Навч.посібник Акушерство, гінекологія та штучне осіменіння с.г. тварин, Харута, 2013

медузами, актиніями, гусінню, укуси комах, комарів, ґедзів, москітів, бджіл, ос, шершнів, після використання антибіотиків або стороннього білку), кормовими екзантемами (дерматит, що виникає у корів як алергічна реакція після згодовування фотосенсибілізуючих кормів – картоплі, бурякової гички, вики, зеленої маси люцерни, гречки, капусти, ріпаку, конюшини), фурункульозом (гнійне запалення волосяного мішечка і пов’язаної з ним сальної залози та оточуючої сполучної клітко вини шкіри молочної залози тварин). Сприяють виникненню дерматитів забруднення, інфекції, опіки, обмороження та укуси комах і змій.

Клінічні ознаки дерматитів характеризуються почерво нінням шкіри та болючістю чи свербежем, а за гнійних уражень з’являються частіше між половинами вим’я, потовщеннями шкіри. На їх поверхні утворюються тріщини, з яких виділяється гнійний ексудат. Змішуючись з пилом, він засихає або перетворюється в марку, брудну, з іхорозним запахом масу, що склеює волоски. Поряд з виразками шкіри формуються множинні гнійні ураження розміром від макової зернини до лісового горіха. Інколи процес охоплює соски і під час доїння тварина сильно турбується. Якість молока не змінюється, але за великої площі ураження шкіри в секреті збільшується кількість лейкоцитів. За гнійного дерматиту можуть збільшуватися надвим’яні лімфатичні вузли.

Під час лікування усувають причину хвороби: змінюють раціон, утримують тварин у чистих приміщеннях та забезпе чують спокій. Уражені ділянки ретельно вимивають теплою водою з милом або розчином соди. Волоски, що злиплися, вистригають, а шкіру змазують в’яжучими або антисептичними мазями (борний вазелін, іхтіол гліцерин, іхтіолова чи цинкова мазь тощо).

Мокнучі дерматити присипають ксероформом, окисом цинку і тальком або іншими присипками. За гнійних дерматитів вим’я обмивають перекисом водню, розчином калію перман

361

ганату, етакридину лактату та використовують антисептичні мазі. За появи болючості до мазей додають дикаїн (з розрахунку 1–5 %) і обережно доять, а за ураження соска – молоко здоюють через катетер.

Під час лікування тварин з опіками застосовують антигістамінні препарати (кортикостероїдні мазі) або емульсію Вишневського, норсульфазолову чи інші антимікробні мазі. Для лікування сонячних опіків необхідно усунути причину, забезпе чити спокій тварині, уражені ділянки вим’я змазують борним вазеліном, вазеліновою олією, сметаною, нафталановою та іншими мазями.

Перед лікуванням тварин з обмороженням вим’я потрібно уражені ділянки шкіри обережно очистити від бруду та для відновлення кровообігу протерти 70° спиртом або призначити зігріваючі ванни чи УВЧ. Потім змазують вазеліном, свіжим топленим салом, пташиним жиром, таніном, емульсією Вишневського, стрептоміциновою, іхтіоловою, ригефеновою, прополісовою чи іншою протимікробною і протизапальною маззю. Тріщини та ерозії, що утворилися, змазують йодогліце рином (однакова кількість 5 % розчину йоду і гліцерину) та присипають сумішшю пеніциліну з стрептоцидом. За наявності сильного болю застосовують анальгін та димедрол.

За сильного обмороження зберегти цілісність сосків не вдається. Вони піддаються рубцевим стягуванням і деформації. Тому протягом 5–7 діб здоюють секрет за допомогою молочного катетера.

Під час лікування тварин з кропивницею необхідна десен сибілізація організму. З цією метою коровам внутрішньовенно вводять 200 мл 10 % розчину кальцію хлориду та призначають димедрол 2–3 рази за добу. Місце ураження обробляють оцтом, спиртом чи кортикостероїдними мазями.

На початку лікування тварин з кормовими екзантемами усувають причини (змінюють раціон, забезпечують тварині спокій і поміщають її в затемнене приміщення чи в тінь). Доїти

362

тварину слід обережно, старанно обмивши уражену частку водою з милом чи розчином соди і вистригши злиплі волоски. Змазують висушену шкіру в’яжучими нейтральними, кортико стероїдними, антисептичними мазями чи аерозолями (борний вазелін, іхтіолова мазь, іхтіол гліцерин, цинкова мазь, саліци лова мазь тощо), а мокнучі місця присипають ксероформом, таніном, тальком, ляпісом. Внутрішньовенно коровам вводять 200 мл 10 % розчину кальцію хлориду. Для профілактики необ хідно влітку виключити з раціону тварин названі корми або щоб тварини після їх поїдання не знаходились тривалий час на сонці.

