2. Позиції сша щодо військово-політичної автономії країн єс

Зовнішня політика та безпека – особлива галузь європейського співробітництва, яка фундаментально відрізняється від ринкової інтеграції. Незважаючи на спільні цінності, такі як демократія, лібералізм, права людини, країни Європейського Союзу поки не досягли одностайності при прийнятті рішень на політичному рівні. Зокрема, коли йдеться про інтегровані збройні сили. Зовнішня та оборонна політика єдиної Європи – питання дуже складне й досить болюче для внутрішньополітичної ситуації країн-членів ЄС. Проте, його вивчення надзвичайно важливе з кількох причин. Поглиблення інтеграційних процесів у Європі впливає на міжнародні відносини як у самій Європі, так і поза Європейським Союзом. багато дослідників розглядають ЄС і НАТО як складові елементи європейської системи зовнішньої безпеки.

Глобальні геополітичні зміни в світі та Європі значно підвищили роль такого інтеграційного об’єднання, як Європейський Союз. Одним із головних засобів цього зростання стає новий вектор європейської інтеграції — спільна політика безпеки та оборони. Прагнучи адекватно реагувати на сучасні виклики й загрози поза залежністю від стратегічних і тактичних цілей політики США, яка проводиться за допомогою НАТО, Євросоюз розпочав розробку концепції загальноєвропейської системи безпеки та власних сил швидкого реагування.

Однією з важливих складових спільної зовнішньої політики безпеки (СЗПБ) ЄС є розробка і створення єдиної оборонної політики. В її рамках розробляється концепція загальної оборони, розпочалося створення загальних збройних сил Європейського Союзу. Так, під час самітів у Кельні та Гельсінкі в 1999 р. було введено посаду Верховного представника із загальної зовнішньої політики та політики безпеки. Також створено нову оборонну структуру ЄС – Комітет із загальної зовнішньої політики та політики безпеки. З’явилися сили швидкого реагування Європейського Союзу, які мають брати участь у процесі врегулювання регіональних конфліктів, не вдаючись до допомоги НАТО. Моделлю для створення сил швидкого реагування є угруповання збройних сил „Євро корпус” у складі Німеччини, Франції, Бельгії, Люксембургу та Іспанії. Це угруповання оснащене найсучаснішим озброєнням і являє собою найбоєздатніше військове з'єднання в Західній Європі.

Однією з сучасних глобальних загроз – є міжнародний тероризм. Низка терористичних актів, які відбулися на території Європейського Союзу (Іспанія, Великобританія, Італія та ін.) показала, що ЄС незахищений від таких посягань. З одного боку, безпекові структури НАТО не в змозі захистити європейські країни, з іншого – політика НАТО на чолі із США дуже часто вступає у протиріччя з національними інтересами ЄС і країн, які до нього входять. Тому Європейська комісія фінансує 13 власних дослідницьких проектів, спрямованих на боротьбу з тероризмом і зміцненням безпеки громадян Євросоюзу. На кожен із них виділяється 15 млн. євро. З 2007 р. загальна сума буде істотно збільшена і досягне 250 млн. євро на рік. Тематика проектів включає системи безпеки від тероризму на залізничних мережах, посилення систем спостереження в європейських портах і на узбережжі, заходи щодо інтегрування систем захисту авіаперевезень, зміцнення систем захисту комп’ютерних мереж. В результаті знаходження необхідних технологічних рішень і підкріплювальних операційних концепцій має бути зроблений невеликий, однак важливий крок з посилення можливостей ЄС із запобігання та боротьбі з тероризмом.

Сполучені Штати Америки ведуть масований дипломатичний наступ на столиці європейських держав, нав’язуючи їм свій план зі створення протиракетної оборони (ПРО) в Європі. Поки що в обойму США потрапили дві держави – Польща та Чехія. Американці намагаються переконати світ, що ракети таких країн, як Іран і КНДР загрожують Європі та США. Як і на початку розв’язання війни в Іраку, США обговорюють тему можливих терористичних атак проти них та їх союзників по НАТО із використанням міжконтинентальних ракет, яких ще не розроблено, що є черговим американським міфом для прикриття розширення американської військової присутності в Європі. Відносини США з Європою, безперечно, не є безхмарними, як не є остаточно зрозумілими стратегічні плани Сполучених Штатів щодо європейської системи безпеки. Протягом 2001 року ситуація навколо трансатлантичних проблем значно ускладнилась в наслідок непродуманих кроків Адміністрації президента Буша. Проте ці проблеми є тактичними, пов'язаними з прорахунками політиків, і як такі можуть бути виправлені. Обґрунтованою можна вважати думку, що стратегічне бачення Сполученими Штатами об'єднаної Європи є таким: федеративне утворення, адекватне Північній Америці, з яким США мали б особливі відносини на кшталт того, що існує зараз між ними і Великою Британією.