Політичне кредо Томаса Джефферсона вибите золотом на його меморіалі у Вашингтоні: «я дав клятву на Божому вівтарі бути вічним ворогом будь-якої тиранії над розумом людини».
6. Правова держава і. Канта
Родоначальник німецької класичної філософії Іммануїл Кант (1724-1804) в систематизованій формі обгрунтував політичну доктрину лібералізму. Кант рахував лібералізм ученням, єдино відповідним розуму, і підвів під нього філософський-етичну основу. Вчення про право Кант в основному виклав в роботах: «Основи метафізики моральності» (1785); «Критика практичного розуму» (1788); «До вічного світу» (1795) і «Метафізика вдач в двох частинах» (1797), де він з позицій «практичного розуму» дає раціоналістичне обгрунтування вчення про право і державу.
Етичні основи вчення про право і державу. Головну мету вчення про державу і право Кант бачить в тому, щоб підняти, прославити право з мерзоти безправ’я, що оточує його. Він вважає, що необхідно прославити право над державою. А держава, по Канту, повинна бути органом захисту право осіб. Особа може зажадати від держави того ж, що і держава від особи. Тут, як ми бачимо, Кант розвиває ідею взаємної відповідальності держави і особи. Він обгрунтовує і розкриває суть ідеї правової державності в цілях охорони індивідуальних право осіб.
«Держава (civitas), - пише Кант, - це об’єднання безлічі людей, підлеглих правовим законам. Оскільки ці закони необхідні як апріорні закони, тобто як закони, самі собою витікаючі з понять зовнішнього права взагалі (а не як закони статутарниє), форма держави є форма держави взагалі, тобто держава в ідеї, таке, яким воно повинне бути відповідно до чистих принципів має рацію, причому ідея ця служить дороговказною ниткою (norma) для будь-якого дійсного об’єднання в спільність (отже, у внутрішньому)». 18 Правова держава - така держава, де дотримані всі природні права і де не нехтують свободою, рівністю і незалежністю волі окремих індивідів, а значить, дотримані вимоги категоричного імперативу.
Він веде мову про правову державу як про республіку в дусі ще цицероновськой традиції. Головне завдання держави, де суверенітет належить народу, полягає, по Канту, в тому, щоб охороняти і гарантувати має рацію і свободи громадян.
Ідею народного суверенітету Кант виводить з договірної теорії походження держави. Держава, по Канту, створюється через суспільний договір. Головна умова суспільного договору полягає в тому, щоб владні органи держави ніколи не примушували б людини бути відомою, не примушували б його робити так, як хоче ця організація виконання примушення. Держава ніколи не повинна опікати громадян, оскільки всі люди володіють автономною волею, не повинно сприяти розвитку у громадян утриманських настроїв. Кант категорично проти патріархальної і патерналістського держави. Там, де є подібні настрої, немає права.
Держава, затверджує Кант, повинна будуватися на основі взаємної відповідальності особи і держави. Держава і громадянин - рівні суб’єкти має рацію. Діяльність держави заснована на правових законах, а ці закони, у свою чергу, повинні відповідати правовим принципам, суть яких складають природні права людини. Кант виділяє права і свободи громадян як членів держави: «Об’єднані для законодавства члени такого суспільства (societas civilis), тобто держави, називаються громадянами (cives), а невід’ємні від їх суті (як такий) правові атрибути суть: заснована на законі свобода кожного не покорятися іншому закону, крім того, на який він дав свою згоду; цивільна рівність - визнавати таким, що стоїть вище за себе тільки того у складі народу, на кого він має моральну здатність накладати такі ж правові обов’язки, які цей може накладати на нього; по-третє, атрибут цивільної самостійності - бути зобов’язаним своїм існуванням і змістом не свавіллю когось іншого у складі народу, а своїм власним правам і силам як член спільності, отже, в правових справах цивільна особа не повинна бути представлена ніким іншим». Кант в числі інших цивільних прав виділяє і виборче право.
Для більш довершеної організації державної влади в цілях встановлення загального блага і захисту право осіб Кант пропонує встановити принцип розділення властей: «У кожній державі існує три влада , тобто загальним чином об’єднана воля в трьох особах (trias politica): верховна влада (суверенітет) в особі законодавця, виконавча влада в особі правителя (правлячого згідно закону) і судова влада (що присуджує кожному своє згідно закону) в особі судді». Але верховенство законодавчої влади не означає, що вона може поступитися принципами має рацію. « Законодавча влада може належати тільки об’єднаній волі народу. Насправді, оскільки всяке право повинне виходити від неї, вона неодмінно повинна бути не в змозі поступити з ким-небудь не по праву». Означає, правові акти, що видаються законодавчою владою, повинні відповідати правовим принципам: свободі, рівності і справедливості як невід’ємно властивим особі атрибутам. В процесі створення законодавчих актів чоловік «повинен розглядатися в державі як що бере участь в законодавстві не тільки як засіб, але в той же час і як мета сама по собі».
Кант стверджує, що «вся три влада в державі, по-перше , координовані між собою на зразок моральних осіб (potestates coordinatae), тобто одна доповнює іншу для досконалості (complementum ad sufficientiam) державного пристрою; але, по-друге , вони також і підпорядковані один одному (subordinatae) таким чином, що одна з них не може узурпувати функції інший, якою вона допомагає, а має свій власний принцип, тобто хоча вона повеліває як окрема особа, проте за наявності волі вищестоящої особи; по-третє , шляхом об’єднання тих і інших функцій вони кожному підданому надають його права».