Належні наслідки під час лікування тварин з фурункулами дає згодовування кормових дріжджів, автогемотерапія, лакто терапія, внутрішньовенні вливання кальцію хлориду, внутріш ньом’язові введення антибіотиків та сульфаніламідних препа ратів. Під час лікування старанно обмивають шкіру теплою водою з милом чи розчинами антисептиків. Вистригають волоски, видаляють шкірки ексудату, змазують шкіру 0,1–0,2 % розчином йоду. Голівки фурункулів змазують чистим іхтіолом, іхтіол гліцерином, пеніциліновою маззю, а дозрілі – розтинають хрестоподібним розрізом і змазують антимікробним лініментом Вишневського, емульсією стрептоциду, маззю “Септодин К”, кремом ДЕ, кремом “Доктор”. Можна застосувати синю чи кварцову лампу, сухе тепло, ультразвук.

Якщо у господарстві фурункульоз став масовим, треба звернути увагу на ветеринарно санітарний стан, вітамінну повноцінність раціонів.

Хворих на віспу корів ізолюють. Уражені ділянки вим’я змазують 10 % спиртово іхтіоловим розчином. Виразки оброб ляють 1–2 % м розчином піоктаніну, 5–6 % розчином калію перманганату чи присипають сумішкою стрептоциду та борної кислоти, згодом застосовують стрептоцидову, борну, цинкову, ксероформну емульсію. Вим’я повинно бути сухим і чистим. У випадку сильної болючості вим’я роблять коротку новокаїнову блокаду за Д.Д. Логвиновим.

363

9.9. ЗАБИТТЯ ВИМ’Я

Хвороба характеризується порушенням цілісності й функції тканин молочної залози (частіше кровоносних судин з крововиливами у підшкірну клітковину) за збереженої цілісності шкіри. Вони наносяться рогами, кінцівками чи зубами інших тварин, палицею, цвяхами, сучками, кущами, пеньками, облом ками підлоги, не відремонтованим доїльним обладнанням, гноєтранспортером, дротами та іншими гострими або тупими предметами огорож, загонів і корівників. У деяких корів (з великим і відвислим вим’ям) можливе самотравмування після наступання на соски. Переважно вони наносяться тупими предметами. За легкого забиття з невеликими синцями виникає асептичне запалення, що швидко розсмоктується. Великі гема томи розсмоктуються частково, а іноді інкапсулюються й виступають над поверхнею вим’я або промацуються у вигляді щільних жовен. Можливий перехід процесу в інтерстиціальну тканину з індурацією залози або, після проникнення мікро флори і некрозу травмованих тканин, розвитком абсцесу, флегмони чи некрозу всієї частки вим’я.

Уражена частка набрякла і болюча, місцева температура підвищена, шкіра червоного кольору, в молоці можуть з’явля тися домішки крові.

Необхідно забезпечити тварині спокій, доїти обережно. У перші дні застосовують холодові компреси (накладають торбинки з снігом чи льодом, обмазують холодною, краще з домішками снігу чи льоду, глиною). Можна втирати в ділянки забиття гепаринову, гепатотромбінову та інші мазі. Якщо запальний процес не згасає, то з 3–4 доби застосовують теплові процедури. На 5–6 добу гематоми розрізають оперативним шляхом і видаляють згустки крові. У порожнину гематоми вносять сульфаніламідні препарати. Можна застосувати внутрішньовенні ін’єкції 10 % кальцію хлориду чи кальцію

364

глюконату, а також, для профілактики маститу, внутрішньо цистернально вводять антибіотики.

9.10. РАНИ ВИМ’Я

Ранивим’я–цемеханічнепошкодженнятканинішкіри вим’язпорушеннямїїанатомічноїцілісності.

Причини ран вим’я ті ж, що і забиття.

Рани бувають поверхневими (непроникаючі – порушу ється цілісність шкіри і підшкірної клітковини) і глибокими (проникаючі – з пошкодженням паренхіми), рваними, колотими, різаними, рубаними, забитими. За локалізацією рани діляться на рани сосків і рани вим’я.

Характерною ознакою поверхневих ран є зіяння, кровотеча та біль. У випадку проникаючих до попередніх ознак додається витікання молока, забарвленого в рожевий колір. Через добу навколо рани розвивається набряк і запалення. Роздавлені краї через деякий час набувають бурого (майже чорного) кольору. Свіжі та непроникаючі рани можуть загоюватися під струпом, а інфіковані й глибокі ускладнюються розвитком гнійного маститу (абсцесів, флегмони) і втратою молочної продуктивності. Повільно загоюються також проникаючі рани в області цистерни бо просочування молока між їх краями і подразнення під час доїння гальмує грануляцію і сприяє виникненню нориць.

