Діаспора
Це слово перекладається українським відповідником «розсіювання».
Перша хвиля еміграції
Початок еміграції галицького селянства за океан до Канади має точну дату. Василь Юричко подає її так: «7 вересня 1891 року. Пароплав "Орегон" пришвартувався у порту "Галіфакс", на канадському березі Атлантичного океану. На берег зійшли двоє українців — Василь Єлиняк та Іван Пилипів, галицькі селяни із села Небиліва, що в теперішіній Івано-Франківській області. З них і прийнято вести відлік початку української еміграції до Канади». Уже через кілька років, починаючи з 1896-го, еміграція галицьких та буковинських селян набула масового характеру. Кожен переселенець, якщо він досяг 18 років і вніс 10 доларів попередньої плати, отримував від уряду Канади земельну ділянку, яка становила приблизно півгектара залісненої території. Переселенець зобов'язувався жити на цій території не менше трьох років, побудувати хату й господарські приміщення, викорчувати ліс і розорати хоч десяту його частину. Якщо емігрант це робив, він ставав власником усього поля. Проте для обробітку були потрібні знаряддя і тяглова худоба, а тому селяни на якийсь час погоджувалися на небезпечну роботу в шахті, працювали на прокладанні залізниць, щоб заробити вкрай необхідну суму. Переїжджаючи на нове місце проживання, українці наче брали часточку материкової України з собою, а тому називали свої нові поселення старими географічними назвами: Полтава, Коломия, Козак, Січ, Хмельницький, Галичина. Всього таких українських назв на карті Канади близько 200.
Сучасні вчені визнають, що еміграція українців у Канаду мала три хвилі: з 1891 до Першої світової війни переїхало майже 200 000 українців, від 1914 до 1941-го - понад 68 000, а після Другої світової війни ще 33 000. Перша хвиля еміграції була виключно селянською.
Першим українцем-емігрантом до Америки вважають священика Андрія Гумницького, який народився на Житомирщині, закінчив Київську духовну семінарію, але за антисамодержавні погляди був заарештований, втік з-під арешту, емігрував спочатку до Англії. А в 1865 році переїхав до США і оселився у Сан-Франциско. Тужвін під іменем Агапія Гончаренка правив службу в православній церкві, створив слов'янську друкарню, видавав англійською і російською мовами газету (англійською «Вісник Аляски» і російською — «Свобода»). Водночас він поширював відомості про Україну й українців, підтримував українських переселенців аж до своєї смерті в 1916 році.
Масовий виїзд селян із західноукраїнських земель у США почався в 1877 році, коли на спокусливий заклик агентів однієї з вугільних компаній Пенсільванії заробити великі гроші група селян із Закарпаття виїхала працювати на шахтах. На бразильську землю першою прибула в 1872 році родина М. Морозовича з Галичини (із Золочівщини Львовської області). Масова еміграція українців до Бразилії розпочалася в 1895 році. До 1914 року в Бразилії вже налічувалося 45000 українців. Значна їх частина зосередилася у штаті Парана.
До Аргентини 27 серпня 1897 року першими прибули 12 селянських родин з Косівщини. Вони знайшли притулок і роботу в Буенос-Айресі. До Першої світової війни в Аргентині вже налічувалося 14 000 українських емігрантів. Аргентина й Бразилія сплачували видатки на переїзд, давали кожному бажаючому ділянки землі до 50 гектарів з десятирічною відстрочкою оплати за це, але тропічний клімат і несприятливі для українців умови доводили багатьох з них до смерті.
Друга хвиля еміграції. Хоча еміграція тривала, але цифра виїжджаючих різко падала. По-перше, це було пов'язано з безробіттям у США і періодом так званої Великої депресії в цій країні. По-друге, в Канаді й Америці вже не було потрібно такої кількості робочих рук, як раніше, тому переселенці з України емігрували насамперед в Аргентину та Францію. Друга хвиля української еміграції характеризується передовсім політичним забарвленням — виїжджали переважно діячі УНР, науковці, політики, які не могли сприйняти більшовицький ре-жиЛ. Значна частина емігрантів із Східної України ринула на Захід у 1920 році, коли армія УНР відступила до Польщі. Тоді було інтерновано ЗО 000 чоловік. Петлюра створив свою штаб-квартиру в Тарнуві, пізніше переїхав до Парижа, де був убитий. Гетьман Скоропадський та українські монархісти осіли у Берліні. Тут же після розпуску в 1923 році перебував уряд ЗУНР і деякий час містилася штаб-квартира Коновальця та ОУН. Українські соціалісти та ліберали, серед яких були їхні ватажки Шаповал та Дорошенко, жили у Празі. При фінансовій підтримці чеського уряду для українців відкрилися Український вільний університет у Празі та Українська академія сільського господарства у Подебрадах.