1 Травня 2003 президент сша заявив про завершення військової операції в Іраку. Режим с. Хусейна був повалений, а контроль над країною взято в руки тимчасової окупаційною адміністрацією.

25 червня 2003 у Вашингтоні пройшов щорічний саміт ЄС-США, який став першою трансатлантичної зустріччю подібного масштабу після початку іракської кампанії. Основною темою трансатлантичного форуму стали проблеми світової безпеки. Між Брюсселем і Вашингтоном було підписано угоду про взаємну правову допомогу та видачу підозрюваних злочинців. Раніше укладення договору про екстрадицію вже ставало каменем спотикання у відносинах між Європою і США. Розбіжності між європейськими країнами з іракського питання в першій половині 2003 р. породили серйозні сумніви щодо збереження НАТО як ефективного інструменту колективної оборони і безпеки, а також майбутнього європейської інтеграції у військовій сфері. Деякі аналітики прийшли до висновку, що війна в Іраку і спровокований нею криза європейської ідентичності завершують розпад військово-політичної єдності Заходу, що почався після розпаду Радянського Союзу.

1 травня 2004 відбулася подія, помітно змінило не тільки економічну і геополітичну конфігурацію Європи, а й надала значний вплив на трансатлантичні відносини. В Європейський Союз вступили 10 нових членів.Як вже говорилося раніше, деякі з цих країн (Польща, Угорщина, Чехія), традиційно підтримують тісні відносини зі Сполученими Штатами, підтримали позицію США з іракського питання вже в якості членів ЄС

8 червня 2004 Рада Безпеки ООН одноголосно прийняла резолюцію № 1546 щодо Іраку: іракський уряд отримав можливість контролювати хід воєнних операцій багатонаціональних сил на території країни.

25-26 червня 2004 р. в Ірландії пройшов щорічний саміт ЄС-США. Іракська проблема стала одним з ключових питань, що обговорювалися на саміті. За підсумками обговорення сторони прийняли рішення рухатися далі у вирішенні іракської проблеми. ЄС і США підтвердили спільне намір повернути суверенітет іракському народу і створити демократично обраний іракський уряд.

У рамках саміту 26 червня 2004 була підписана Декларація ЄС-США про підтримку іракського народу. У ній Європейський союз і США висловили підтримку іракському народу і виступили за повний суверенітет іракського уряду для будівництва вільного демократичного Іраку. У Декларації говорилося, що партнери вітають створення іракського уряду і готові надати повну підтримку аж до допомоги в організації виборів, які повинні пройти не пізніше 31 січня 2005 ЄС і США виступили на підтримку економічної і політичної реконструкції Іраку, а також тих пріоритетних областей, які будуть визначені іракським урядом. Сторони висловилися за створення професійних сил безпеки Іраку, здатних взяти на себе відповідальність за безпеку країни. У даній Декларації Сполучені Штати висловили готовність продовжити економічну і технічну підтримку Іраку.

Трансатлантичні партнери запропонували сприяння у створенні процвітаючої, відкритої для інвестицій економіки Іраку з активно розвиваються приватним і ефективним державним секторами, що сприятиме реінтеграції країни в регіональне та міжнародне співтовариство. Оцінюючи підсумки саміту, потрібно визнати, що розбіжності між країнами ЄС і США не були усунені.

Обговорення іракської проблеми продовжилося в рамках саміту НАТО 28-29 червня 2004 р. у Стамбулі. Після закінчення обговорення іракського питання було прийнято спеціальну заяву щодо Іраку, в якому лідери країн - членів альянсу повністю підтримали «незалежність, суверенітет, єдність і територіальну цілісність Республіки Ірак, а також зміцнення свободи, демократії, прав людини, верховенство закону і безпеки всього іракського народу ». Вони домовилися запропонувати уряду Іраку допомогу з боку НАТО «в навчанні сил безпеки".

На сьогоднішній день з усіх країн ЄС, які мають військовий контингент в Іраку, тільки Великобританія, Італія і Польща не планують виведення військ з країни.

Що стосується іракського питання, представники ЄС домовилися про надання країні фінансової допомоги розміром у 30млн євро.

Війна в Іраку викликала політичний і дипломатичний криза в системі сучасних трансатлантичних відносин.

Іракська кампанія США, проведена всупереч позиції європейських союзників по антитерористичній коаліції, не привела до розриву відносин США з європейськими опонентами, зокрема Францією і Німеччиною. Рада Безпеки ООН фактично легітимізував окупацію Іраку і відкрив шлях до міжнародного співробітництва з метою відновлення країни. Війна в Іраку ще раз показала військову міць США.

Іракський конфлікт виявив глибокі розбіжності між ЄС і США, а також ясно показав відсутність єдиної європейської політики у відношенні США. Це пов'язано з тим, що бачення американського вектора зовнішньої політики Європейського Союзу європейськими країнами базується на різних європейських концепціях трансатлантичних відносин.

Однією з причин трансатлантичних суперечностей аналітики називають розбіжність американської та європейської стратегічних культур. Так, США, володіючи військово-технічним перевагою і здатністю ефективно використовувати свої збройні сили, воліють вирішувати конфлікти з позиції сили, як це було в Іраку. У той час як європейські країни прагнуть до політичного і дипломатичного врегулювання конфліктних ситуацій. ЄС як регіональна сила віддає перевагу проблемам регіонального характеру. США ж розглядають кризові явища в будь-якому регіоні світу як загрозу власним інтересам, намагаючись задіяти країни ЄС.

Трансатлантичні протиріччя зв'язуються також з розривом у військовій могутності між сторонами. Збройні сили європейських держав, за винятком Франції та Великобританії, не здатні до самостійного проведення великих бойових операцій за межами континенту. Створення об'єднаних європейських формувань йде повільними темпами і обтяжене численними політичними і економічними перешкодами. Прагнення ряду країн ЄС проводити самостійну зовнішню політику і політику в галузі безпеки не викликає підтримки США, які прагнуть до збереження ролі НАТО та його трансформації відповідно до нових міжнародними реаліями.

Однак при всій своїй значимості зазначені фактори не можуть привести до розпаду зв'язків США і Європейського Союзу. Розбіжності між ЄС і США не носять непримиренного характеру, оскільки сторони об'єднують спільна система базових соціальних цінностей, культурні традиції, нерозривний мережу економічних зв'язків, взаємозалежність у сфері безпеки.

Незважаючи на розбіжності по обидві сторони Атлантики, у трансатлантичних відносинах, як і раніше переважає прагнення до співпраці. Іракський криза, яка найсерйознішим чином загострив відносини між США та їхніми європейськими партнерами, все ж не призвів до підриву трансатлантичної солідарності.

.