У Канта розділення властей представлене інакше, ніж у Ш.Л.Монтескье. Якщо Монтеськье розділення властей засновує на системі заборон і противаг, то Кант рахує законодавчу владу верховної; вона створює виконавчу владу, а остання призначає суддів. Кант передбачає і створення суду присяжних. У основі його теорії розділення властей лежить принцип субординації і узгодження.
Судова влада, по Канту, здійснює правосуддя: «Судове рішення (вирок) є одиничний акт суспільної справедливості (iustitiae distributivae), здійснюваний державним посадовцем (суддею або судом) відносно підданого, тобто особи, що належить до народу. . . причому мета цього акту - присудити (надати) йому своє ». Таким чином, «суд володіє суддівською владою застосувати закон для визначення дії в позовній справі і через виконавчу владу кожному стягнути своє . Отже, тільки народ може творити суд над кожним в його складі, хоч і опосередкований, через ним самим вибраних представників (суд присяжних)».
«Отже, - говорить Кант, - такі три різна влада (potestas legislatoria, executoria, iudiciaria), завдяки яким держава (civitas) володіє автономією, тобто саме себе створює і підтримує відповідно до законів свободи. - У об’єднанні цих трьох видів влади полягає благо держави (salus reipublicae suprema lex est); під благом держави подразумеваєтся неблагополуччя громадян і їх щастя – адже щастя (як затверджує і Руссо) може врешті-решт виявитися набагато приємнішим і бажанішим в природному стані або навіть при деспотичному правлінні: під благом держави подразумеваєтся вищий ступінь узгодженості державного пристрою з правовими принципами, прагнути до якої зобов’язує нас розум через якийсь категоричний імператив ». Відзначимо, що саме благополуччя і щастя громадян - ось основна мета і прагнення держави. А це досягається, по Канту, через правову організацію держави з розділенням властей.
Кращою формою держави Кант вважає республіку (як правовий союз) з розділенням властей, оскільки тут поєднуються закон, свобода і примушення. У анархії є свобода, але немає закону і примушення. У монархії є закон і примушення, але немає свободи. Проте формам держави Кант не надає особливого значення. Головне, вважає він, - це методи владарювання, тобто політичний режим, а не форма правління. Кажучи про політичний режим, Кант приділяє увага співвідношенню виконавчої і законодавчої влади. Якщо вони об’єднані в одній особі, то тоді наступить деспотія. Якнайкращою формою держави (як форми правління) він вважає конституційну монархію, тобто монархію, що спирається на конституцію.
«Державні форми, - відзначає Кант, - це всього лише буква (littera) первинного законодавства в цивільному стані, і вони можуть існувати до тих пір, поки вони як приналежність механізму державного ладу вважаються за старою і тривалою звичкою (отже, лише суб’єктивно) необхідними. Але дух первинного договору (anima pacti originarii) накладає на устрояющую владу зобов’язання робити спосіб правління відповідним ідеї первинного договору і, якщо цього не можна добитися відразу, поступово і послідовно так змінювати це правління, щоб воно по своєму дії узгоджувалося з єдино правомірним ладом».
Відносно зміни форм держави Кант пише: «Все ж таки суверен (народ. - М.А .) повинен мати можливість змінювати існуючий державний пристрій, якщо воно не узгоджується з ідеєю первинного договору, і при цьому зберігати форму, необхідну для того, щоб народ складав государство».
Отож, важливими ознаками правової держави є: дотримання вимог та норм конституції й законів держави всіма громадянами в усіх сферах життя суспільства. дотримання вимог та норм конституції й законів держави у діяльності всіх громадських і політичних організацій, не виключаючи й правлячу партію. дотримування вимог та норм конституції й законів держави при формуванні органів влади, у боротьбі за владу, у політичній взаємодії. легальна діяльність не лише правлячих, а й опозиційних партій, об|єднань, рухів, багатопартійність. поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову. визначальна роль суду у розв|язанні всіх спірних питань. підконтрольність суду всіх без виключення громадян та інституцій, право кожного оскаржити в судовому порядку неправомірні дії посадових осіб та державних органів. незалежність судової влади від пануючих політичних сил та органів державного управління. визнання і здійснення на практиці принципів конституціоналізму й законності, верховенства права, конституційний нагляд за дотриманням законності. рівноправ|я громадян та рівні вимоги для всіх. доступність суспільно важливої інформації, незалежність засобів масової інформації. розв|язання питань та прийняття загальних рішень за ознакою більшості з неодмінним урахуванням і поважанням прав меншості.
Ліберальні традиції кантівського вчення про права і свободи людини і громадянина, ідеї Канта про правову державу і правовий закон грали і продовжують грати величезну роль у філософії має рацію і в практиці державно-правової організації суспільства. У конституціях більшості країн знайшли віддзеркалення такі основні принципи правової державності, як верховенство має рацію, невідчужуваність природних прав і свобод, розділення властей, взаємна відповідальність особи і держави. Особливе значення мають ці цінності для держави, що вибрала демократичний правовий шлях розвитку.