2. Проголошення Української Народної Республіки. Війна Радянської Росії з унр.

Українська Народна Республіка (УНР) (у той час —Українська Народня Республіка, до Актy Злуки — Наддніпрянська Українська Народня Республіка, Наддніпрянська Велика Україна) — назва української держави протягом 1917—1920 років визвольних змагань.07.11.1917 — проголошено створення УНР як широкої національної автономії при збереженні федеративного зв'язку з Росією у 3 Універсалі Української Центральної Ради (вищий законодавчий орган на українських землях колишньої Російської Імперії) 22.01.1918 — проголошено самостійність УНР у 4 Універсалі Української Центральной Ради. Це сталося після розгону більшовиками Установчих зборів у Петроградi — першого легітимного законодавчого органу Росії після зречення Миколи Другого. Вторгнення на українські землі сталося на заклик малочисельної більшовицької фракції Української Центральної Ради, що в грудні 1917 скликали Всеукраїнський з'їзд рад у Харкові. Цей так званий з'їзд було скликано після провалу більшовицьких планів щодо керування Всеукраїнським з'їздом рад, що тоді ж таки проходив у Києві. Харківський з'їзд оголосив пролетарську Українську Народну Республіку Рад. Не зумівши мирним шляхом встановити радянську владу в Україні, Раднарком Росії на початку грудня надіслав підписану В.Леніним і Л. Троцьким телеграму з ультиматумом Раднаркому Центральній Раді. 5 грудня 1917 р. більшовицьке керівництво ухвалило "вважати Раду в стані війни з нами". Загальне керівництво війною було покладено на комісію в складі В.Леніна, Л.Троцького, Й.Сталіна. Головним радянським плацдармом в Україні став Харків, захоплений червоногвардійцями раптовим ударом з Бєлгорода. Саме до Харкова в цей час приїхала група делегатів-більшовиків, яка залишила київський з'їзд рад. 11-12 (24-25) грудня 1917 р. під охороною радянських військ нашвидкуруч було інсценізовано альтернативний з'їзд рад. Він схвалив повстання у Петрограді та політику Ради Народних Комісарів (РНК), проголосив встановлення радянської влади в УНР. Активізувалася підготовка до відкритої збройної боротьби. Різними фазами тривала війна від кінця 1917 до кінця листопада 1921. Призвела до непоправимих втрат в тогочасному українському суспільстві. Закінчилася поразкою військ УНР Києва, окупацією України (крім Галичини, Закарпаття, Волині і Буковини) створенням на теренах України УРСР у 1922 та вступу УРСР у 1922 р. до складу Радянського Союзу.

3. Погіршення економічної ситуації в Україні в іі половині 80-х років.

На межі 80—90-х років радянська економіка від застою перейшла до занепаду. Господарська криза глибоко вразила й Україну. Маючи 2,7% території СРСР, 18% населення та 15,5% основних виробничих фондів, Україна 1988 р. виробляла залізної руди,— чавуну, — сталі, готового прокату і труб, — машин і устаткування, — телевізорів, понад — цукру й олії, 33 — овочів, картоплі, молока і м'яса. Отже, Україна мала непогані стартові умови для незалежного державного існування. Економіка республіки дедалі гостріше відчувала натиск низькоприбуткових і збиткових видобувних галузей — вугільної, залізорудної, чорної металургії. Інвестиції централізовано спрямовувалися переважно на забезпечення прискореного розвитку атомної енергетики, оновлення військово-промислового комплексу, будівництво малоефективних водогосподарських об'єктів тощо. Внаслідок повільних темпів модернізації та реконструкції підприємств швидко старіли основні фонди. Зокрема, 1990 р. їх зношеність у промисловості становила близько 50%, у тому числі в хімічній та нафтохімічній промисловості — 55, у металургії — 60%. Низьким залишався рівень механізації й автоматизації виробництва. Наприкінці 80-х років ручною працею в промисловості було зайнято 34,5% робітників, у будівництві — 55, а в сільському господарстві — понад 70% селян.Зважаючи на вигідне географічне розташування, наявність транспортних артерій та робочої сили і ніби передчуваючи можливу суверенізацію України, Москва "викачала" з республіки майже всі її природні багатства — нафту, газ, ліс, руди, сірку, значну частину вугілля. Щорічний видобуток більш як мільярда тонн корисних копалин супроводжувався викиданням на поверхню 2,5 млрд. т гірничих порід, що загострювало й так вкрай складну екологічну ситуацію. Систематичне обезлюднення села, низька культура землеробства, некомпетентність значної частини керівних кадрів, слабке матеріально-технічне забезпечення, відсутність достатніх фондів відтворення виробництва, низька продуктивність праці і фондовіддача — ось виразні ознаки деградації сільського господарства. А до цього необхідно додати ще й масове розкрадання продукції, погані умови її зберігання, значні втрати врожаю. Третина вирощеного не доходила від поля до споживача. Уже в 1988—1989 рр. стало очевидним, що перебудова гальмує, а "прискорення" призвело до ще більшого спаду виробництва. Старі виробничо-економічні зв'язки зруйнувались, а нові "перебудовчі" не почали функціонувати. Це зумовило безладдя у міжгалузевих стосунках, ускладнило економічні відносини між республіками, областями, підприємствами. У 1990 р. стагнація економіки переросла у тяжку кризу. Товарний голод, тотальний дефіцит посилювали соціальну напругу в суспільстві.

Білет № 7