Сатирично – гумористичні прозові та віршовані твори

1. ПЛАЧ КИЇВСЬКИХ МОНАХІВ

Київ, 1786 года, мая в 1 день

Милостивий государ!

Я, відая, что ви ділами незаботні,

А о новостях любопитствувать охотні,

Тепер же я новость імію

І об оной вам донести смію.

Вчера був я в Печерськом за ділом,

Где застал ченцов в собранії цілом.

Числа я їх хотя і не знаю, а кажуть, что дванадцять,

Но я застал їх в собранії тринадцять.

Хотя я преждє і не знал о їх обиді,

Но они всі казались мні в печальном виді.

Что ж в совіті їх тогда я примітил,

То к вашему любопитству замітил.

І всяк із них, не говоря, молчал,

Пока Зосима говорити начал.

А по нім і прочії рти отворили,

І нижеписаннеє со сльозами говорили.

Семе́н Діво́вич (р. н. і смерті невід.) — український письменник-полеміст середини XVIII ст.. Козак Топальської сотні Стародубського полку.

Твори української художньої літератури у другій половині XVIII століття поширюються переважно в рукописах. Історія зберегла імена лише небагатьох письменників: Г. Сковороди, Г. Кониського, І. Некрашевича, С. Дівовича, М. Козачинського, І. Малицького та ін. Авторів інших творів, що збереглися й пізніше були опубліковані, ми не знаємо. Інколи відомі тільки ініціали автора. Так, автор сатири, в якій зображено останні часи гетьманства К. Розумовського, заховався під ініціалами «К- 3.» Невідомі нам автори «Истории русов, или Малой России», «Сатири на слобожан», сатири під назвою «До-казательства Хама Данилея Куксы потомственньї» та ін.

Складна була доба й суперечливою була творчість багатьох письменників. Григорій Сковорода - геніальний мислитель, але філософська його система також складна й суперечлива. Він не міг ще порвати з усіма існуючими уявленнями, стати цілком на народну точку зору. Цим і пояснюється критичне ставлення до нього Шевченка. Та велич мислителя в тому, що він критикував офіційну релігію, схоластику, пануючі верстви. Віра Сковороди в людину, в людський розум, в людське щастя, вабила й вабить до себе наступні покоління.

У вірші «Ое ПЬегІаіе» («Про волю») Сковорода прославив Богдана Хмельницького:

Будь славен вовік, о муже ізбранне, Вольності отче, герою Богдане!

У переспіві оди Горація він протиставив себе панівним верствам, а свою долю зв’язував з долею народу:

Вас бог одарил грунтами, но вдруг может то пропасть, А мой жребий с голяками, по бог мудрости дал часть.

Характеризуючи мову Сковороди, І. Білодід вважає, що в нього є окремі твори, в яких «переважає народнорозмовна українська мова» («Ой тьг, птичко, желтобока»), але в цілому «спостерігається суміш церковнослов’янської, російської і української мов з елементами власного словотворення…» Іван Некрашевич, як і Сковорода, вчився в Київській академії, був священиком у с. Вишеньках, що належало Києво-Печерській лаврі. Деякі його промови й вірші також написані ще традиційною книжною мовою, але в побутових віршах він ширше використовував українську народну мову.

Певні суспільні проблеми порушувались у віршах на історичні теми та в сатиричних творах анонімних авторів.

Одна з таких сатир підписана ініціалами К. 3. (в іншому списку - К. Р.). Невідомо, хто криється під цими ініціалами. Про себе автор каже:

Кто я таков, не пишу, така мни примита, Хотя не жив чиновним, не тягну до вийта 9.

Далі автор називає себе «селянином», хоч йому відомі «Картезий-философ» 10 і «славний Виргилий». Датований рукопис 1774 роком, але, з огляду па зображені в сатирі події, П. Житецький вважав, що написано її між 1761-м і 1763 роками. Автор сатири сміливо виступав проти соціального гніту, сваволі феодалів. Так, з приводу пограбування м.

Но рассуждают плотско, но мыслят по духу, На скрипление стомаха п’ют добру сивуху, Где уже стоит соборной в начальной скважни, Редкою та горилкою смердит на три сажни.

Змалювавши безрадісні картини життя народу, автор сатири звертається до батьківщини:

• Увы, отечество, отечество любезно!

• В какой ты досталось час горький и слезньїй!

• Было ль тн когда-нибудь и тое на мисли,

• Чтоб тебе в сие время толь беды притисли?

• Где твой мужественннй дух, где скора расправа?