Терапію тварин з ранами молочної залози проводять залежно від стану ранового процесу за загальними правилами хірургії. На початку лікування проводять релаксацію тварини шляхом внутрішньом’язового введення рометару, ромпуну чи ксіли і знеболення молочної залози (блокада зовнішнього сім’яного нерва за Башкіровим, а в разі необхідності – блокада промежинного нерва за Магдою). Свіжі (до 18–20 годин) поверхневі рани обробляють тампоном, змоченим у розчині

365

фурациліну (1:5000), видаляють механічні часточки, присипають антимікробною присипкою і закривають швами. Під час накла дання швів, для недопущення утворення кишень і деформацій соска, потрібно вирівняти краї рани чи відпрепарувати шкіру.

Для закриття і кращого загоювання ран дійок фірма “Альфа Лаваль Агрі” пропонує пов’язку “бандаж” з м’якого природного латексу, котра розм’якшується від тепла пальців, легко закриває дефект і міцно фіксується за рахунок того, що набуває потрібної форми.

За великих та глибоких ран в їх нижній кут вставляють марлевий дренаж, просочений лініментом Вишневського, синтоміцину, стрептоциду і потім накладають шви. Під час закриття проникаючих ран після релаксації, місцевого знеболення і підготовки операційного поля у сосковий канал на період операції вводять катетер, а для профілактики кровотечі, біля основи соска, накладають джгут. Потім вирізають нерівні краї, ліквідують затоки та кишені, видаляють змертвілі тканини, зрошують рану розчином фурациліну чи пеніциліну, знімають джгут, зупиняють кровотечу (лігують судини тонким кетгутом) та накладають шви (на краї слизової оболонки цистерни накладають вузлуваті шви із кетгуту, забезпечуючи герметич ність, а під час накладання швів на шкіру, не захвачують слизову оболонку і забезпечують стік ексудату) (рис. 60).

Рис. 60. Схеми накладання швів:

а– за І.Є. Поваженко та Л.І. Немировським;

б– за І.С. Нагорним; в – за З.Л. Политису; г – за Л.І. Целіщевим

366

Після накладання швів або з’єднання країв клеєм на рану накладають клеючу пов’язку чи лейкопластир. Для забезпечення спокою і попередження спайок на період лікування в сосковий канал вводять укорочений молочний катетер або стерильну поліхлорвінілову трубку. Необхідно, щоб її верхній кінець розміщувався вище пошкодження. Вільний кінець (2 см) за межами соска розрізають навпіл і кінці підшивають до шкіри. Через катетер вводять протимаститні засоби або розчини антибіотиків. Шви знімають на 7–10 добу і видаляють катетер.

Рани верхівки соска, особливо пов’язані з ураженням сфінктера, загоюються дуже повільно і можуть закінчуватися звуженням чи зарощенням соскового каналу. В таких випадках проводять операцію для розширення каналу або ампутують сосок.

9.11. ЗАПАЛЕННЯ СОСКА МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ (ТЕЛІТ)

Причинами теліту є травми, що виникають від ударів, після наступання на соски інших тварин або самотравмування (у корів з відвислим вим’ям під час вставання). Часта катетеризація, розширення соска пір’їнами та іншими предметами, зскрібання кірочок з верхівки дійки перед доїнням ведуть до порушення цілісності слизової оболонки, травмування та інфікування соска й розвитку його запалення. Теліти часто ускладнюють перебіг ящуру, віспи та філяріозу.

Травмування може виникати під час грубого ручного чи машинного (особливо тугодійних корів з короткими сосками двотактними апаратами) та порушенні режиму доїння (частота пульсації, високий вакуум, перетримування доїльних стаканів, “сухе доїння”, жорстка соскова гума тощо). Систематичне травмування веде до аномалій верхівки дійки (присоскоподібна, тарілкоподібна, лійкоподібна, загострена), деформації, звужен ня і заростання соскового каналу та цистерни. Больова реакція

367

супроводжується гальмуванням молоковіддачі, маститом та гіпогалактією.

Під час запалення сосок збільшений в об’ємі, пальпацією виявляють потовщення його стінки, підвищення місцевої температури і болючість. За великого набряку поверхня дійки стає гладенькою, блискучою, темно червоного кольору або синюшною. Канал соска звужується.

За фібринозного теліту на епітеліальній оболонці соско вого відділу цистерни нашаровується фібрин, з якого в подальшому утворюється перегородка між відділами цистерни.

Належним протизапальним ефектом володіють кортико стероїдні мазі. Застосовують також іхтіолову або новокаїнову мазь, лінімент Вишневського, емульсію стрептоциду. Під час теліту до зникнення ознак запалення розширяти звужений сосковий канал не доцільно. Виявивши травми верхівки соска, після кожного доїння для відновлення кровообігу проводять лікувальний масаж і нанесення кремів чи синтоміцинового лініменту.

