагматизм.
- •101.Філософія марксизму.
- •102. Екзистенційна філософія.
- •103.Фрейдизм.
- •104.Неофрейдизм.
- •105.Герменевтика.
- •106. Неотомізм.
- •107.Філософська антропологія.
- •118. Консерватизм соц.-філ поглядів Липинського
- •108.Філософський дискус постмодерну.
- •109.Філософська думка Київської Русі.
- •110. Українська філософська думка доби Відродження
- •111.Філософія в Києво-Могилянській академії
- •112.Філософія Сковороди.
- •113. Університетська філософія в Україні.
- •114.Філософія серця Юркевича
- •115.Філософські ідеї Шевченка.
- •116. І.Франко про укр. Нац. Ідею.
- •117. . Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •120.Філософія переживання л.Українкі
- •121. Естетична свідомість
- •122. Картина світу. Філософська картина світу.
- •123. Сцієнтизм і антисцієнтизм.
- •24. Форма буття людини
- •1. Філософія як світогляд.
70. Арістотель як систематизатор античної філософії і логіки.
Арістотель - др.-греч. філософ і вчений енциклопедист. Провідний філософ класичного періоду, який у своїх поглядах поєднував матеріалізм з ідеалізмом. Створив свою філософську школу – Лікей (згодом її назвали школою перипатетиків “прогулянка”). Навчався у Платона, вихованець А. Макидонського.
Арістотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона. Критика ця мала принциповий характар; "Платон мені друг, але -істина дорожча" Арістотель - критик теорії ідей. З його точки зору суще не може існувати окремо від речей. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерію Арістотель розглядає як можливість,для того, щоб із можливості виникло щось дійсне матерія повинна мати форму, яка паретворює її на актуальне суще. Форма за Арістотелем, є активною,тоді як матерїя - пасивною. Матерія подільна до нескінченності, форма неподільна і тотожня самій речі. Найвищою сутністю Арістотель вважав очищену, звільнену від матерії форму. Врешті-решт Арістотель здіснюе відрив матерії від форми. Звільнена від матерії форма - це вічний двигун. котрий служить джерелом руху і життя, космічного цілого. В цьому якраз і виявляється ідеалізм в філософії Арістотеля. Саме через те, що Арістотель брав за першооснову форму, а не матерію, теологи середньовіччя дссятками століть залучали його до фундаторів богослов"я, оскільки безтілесна форма Арістотеля успішно збігалася з образом безтілесного, але всемогутнього бога.
Арістотель – засновник формальної логіки. Він визначав три основні закони логіки:
Закон тотожності.
Закон усунення протиріччя.
Закон виключеного третього.
Велич Арістотеля полягає і в тому, що він узагальнив - систематизував класичну філософську спадщину. Так перипатетиками /назва послідовників Арїстотеля/ було систематизовано близько 200 наявших на той час державних об'єднань- грецьких полісів. Узагальнення науковоприродничих знань дано Арістотелем в трактатах "Фізика", "Метафізика" та ін. В останньому вперше підкреслюється необхідність філософії дл конкретних наук. У трактаті Арістотеля "Про душу" закладені основи психології.
71. Етика стоїків.
Стоїци́зм — вчення однієї з найбільш впливових філософских шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н.е. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка – садова огорожа, фізика – фруктове дерево, а етика – плоди дерева, тобто результат, що базується на певних принципах і обмежений певними рамками. Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи.Періодизація стоїцизму
Стародавня Стоя: III—II століття до н.е. Засновником школи вважають Зенона з Кітіона. Найвідомішими його учнями були Клеанф та Хрісіпп.
Середня Стоя: II—I століття до н.е. Основні представники цього періоду - Панетій і Посідоній. Завдяки їм стоїчні ідеї було перенесено до Риму.
Пізня Стоя: I—II століття н.е. Основні представники періоду - Сенека, Епіктет, Марк Аврелій. Це період римського розвитку філософії стоїцизму. Головними питаннями, які розглядали філософи Пізньої Стої, є проблеми етики, зокрема питання незалежності від умов життя. На цей час до стоїцизму починають ставитися як до свого роду популярної філософії.
Стоїки дотримувалися поглядів епікурейців . Вони уявляли Космос як первоначало усього живого на світі. Вони вважали,що якщо їх увага не буде спрямована на богів то вони самі зможуть наблизить до них і в певному значенні самі ними стати
Замість колективних форм відповідальності людей має місце індивідуалізація людини, піднесення її відповідальності за свої дії. Проповідується фаталізм, віра в людську долю, трагічне стає героїчним. Замість альтруїзму проповідується егоїзм, егоцентризм і аскетизм. У світі панує невблаганна необхідність (фаталізм), вчать стоїки, і немає можливості протистояти їй, людина цілком залежить від усього, що діється у зовнішньому світі, природі. І мудрець, і невіглас підкоряються необхідності, але мудрого необхідність веде, дурного ж — волочить.
Мудрість дозволяє стримувати афекти (чуттєві пориви), але для цього, згідно з ученням стоїків, слід виробити в собі чотири чесноти: розсудливість, невибагливість, невблаганність, мужність і таким чином можна виробити ідеальний спосіб ставлення до світу — апатію (відсутність переживань, безпристрасність, загальне блаженство).
Основним принципом етики стоїків є усвідомлення пануючої в світі необхідності і підкорення їй, не втрачаючи при цьому почуття власної гідності. Цей принцип має різні форми вираження: жити в злагоді із природою; жити доброчесно; жити розумно. Стоїки проповідують відчуженість від пристрастей і зовнішніх благ як умову внутрішньої моральної свободи. "Краще гідно вмерти, ніж не гідно жити" (Сенека).