1. Зовнішня політика Албанії на сучасному етапі.

31 березня 1991 р. в Албанії пройшли перші після 1923 р. відкриті вибори. АПП здобула 169 із 250 місць у Народних зборах, а ДП -- 75 місць. Алія знову став президентом. Незважаючи на більшість членів АПП (завдяки підтримці сільських жителів і осіб похилого віку), уряд у червні 1991 року, в розпал економічного і політичного хаосу, був змушений піти у відставку. Так формально завершилося майже 50-річне правління комуністів. На виборах у березні 1992 р. Демократична партія перемогла, здобувши 92 із 140 місць у парламенті, тоді як на частку соціалістів (АПП було перейменовано на Соціалістичну партію) -- лише 38. Незабаром президент Раміз Алія пішов у відставку, а його посаду обійняв лідер демократів Салі Беріша. Албанці покладали великі надії на те, що країна стане на шлях демократії і економічного підйому, однак замість довгоочікуваного добробуту багато мешканців країни втратили свої заощадження, вкладені до фінансових пірамід. А замість обіцяної демократії уряд «запропонував» жорстоку диктатуру. Були проведені арешти колишніх комуністів, включаючи Алію, яких судили за скоєні в минулому злочини. Проблеми, що виникли в країні, намагалися приписати іноземним змовникам. Здійснювався суворий контроль над засобами масової інформації і діяльністю опозиціонерів. Досягнення Беріши роздувалися і прикрашалися. Нарешті, підсумки виборів 1996 р. були сфальсифіковані з метою утримати владу. У 1997 р. Беріша, під тиском внутрішніх і зовнішніх сил, був змушений оголосити про нові вибори, і Демократична партія набрала на них лише 26 % голосів, отримавши 29 місць у Народних зборах. Перемогу здобули соціалісти з 53 % голосів і 99 місцями, які висунули свої кандидатури на найвищі посади виконавчої влади: прем'єр-міністром став Фатос Нано, а президентом - Реджеп Мейдані.

У кінці 1998 р. становище в Албанії залишалося нестабільним. Відхід з владних стуктур Беріши, а потім і Нано, ознаменував кінець ери «демократичного романтизму» з властивими йому установками на прискорене впровадження ринку. На рубежі XXI ст. країна зіткнулася з системною кризою і труднощами на шляху до інтеграції в сучасну світову спільноту. На цей час Албанія є аграрно-індустріальною країною, в якій на частку промисловості припадає приблизно 12 % національного прибутку, а сільського господарства - 56 %. На референдумі 22 листопада 1998 р. було вирішено питання про необхідність ухвалення нової Конституції «відповідно до європейських норм, але з урахуванням албанської специфіки»), на користь якого висловилися 92 % учасників. У соціальній сфері почав здійснюватися перехід від сільського способу життя до міського (з неналагодженою інфраструктурою), а в культурі тільки намічаються перші ознаки відходу від ізоляціонізму. Орієнтація на Захід (в кінці 1998 р. за входження до НАТО виступали 40 партій країни) супроводжується ускладненням відносин із сусідніми країнами. В таких умовах агресія НАТО проти Югославії послужила каталізатором загострення внутрішніх проблем. У середині квітня 1999 р. стався розрив дипломатичних відносин з Югославією. У країну ринув потік біженців з Косова. Розміщення біженців на півдні Албанії призвело до обмеження прав греків, які там проживали. Також відбулося загострення відносин з Грецією, Македонією та рядом інших держав.