Семінар №4

Тема: Політичні традиції лібералізму

4. Утилітаризм і. Бентама

Утилітаризм (від лат. Utilitas - користь, вигода) - напрям в етиці (етична теорія), згідно з яким моральна цінність поведінки або вчинку визначається його корисністю.

Початки утилітаризму містяться вже  в  працях  давньогрецького  філософа Епікура. У більш повній формі вчення було  розроблено Єремією  Бентамом .  Згідно класичної теорії Бентама, морально те, що «приносить  найбільше щастя  найбільшій кількості  людей».  Основні розбіжності в теорії  утилітаризму  відносяться  до визначення понять користі і щастя.  Бентам і багато інших  філософів  вважали  користю  максимальну  перевагу  задоволення над стражданням. Деякі філософи, наприклад, австралієць Пітер Сінгер, розглядають «щастя» як найбільш повне задоволення переваг і бажань людини, навіть якщо воно не пов'язане  з  максималізацією задоволення. Єремія Бентам (1748-1832) відомий як засновник утилітаризму, головний принцип якого звучить так: максимум можливого щастя - для найбільшої кількості осіб. Філантроп і політик, Бентам відчував особливий інтерес до юриспруденції, вважаючи своїми попередниками Беккаріа і Гельвеція. Закони, думав Бентам, не дано раз і назавжди, вони мінливі і підлягають удосконаленню.

 Тому від законодавця потрібна невпинна робота по закріпленню можливості досягнення «максимального щастя для найбільшої кількості людей». В області моралі він вважав основними стан задоволення і страждання. «Людська природа – імперія радощів і болю», - писав Бентам. Домогтися задоволення і уникнути страждання – єдині мотиви дії, «джерело наших ідей, наших суджень». Оцінити, тобто висловити схвалення або несхвалення якогось вчинку, - значить визначити його гідність у вигляді покарання або заохочення. Моральне судження стає судженням про щастя: благо - це задоволення, порок - страждання. Утилітаристська мораль наказує людині дотримуватися такого стану речей, який дає найбільше щастя при мінімумі страждань. Вона веде до бережливого гедонізму, ретельно оцінює характеристики задоволення: тривалість, інтенсивність, ясність, близькість, здатність продукувати інші задоволення, відсутність неприємних наслідків. Мудрець той, хто вміє відмовитися від негайного насолоди в ім'я майбутнього блага і стійкості. У той же час важливо не допускати помилок в оцінці приємних і шкідливих наслідків з вчинків. Для цього потрібна моральна арифметика з вивіреними розрахунками. Кожен з нас шукає щастя. Завдання законодавця - привести до гармонії приватні та громадські інтереси. В інтересах суспільства перешкоджати розкраданню, хоча приватний інтерес часто до нього штовхає при відсутності надійного та ефективного кримінального кодексу. Покарання в кримінальному праві виправдано як спроба вписати дії індивіда в соціальні рамки. Запобіжний захід покликаний попередити злочин, тому важливіше розуміння невідворотності покарання, ніж його жорстокість. Бентам боровся за скасування смертної кари, за винятком хіба що особливо тяжких злочинів. Пом'якшення каральних санкцій в англійському законодавстві викликало у нього схвалення. Що стосується цивільного законодавства, чотири завдання він вважав головними: підтримка існування, достаток, безпека і рівність громадян. Свободи тут немає. Він не приймає ні монархію, ні спадкоємну аристократію, сподіваючись на демократію, де навіть жінки мають право голосу. Будь-яке вірування, позбавлене раціональної основи (в т. ч. релігію), Бентам відхиляє. Твори Бентама: треба згадати такі, як «Введення в принципи моралі і законоукладення» (1789), «Таблиця рухів і дій» (1817), «Деонтологія, або Наука про мораль» (1834). Гедоніст в моралі, прихильник свободи в торгівлі, ліберіст-реформатор в політиці, філософ не приймав ані чистого консерватизму, ні жахів французької революції. Про Бентама можна сказати, що він – захисник світського радикального реформізму.

Запропонувавши оригінальну концепцію права і держави, Бентам  проголошував принцип корисності основним збудником людської діяльності (utilitas — користь). Принцип користі лежить в основі розуму і закону. Цей принцип визначає сенс дій людини, яка прагне до задоволення, уникнення страждання. Важ­лививість цього принципу для людини, суспільства, держави визначається наступним:

1) Корисність, за Бентамом, — самий значний критерій оцін­ки людської діяльності, усіх явищ.

2) Корисність — властивість, яка приносить благодіяння, вигоду, задоволення, добро чи щас­тя, що попереджає шкоду, страждання, зло чи нещастя. Якщо мова йде про інтерес однієї особи, користь — це щастя однієї особи, усього суспільства — щастя суспільства.

3) Загальна ко­ристь гармонізує індивідуальні і суспільні інтереси і є метою розвитку людства.

І. Бентам воліє вести мову не про свободу особистості, а її ін­терес і безпеку. Свобода і права — «анархічні софізми», якщо вони не зв´язані обов´язками, законом, не забезпечені матеріальними умовами їх реалізації. Він відкидав декларовані невід´ємні права людини у французькій Декларації прав людини і громадянина. На його думку, «ці природні, невідчужувані і священні права ніколи не існували...вони не сумісні зі збереженням якої б то не було кон­ституції...громадяни, вимагаючи їх, просили б тільки анархії....... .«Природні права» Бентам називав «нісенітницею на ходулях». «Священних і невід'ємних прав ніколи не існувало. Виконавча влада використовує їх для дезорієнтації громадян, розплатою чого завжди була анархія ». 

