4. Вплив боротьби з тероризмом та війна в Іраку на розвиток Трансатлантичного співробітництва

Боротьба проти тероризму є одним із пріоритетів НАТО. У новій Стратегічній концепції¹ та декларації Лісабонського самміту² чітко визначалося, що тероризм становить реальну та серйозну загрозу безпеці Альянсу та його членів. НАТО продовжуватиме боротися з цим лихом, на індивідуальній основі та колективно, у відповідності до міжнародного законодавства та принципів Статуту ООН. Альянс зміцнить свою здатність стримувати, підривати терористичну діяльність та захищати від цієї загрози завдяки сучасним технологіям, розширенню консультацій з партнерами та ширшому обміну інформацією та розвідувальними даними.

Тероризм – це всесвітнє зло, яке не визнає кордонів, національних чи релігійних відмінностей. Саме тому міжнародне співтовариство повинне розв’язувати це завдання колективно. НАТО бере участь у міжнародній боротьбі проти тероризму в численних галузях і за допомогою різних засобів. Діяльність Альянсу в боротьбі проти тероризму повністю відповідає принципам ООН і міжнародного права, в тому числі міжнародного гуманітарного права і прав людини. Багатоплановий характер тероризму вимагає від НАТО, щоб розв'язати цю проблему, брати участь у різних ініціативах політичного, оперативного, концептуального, військового, технологічного, наукового та економічного характеру. Внаслідок цього багато галузей діяльності НАТО наразі пов’язані з боротьбою проти тероризму.Альянс виділяє міжнародному співтовариству низку своїх можливостей для боротьби з тероризмом. По-перше, НАТО є постійним трансатлантичним консультаційним форумом, здатним перетворювати обговорення на колективні рішення. По-друге, НАТО має в свому розпорядженні військові сили і засоби, що належать країнам Північноатлантичного союзу. По-третє, НАТО є складовою величезної мережі партнерських відносин з іншими державами й міжнародними організаціями.

Операція “Ектив ендевор” — це морська операція, яку очолюють ВМС НАТО і яка спрямована на виявлення і стримування терористичної діяльності в Середземномор’ї. Операція була розпочата в жовтні 2001 року і внаслідок її успішності і результативності двічі розширювалась: спочатку на Гібралтарську протоку у березні 2003 року, а потім на усе Середземномор’я у березні 2004 року. Початкова операція була обмежена східним Середземномор’ям. Операція “Ігл есист” стала одним із заходів, здійснених на прохання США після подій 11 вересня. Літаки Системи раннього повітряного попередження і управління НАТО (АВАКС) патрулювали американський повітряний простір протягом семи місяців з середини жовтня 2001 року до середини травня 2002 року. Майже 830 авіаторів з 13 країн — членів НАТО налітали близько 4300 годин і виконали понад 360 оперативних вильотів. Літаки раннього повітряного попередження і виявлення НАТО неодноразово використовувались для захисту від можливих терористичних нападів з використанням захоплених (так званих “зрадницьких”) літаків, а також і у більш рутинних ситуаціях, коли важливі події в НАТО і ЄС вимагали додаткового захисту. У липні 2004 року на прохання відповідних урядів забезпечувалось прикриття європейського футбольного чемпіонату в Португалії та Олімпійських ігор у Греції.

Якби хто-небудь спробував підібрати коротку характеристику періоду після закінчення холодної війни, вона могла б звучати так – «століття сюрпризів» (як пропонує Тімоті Гартон Еш). Хоча тероризм був ві- ден на наших «екранах радарів» ще до подій 11 вересня (достаточ- але пригадати, наприклад, оновлену стратегічну концепцію НАТО, прийняту в 1999 р. на саміті у Вашингтоні), масштаб страждань і ущерба, заподіяних нашим суспільствам, набагато перевершував все, що ми будь-коли могли собі представити. В той же час терористичні атаки змусили по-новому поглянути на процес трансформації НАТО в цілому: 1. Тероризм з широкомасштабної проблеми окремих країн, з кото- рій боролися поліція і спецслужби, став транснаціональною проблемою. 2. Поширення зброї масового знищення несе в собі опас- ность того, що терористи отримають в своє розпорядження найбільш смер- тоносниє військові засоби. 3. Слабкі держави дають терористам можливість пересікати кордони без пред'явлення документів. І що ще гірше, як показує приклад Афганістану, терористам може удаватися підкуп цих країн і створення на їх території баз для своєї діяльності. 4. Останнє по рахунку, але не важливості – ці погрози можуть виходити з будь-якої точки планети. Ці нові виклики є стимул-реакцією для нового етапу трансформації Альянсу

