Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
SHPORY_1stor1ya.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
25.12.2018
Размер:
486.4 Кб
Скачать

II етап (1728-1734) - повернення Україні частини її прав та вольностей.

III етап (1734-1750) - посилення імперського тиску.

V етап (1764-1783) - остаточна ліквідація української автономії.

Отже, тотальний наступ російського царату на українські землі в XVIII ст. характеризувався прогресуючим обмеженням українських прав та вольностей;русифікації;цілеспрямованим розколом українського суспільства; хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів українських земель. У 1781 р. царським указом Гетьманщина як адміністративна одиниця імперії ліквідовувалася, а на її території утворювалися три намісництва - Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, об'єднані в одне Малоросійське генерал-губернаторство, очолене П.О. Румянцевим.Українська гетьманська держава проіснувала всього 120 років, але відіграла велику роль в історії України. Перш за все це була держава українського народу, ґрунтована на козацькому стані з прогресивними, демократично-республіканськими формами правління. Гетьманщина забезпечила остаточне становлення українського народу, розвиток його мови, культури, піднесення національної свідомості.

У 1775 р. було ліквідовано Запорозьку Січ. Основні причини ліквідації Запорозької Січі були такими: ■    Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими  порядками. ■    Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя. ■    Недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу до Чорного моря. в Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя. ■    Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національно-визвольної боротьби українців. Система аграрних відносин, за яких можновладець є власником землі, наданої селянинові у володіння чи безпосереднє користування, і неповним власником виробника на ній. Особиста залежність від феодала, як правило, закріплювалася державною владою. На українських землях кріпацтво існувало з часів Київської Русі. У період польсько-литовської держави (XVI ст.) закріпаченими стали 20 % селян. На Закарпатті утверджується на початку ХVІ ст. Визвольна війна середини ХVІІ ст. спричинила фактичне зникнення кріпацтва на більшості території України. На Лівобережжі й Слобожанщині відновлюється за указом Катерини ІІ від 3 травня 1783 р. Скасоване в Галичині та Буковині в 1848 р., а в Росії та Україні — у 1861 р. Фактично існувало за часів сталінської диктатури в СРСР, коли позбавленим паспортів колгоспникам було заборонено залишати земельні ділянки без дозволу влади.

2.Насильницька колективізація сільського господарства в Україні. Голод 1932-1933 ррйого трагічні наслідки..

Шляхом насильства, погроз, брехливих обіцянок до початку березня 1930 р. в Україні було охоплено колгоспами до 63% селянських господарств. У колгоспи забирали все майно селян, що породжувало опір, у ряді місць навіть збройний. Але він був придушений. Від безвихідності селяни почали продавати або забивати худобу, псувати інвентар. Це призводило до дезорганізації сільськогосподарського виробництва. Необхідні були термінові заходи для виправлення становища.

масовим, що наприкінці 1930 р. керівництво вирішило його призупинити.У ході колективізації постало питання про долю заможного селянства («куркульства»). За пропозицією Й. Сталіна було визначено стратегічне завдання - ліквідувати «куркульство» як клас. Особливо активно боротьба з «куркулем» розгорнулася в перші місяці 1930 р. Під «розкуркулювання» попадали не тільки заможні селяни, що використовували найману працю («куркулі»), але й ті, хто не погоджувався йти в колгосп. Вони проголошувалися «підкуркульниками». Таким чином, політика ліквідації «куркульства» як «класу» була формою репресій стосовно всього селянства. У 1931 р. продовжувалася ліквідація заможних господарств і конфіскація майна тих, хто не бажав вступати в колгоспи. Усього в період колективізації було експропрійовано 200 тис. селянських господарств, від чого постраждали близько 1 млн чоловік. Більшість із них були виселені в Сибір і на Північ. Цих людей називали «спецпереселенцями» і використовували на важких роботах. Багато «розкуркулених» загинули.

У 1932 р. в Україні було колективізовано майже 70% господарств з охопленням понад 80% посівних площ. Кожні два дні з'являлася нова машинно-тракторна станція (МТС). Вони обслуговували колгоспні землі. У 1932 р. їх було вже близько 600. Колективізація в Україні вважалася в основному завершеною.

Страшною трагедією для українського народу став Голодомор 1932- 1933 рр.

Основними передумовами і причинами Голодомору були:- штучна організація сталінським керівництвом голоду для того, щоб зломити опір українського села політиці суцільної колективізації та «соціалістичним перетворенням» взагалі;

- непосильні для селян плани хлібозаготівлі;

- політика примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель; конфіскація владою продовольчих запасів;

- небажання колгоспників працювати в громадському господарстві.

Хлібозаготівлі в 1931 р. в Україні становили 400 млн пудів, a В 1931 р. - 380 млн пудів. Це стало можливим за рахунок виснаження села. У селян вилучали все зерно, у тому числі й посівний фонд. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну компанію 1932 р. Посіяно було трохи більше половини запланованих площ. При цьому врожай 1932 p., будучи ненабагато менше середнього, міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.

Наслідками Голодомору 1932-1933 pp. були: - масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн чоловік;

- завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села;

- придушення опору українського селянства; -масове переселення селян з Росії в Україну;

3.Національно-визвольний демократичний рух вУкраїні в 1990 році.»Декларація про державний суверенітет України.

Спад економіки, загострення соціальних проблем; „революція згори” дедалі більше виходила з-під опіки центру під поштовхами „знизу”. Активізується політичне життя. У березні 1990р. На ІІ з'їзді народних депутатів М.Горбачова обирають президентом СРСР.

Центральною подією в суспільному житті республіки були вибори у березні 1990 р. До Верховної Ради України та місцевих Рад. Вибори вперше стали альтернативними Верховна Ради України вперше стала працювати у пленарному режимі. Головою було обрано В.Івашка, який замінивши В.Щербицького, очолив ЦК КПУ. У парламенті сформувалася Народна рада- опозиційні до парламентської комуністичної більшості („групи 239”) депутати.Саме з ініціативи Демократичного блоку 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла документ історичного значення - Декларацію про державний суверенітет України.Суверенітет передбачав верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади в межах території України. Відтепер Україна ставала незалежною державою в зовнішніх відносинах.Декларація складалася з 10 розділів. Нею визнавалося право української нації на самовизначення; держава повинна була захищати й охороняти на­ціональну державність українців. Народ визнавався єдиним джерелом дер­жавної влади, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені.У документі йшлося про принцип поділу влади на законодавчу, виконав­чу та судову. Генеральний прокурор мав здійснювати контроль над вико­нанням законів.Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше після багато­річного замовчування Декларація визнавала невід'ємні права і свободи людини.

Білет № 25

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]