Відкидалася ним і теорія природного права. Бентам писав, що зміст природного права метафізичний, невиразний й усіма тлу­мачиться по-різному. Фікцією він називав і поняття «суспільного договору», адже держави створювалися насильством і звичкою.

Заперечував Бентам і ідею розрізнення права і закону. Право, протиставлюване закону, «є найбільшим ворогом розуму і най­страшнішим руйнівником уряду», тобто держави. Він визнає ре­альним правом лише те, яке встановлене державою. Тому його справедливо називають одним з родоначальників позитивізму в юридичній науці Нового часу. Слідом за Гоббсом він вважав право виразом волі суверена: право — це веління і заборони, уста­новлені державою і забезпечені санкцією. Суб´єктивні права — дітище закону; поза веліннями суверена немає ніяких прав осо­бистості. Єдина мета законодавця — задоволення і безпека осо­бистості.

Прагматичний підхід Бентама до права, покладений в його основу принцип користі, таким чином, і складає особливість його теорії утилітаризму. Інтерес особистості він називає єдино реальним інтересом. Необхідними умовами його реалізації Бен­там вважає наділення індивідів правами особистої безпеки, чес­ті, власності, правом одержання допомоги у випадку нужди.

Пристосовуючи утилітаризм до права, Бентам приходить до важливих висновків: немає прав без обов´язків, отже, обмежен­ня свободи неминучі. «Установлення прав, накладення обов´яз­ків, охорона особистості, життя, честі, власності, засобів до іс­нування і навіть охорона самої свободи інакше неможливі, як на шкоду свободі». Безпеку, засоби до існування він ставив на перше місце серед інших прав особистості. «Якщо немає безпе­ки, рівність не може проіснувати й один день, — якщо немає засобів до існування, довольство неможливе. Дві перші мети суть умови самого життя, а дві останні — прикраси самого жит­тя». Турбота про задоволення повинна бути майже цілком нада­на самому індивіду. Головне призначення уряду — захищати ін­дивіда від страждань, сприяти щастю суспільства.«Найбільше щастя найбільшого числа членів суспільства; ось єдина мета, яку повинен мати уряд». Створюючи обов´язки, закон обмежує свободу. Тим самим він — зло, оскільки пов´язаний із застосуванням покарання (стра­ждання). Але без нього неможливо забезпечити безпеку. Це за­безпечення безпеки у певній мірі супере­чить рівності і свободі. Які ж межі законодавчого регулювання? На його думку такими межами є «моральні обов´язки». їх складають, по-перше, правила розсудливості: за­конодавець не повинен регулювати дії і відносини, де люди мо­жуть шкодити тільки собі (пияцтво, розпуста, марнотратство і т. п.), адже це приведе лише до дріб´язкової регламентації, ускладнення законодавства і загальної підозрілості. По-друге, законодав­ство не повинне втручатися в діяльність підприємців, їх відносини з робітниками, де «моральна арифметика» визначить умови договору, виходячи з взаємної користі сторін. Теорія ути­літаризму виправдувала будь-які умови договору, відкидала спро­би законодавця взяти під захист найману робочу силу. Водночас Бентам покладав на державу обов´язок забезпечення засобів до існування, допомоги біднякам, пропонував ввести податок на їх користь. Він — прихильник вільної конкуренції, противник регламентації господарського життя.

Такий основний зміст його теорії утилітаризму, з позицій якого він і пропонував реформувати право, зробити законодав­ство ясним і доступним. Він послідовно відстоював свободу слова, друку, виступав за відкритість дій адміністрації, за пра­во асоціацій, зібрань (це право він називав «найголовнішим, основою всіх інших»). Бентам сподівався, що за допомогою таких інституцій демократії можна буде ефективно контролю­вати законодавців. Він хотів спростити й удосконалити зако­нодавчий процес, прискорити кодифікацію, склав «основні начала» цивільного і кримінального кодексів. Пропонував зро­бити судову процедуру більш демократичною, а захист у суді доступним навіть біднякам.

Лібералізм Бентама яскраво проявився й у його осуді монархії і спадкової аристократії, у його симпатіях до республіканського ладу держави. Установча влада, на його думку, належить народу. Вла­да законодавча повинна здійснюватися однопалатним представни­цтвом, який обирається щорічно на основі загального, рівного і таємного голосування. Виконавчу владу, за Бентамом, здійснюють посадові особи, підлеглі законодавчій палаті, відповідальні перед нею і часто змінювані. Його «Конституційний кодекс» представ­ляв, по суті, проект демократичної конституції Англії.

Як і багато інших ліберальних мислителів початку XIX ст., Бентам засуджував агресивні і колоніальні війни, розробляв про­екти міжнародних організацій для попередження воєн, мирного вирішення міждержавних проблем.

Ідеї Бентама суттєво вплинули на розвиток правової науки. Зокрема, його позитивний підхід до права передував оформленню позитивістської школи права. Бентамівські «Основні начала громадського кодексу», «Основні начала кримінального кодек­су», які утверджували баланс інтересів, прав і обов´язків, у свою чергу послужили становленню соціологічної школи права. Теорія утилітаризму Бентама була далі розвинута його по­слідовником Джоном Міллем (1806—1873), який став класиком англійського лібералізму.