• Щезла, вмерла, моль сьела иржава!

Ясна річ, що для свого часу така сатира була дуже дошкульною. Рукопис К. 3. потрапив до якогось читача з протилежними авторові суспільними поглядами. І цей невідомий нам читач, що належав, очевидно, до панівних верств, дописав також віршами:

За сей пашколь, а не сатиру, Наругательний всему миру, Іздателя висикти кнутом Во справность прочим пиитом, Посли чрез ката предать огню: Такой заплатн достоин, мню п.

Висловлювалось припущення, що ці рядки міг приписати й сам автор, сатирично висміюючи гнів реакційно настроєних читачів свого твору.

Не такі яскраві, але певні соціальні моменти є у вірші невідомого автора «Супліка, або Замисл на попа» (список 1798 р.).

Певні соціальні мотиви є в «Сатирі на слобожан», «Доказательствах Хама Данилея Куксы потомственнн» 14, віршах-травестіях, в інтермедіях та інтерлюдіях (про що буде мова далі), в багатьох народних піснях. Цікаво, що публікатори народно-поетичних сатиричних творів відчували зв’язок між ними й «Енеїдою» Котляревського. Так, О. Сластіон опублікував один сатиричний вірш «Великодній сон» І5 невідомого автора (за здогадами М. Маза-левського). У сні автор бачить свого небіжчика діда, який розповідає йому про муки на тому світі:

Смерть із дідьком чвалає, мов воликів пара, На дідьку кожушина вся на шматки порвата, Роги в пеклі позбивані, скрежече зубами, Сизенький, мов журавлик,- знать, бито киями. А смерть, мов бубон, гола, собою нечвидна, Боса, простоволоса і згорбилась, бідна, Пасокою умазалась, ребра кругом знати, Очей, ушей і носа притьмом не видати…

О. Сластіон зазначав: «Сатира інтересна тим ще, що написана до Котляревського, який, звичайно, багато вже застав подібного та іншого рукописного і усного матеріалу і, засвоївши дух цих народних творів, взявся й сам писати свою знамениту «Енеїду».

Зрідка літературні твори потрапляли до друку. Так, свого часу надруковано «Песню Черноморского войска, по получении на землю височайших грамот сочиненная», написану козацьким старшиною, на той час військовим суддею, згодом отаманом Чорноморського козацького війська Антоном Головатим народною українською мовою.

Не може бути сумніву, що не тільки друковані, а й більшість рукописних творів були відомі Котляревському. Свого часу український філолог Павло Житецький висловив таку думку: «Коріння «Енеїди» в минулому». Подаючи докладний огляд української літератури XVIII ст. учений довів зв’язок і спадкоємність розумових течій, що передували появі «Енеїди» Котляревського. Разом із тим учений підкреслив оригінальність, новаторство поета, його значення у творенні нової української літератури. Не забував при цьому П. Житецький і фактор сучасного йому народного життя, що впливав на письменника.

Слід нагадати ще один дуже важливий фактор, який також певною мірою зумовив появу «Енеїди». Український народ зазнавав великого соціального і національного гніту. Але історичний процес завжди діалектичний: у тому, що Україна жила тепер спільно з Росією, були свої позитивні сторони, передусім вплив передової російської культури. Адже й російська культура не розвивалася єдиним потоком. У часи Катерини II, яка видавала себе письменницею й загравала з Вольтером, були тупорилі віршомази-одописці, які вихваляли її на всі боки, але були й ті, кого вона засилала на Сибір, гноїла в казематах Петропавловської і Шліссельбурзької фортець.

2. Марко Проклятий. - Одні варіанти казок про Марку Проклятому збігаються з казками про Марку Багатому, інші, переважно малорусские, примикають до широко поширеній у Західній Європі та в Росії з легендою про те, як солдат потрапив в пекло і розігнав чортів. Особливо видається віршована малоросійська легенда про пекельном Марці. Гуляка і забулдыга Марк отримує вночі уві сні від апостола Петра наказ відправитися в пекло і випустити козаків, яких чорти утримують в пеклі, пригощаючи їх жінками і горілкою. Марк навів на чортів такий страх, що вони відпустили козаків. Легенда закінчується тим, що козаки знову стали грішити на землі, чорти помножилися і знову стали готувати для них "пекло". Ця легенда представляє літературну переробку народної казки. Легенди про Марку пекельном в Малоросії здавна улюблені і досить поширені, що видно вже з популярної прислів'я: "товчется, як Марк з пекла".