21. Імплементаційний етап

Можна виокремити п'ять основних етапів процесу вступу до Європейського Союзу:

1. Консультативний етап

2.Оцінювальний етап

3. Переговорний етап

4. Ратифікаційний етап

5. Імплементаційний етап

Імплементаційний етап – започатковується після виконання усіх ратифікаційних процедур та набуття угодою чинності. Лише після цього країна стає повноправним членом Європейського Союзу.

Імплементаційний етап

Розпочинається із процесу передання країною-кандидатом документів про вступ до Північноатлантичного договору на збереження до США. Країни-кандидати стають офіційними членами Альянсу.

Приклад Польша

9 квітня 2003 року Європарламент переважною більшістю голосів (за - 509 депутатів, проти - 25, утрималися - 31) затвердив пропозицію щодо входження Польщі до Європейського Союзу 1 травня 2004 року.

Логічним наслідком удало проведених переговорів було урочисте підписання 16 квітня 2003 року Афінської декларації. Цей документ складався з 5500 сторінок, на яких було юридично зафіксовано результати переговорів між ЄС та 10 країнами Центрально-Східної та Південної Європи, зокрема Речі Посполитої. У присутності президента Олександра Кваснєвського від імені Польщі підписи склали: прем'єр Лешек Міллер, міністр закордонних справ Володимир Тимошевич, міністр із європейських справ Данута Хюбнер.

З червня 2003 року до березня 2004 року Декларація про приєднання Польщі (та 9 інших країн) до ЄС була ратифікована всіма країнами-членами ЄС. У самій Польщі в червні 2003 року відбувся референдум із питання приєднання країни до Європейського Союзу. У ньому взяло участь 58,85 % громадян країни, які мали право голосу; 77,85 % учасників голосування сказали «так» входженню до ЄС.

1 травня 2004 року Польща стає офіційно членом ЄС. Святкове прийняття 10 держав до ЄС відбулось у Дубліні, де Польщу репрезентував президент Олександр Кваснєвський і прем'єр Лешек Міллер. Уже в червні цього року поляки обрали до європейського парламенту 54 євродепутати, а це означало, що польський народ перегорнув ще одну сторінку своєї історії, а Польська держава увійшла до нового етапу розвитку - в умовах об'єднаної Європи. «Унія є своєрідним квитком до доброго майбутнього, - заявив у 2003 році Олександр Кваснєвський, - і Польща цей квиток отримала» [12].

Таким чином, Польща у 1989-2004 роках пройшла складний шлях інтеграції до ЄС.

22.Інституційна система

Європейський Союз має систему інституцій з різними функціями, які діють відповідно до принципів, визначених у договорі. Ця система створювалася впродовж кількох останніх десятиліть разом із розвитком Європейського Співтовариства, а згодом - Європейського Союзу.

Інституції Євросоюзу утворюють динамічну наднаціональну систему, яка підлягає безперервним змінам, зумовленими насамперед процесами європейської інтеграції, тому їх майбутній вигляд буде значною мірою залежати від способу розвитку Європейського Союзу.

Інституційна система, так і її окремі компоненти відображають у своєму розвитку перерозподіл повноважень між Європейськими Співтовариствами і Європейським Союзом, з одного боку, і державами-членами з другого. Це пов’язано передусім зі зростанням масштабів євроінтеграційних процесів та їхнім ускладненням.

Характерними рисами інституційної системи ЄС є наступні:

суміщення функцій – означає суміщення законодавчої, виконавчої, судової та наглядової функції, при забезпеченні інституційної незалежності, трьох основних органів – Комісією, Парламентом та Радою ЄС;

поліцентричність структури – передбачає розміщення інституцій ЄС у різних державах-членах (в основному в Бельгії та Люксембурзі);

розподілена лояльність – тобто, всі рішення, які приймаються у межах ЄС, є рішеннями максимального консенсусу;

розподіл влад – на законодавчу, виконавчу та судову.

Функціонування Європейського Союзу як масштабного міждержавного утворення забезпечується величезною кількістю найрізноманітніших інституцій, до яких належать традиційні органи типу парламенту, суду, різних установ й відомств, наприклад Європол, агентства типу Європейської агенції з питань навколишнього середовища, мережі спостережень та інформації тощо. Очевидно, що досить важко в такій різноманітності інституцій ЄС зрозуміти призначення кожної з них, розібратися в особливостях їх побудови й діяльності, взаємодії тощо.

З юридичної точки зору, найважливіші інституції Європейського Союзу є одночасно органами Європейської Співтовариства, а Європейський Союз на підставі Маастрихтського договору використовує їх у власних цілях. Єдиним органом Європейського Союзу є Європейська рада (див. детальніше). Так, наприклад, Рада Європейського Союзу (або Рада міністрів ЄС) чи Європейська Комісія, функціонують не лише в рамках діяльності Співтовариств (І стовп), а також у рамках спільної зовнішньої політики та політики безпеки (ІІ стовп) і співпраці поліції та суду в кримінальних справах (ІІІ стовп).

Інституції Європейської Спільноти Вугілля і Сталі.

Згідно ст. 7 Договору про створення Європейської Спільноти Вугілля і Сталі, його інституціями були: Верховна Влада, Спеціальна Рада Міністрів, Парламентська Асамблея та Суд.

Вища Влада була виконавчим і законодавчим органом, складалася із 9 міжнародних службовців.

Спеціальна Рада Міністрів займалася координацією діяльності Вищої Влади та окремих урядів країн-членів Співтовариства. Також Рада відповідала за політику в галузі видобування вугілля та виробництва сталі, відповідно до рекомендацій Вищої Влади.

Парламентську Асамблею створено з 68 членів, котрих обирали серед себе самих депутати національних парламентів країн-членів Співтовариства, хоча Договір також передбачав можливість вибору безпосередньо до Асамблеї. Асамблея була, насамперед, органом контролюючого характеру. Найважливішим її повноваженням була можливість оголошення вотуму недовіри до Вищої Влади, унаслідок чого остання мусила подавати у відставку.

Головним завданням суду був контроль за дотриманням Договору, а також інших правових актів, схвалених органами Співтовариства. До складу Суду входило 7 суддів, котрі, насамперед, розглядали скарги у справах: про скасування рішень і рекомендацій Вищої Влади, про призупинення дії правового акту, відшкодування шкоди, що виникла внаслідок діяльності Співтовариства, а також правомірність правових актів, виданих Вищою Владою та Спеціальною Радою Міністрів.