Для профілактики перед доїнням звертають увагу на технічний стан доїльного обладнання і придатність тварин до машинного доїння. Після закінчення молоковіддачі не можна стягувати доїльні стакани, не відключивши вакуум. Соски і вим’я корови після доїння протирають чистим сухим рушником, змазують антисептичною емульсією або занурюють на 2–3 се кунди в 1 % хлорид йоду, дезмол, хлорамін тощо.

9.12. ПАПІЛОМИ (БОРОДАВКИ) ДІЙОК

Папіломи – доброякісні фіброепітеліальні новоутворення. Бородавки характеризуються гіперпластичним розростанням шкіри без проникнення у підшкірний шар. У практиці диференціальну діагностику папілом і бородавок не проводять.

Причини виникнення бородавок і папілом остаточно не з’ясовані. Однак припускають, що вони можуть мати вірусну

368

етіологію або є результатом порушення обміну речовин. До сприяючих факторів відносять: антисанітарні умови утримання тварин та тривале подразнення шкіри дійок пошкодженнями підлоги, несправними доїльними апаратами тощо. Частіше бородавки з’являються у молодих корів і можуть бути поодинокими та множинними. Останні перешкоджають доїнню корів (тріскаються, кровоточать, викликають запальну реакцію і болючість, локалізуючись в ділянці соскового каналу перешкоджають відтоку молока) та можуть бути причиною маститу.

На шкірі дійок бородавки (папіломи) виступають у вигляді не болючих, плоских, з широкою чи тонкою ніжкою новоутворень, схожих на шип, нитку, просяне зерно, лісовий горіх чи кольорову капусту. Поверхня їх гладенька, іноді нічим не відрізняється від поверхні нормальної шкіри. Зустрічаються також бородавки з загостреною верхівкою, поверхня яких ороговіває і тріскається.

Лікування тварини проводять у тих випадках, коли бородавки заважають доїнню. Великі папіломи, що сидять на ніжці, можна перев’язати, відкрутити, а ніжку припекти ляпісом, рідким азотом, карболовою чи оцтовою кислотою і щоденно змазувати, до повного зникнення, саліциловим колодієм. Довгі бородавки перетягують тонкою лігатурою біля основи, а периферію відрізають. Бородавки з широкою основою після місцевої анестезії (під основу папіломи вводять 4–5 мл 1% го розчину новокаїну) вилущують скальпелем та ножицями. Після зупинки кровотечі накладають 1–2 шви або застосовують електрокаутер.

Можна використовувати внутрішньовенні чи внутрішньо аортальні введення 0,5 % розчину новокаїну (3–5 разів з інтер валом 72 години) або підшкірні ін’єкції тканинних та вітамінних препаратів (4–6 разів з інтервалом 7 діб). Рекомендовані також 2–3 разові внутрішньом’язові введення 10 мл 10% суспензії АСД 2 на тривіті.

369

Заслуговує на увагу застосування тканинного препарату з папілом (вирізані папіломи подрібнюють, висушують за 40 °С впродовж 3–5 діб, розтирають у ступці, розводять ізотонічним розчином натрію хлориду у співвідношенні 1:20, фільтрують через шар марлі і стерилізують на водяній бані протягом

10хвилин). Вводять препарат підшкірно у дозі 3–5 мл.

Єповідомлення про позитивні наслідки 5–6 разового обмивання дійок теплим відваром медуниці. Ефективним є змазування після доїння папілом напротязі 5–6 діб мозольною

рідиною (саліцилова кислота – 3 грами, молочна кислота – 2 грами, колодій – 20 грам). Після потрапляння на шкіру рідина викликає дерматит. Через 3–4 доби сосок миють 2 % розчином соди, бородавки витягують пінцетом, а ранку обробляють настойкою йоду.

9.13. ТРІЩИНИ ШКІРИ ДІЙОК

Тріщини шкіри дійок характеризуються руйнуванням епідермісу та оголенням глибоких шарів. Тріщини можуть бути одиничні й множинні, поздовжні й поперечні (циркулярні), поверхневі й глибокі, з та без пошкоджень епідермісу. Захворювання частіше буває влітку в корів і кіз.

Причинами тріщин є втрата еластичності верхніх шарів шкіри внаслідок систематичного забруднення, обвітрювання вологої шкіри під час та після доїння, без витирання обмитого вим’я, пошкодження під час ссання.

Уражені соски набряклі, болючі і гарячі. Шкіра уражених дійок суха, на ній є невеличкі тріщини з червоним обідком, окремі з них вкриті кірочками. Після порушення цілості кірочок із тріщини витікає кров. Краї тріщин потовщені та тверді. Під час доїння корови непокояться від болю, б’ють кінцівками, що перешкоджає повному видоюванню. На початку захворювання молоко не змінене, однак в подальшому може виникнути мастит.

370