Нові завдання. НАТО повинна поставити нові цілі, що дозволить їй боротися з террорізмом, захищатися від зброї масового знищення і працювати із сла- бимі країнами. Після атак 11 вересня НАТО швидко визначила свою нову роль як багатонаціональну організацію, яка може дати військову відповідь тероризму. В результаті на Празькому саміті в листопаді 2002 р. со- юзникі прийшли до угоди по наступних питаннях: – військова концепція боротьби з тероризмом і особливі військові засоби для виконання цієї нової – план дій з боротьби з тероризмом, за участю країн – партнерів НАТО в Європі і Центральній Азії; – колективне зобов'язання діяти в цілях захисту світової спільноти, борючись з цим лихом. Крім того, НАТО зробила наступні операції на географічно віддалених територіях: – в серпні 2003 р. НАТО перейняла на себе керівництво международни- мі силами безпеки в Афганістані (ISAF) і неухильно розширює зону своїх дій за межами столиці цієї країни; – НАТО також проводить військово-морські операції в Середземномор'ї з метою захисту від терористичних атак; – НАТО здійснювала підтримку Польщі в Іраку в питаннях тилового забезпечення і формування сил. Дискусія про участь НАТО в цілому в операції в Іраку, ймовірно, розвернеться цього року. У цій сфері з 2001 р. спостерігався значний прогрес. У Празі країни – учасниці НАТО вирішили створити Сили швидкого реагування (NATO Response Force). Оскільки нові виклики вимагають від нас швидкої відповіді на будь-яку загрозливу ситуацію, створюється механізм, який дозволить озброєним силам країн, – учасниць Альянсу реагувати на уг- троянди в короткі терміни (від 5 до 30 днів). Прототип Сил швидкого реагування з'явився в жовтні 2003 р., і вони можуть вести обмежені за масштабом операції, такі як підтримка світу і евакуація із зон ведення бойових дій. Після того, як ці сили досягнуть в 2006 р. повних оперативних можливостей, вони зможуть вести бойові дії високої інтенсивності. Союзники прийняли конкретні індивідуальні політичні обязательства збільшити свої військові можливості в ключових для современних операцій сферах. Повне виконання цих зобов'язань буде означати: – значне збільшення кількості одиниць важкої транспортної авіації в Європі; – створення резервного парку літаків-заправників на той час, поки у війська не поступлять нові повітряні танкери; – гарантію того, що велика частина розгортаних сил підвищеної готовності НАТО забезпечена забезпечена засобами хімічного, біологічного, радіаційного і ядерного (CBRN) захисту (багатонаціональний батальйон CBRN почав створюватися в грудні 2003 р. під управлінням чеських во- енних); – значне збільшення запасів, боєзарядів точного наведення, що доставляються повітрям дорогою і що належать європейським членам Альянсу.

.

4.2.Війна в Іраку стала одним з найбільш серйозних міжнародних конфліктів, що відбулися після краху біполярної системи світу. Іракський конфлікт мав великий резонанс у світі, а його наслідки до кінця не визначені в силу його незавершеності. Терористичні акти 11 вересня 2001 р. викликали в США хвилю обурення, яка дозволила Дж. Бушу, нехтуючи думкою ООН, європейських союзників та світової громадськості, почати під приводом розширення широкомасштабної боротьби з тероризмом війну в Іраку.

Вторгнення американо-британських військ до Іраку було розпочато без реальних на те підстав. Військові дії в Іраку не вкладаються в рамки антитерористичної операції, оскільки до теперішнього часу не доведено, що режим С. Хусейна мав конкретні зв'язки з «Аль-Каїдою» або іншими терористичними організаціями. Також не знайшлося доказів наявності в Іраку зброї масового знищення. Таким чином, обидва офіційних привід для введення військ до Іраку виявилися неспроможними.

Наслідки війни в Іраку в глобальному контексті неоднозначні. Військова операція США, проведена без згоди ООН, розколола міжнародне співтовариство, торкнувшись не тільки ООН, але й інші міжнародні організації, зокрема НАТО. Війна в Іраку зробила істотний вплив на розвиток трансатлантичних відносин, ставши однією з головних причин загострення протиріч між Європейським союзом і США на початку XXI ст.

Криза трансатлантичних відносин, викликана розбіжностями щодо Іраку у 2003 році, не лише спричинила розкол між Сполученими Штатами та частиною старого світу, а й між країнами самої Європи. Хоча нереально очікувати повернення трансатлантичних відносин до стану, що існував до війни в Іраку, однак на Стамбульському саміті вже намітилися нові ознаки трансатлантичного прагматизму. Це, в свою чергу, відкрило шлях до зміцнення трансатлантичного партнерства на засадах протистояння спільним загрозам та реалістичних планів спільних дій. 

Практично відразу після терористичних актів 11 вересня 2001 р. керівництво США заявило про наявність «переконливих доказів" того, що Ірак підтримує активні зв'язки з терористами. Міністр оборони США Д. Рамсфельд стверджував, що в Іраку знаходяться члени «Аль-Каїди». йшлося також про можливості дій проти режиму С. Хусейна в рамках нової фази «війни проти тероризму».

Ірак, який надає підтримку терористам, вже більше десяти років намагається виробляти хімічну, біологічну та ядерну зброю. І якщо «деякі уряди виявляють боязкість перед обличчям терору ..., якщо вони не готові діяти, Америка буде діяти». Ця заява президента США отримало широкий міжнародний резонанс.

Реакція Європейського союзу на зовнішньополітичні заяви США була неоднозначна. Всередині ЄС намітився розкол європейських держав на союзників і опонентів США у вирішенні іракської проблеми.

До групи європейських прихильників політики Сполучених Штатів щодо Іраку можна віднести Великобританію, Португалію, Данію, Нідерланди, Італію, Іспанію. Американська політика знайшла підтримку і в ряді країн Центральної та Східної Європи, які є на той момент кандидатами на вступ до ЄС. Польща, Угорщина, Чехія, будучи членами НАТО, підтримали з США.

Ряд європейських держав, авангард яких склали, передусім, Франція і Німеччина, виступили проти війни в Іраку. До цієї групи приєдналися європейські країни, традиційно дотримуються позиції нейтралітету або неприєднання, такі як Швеція, Фінляндія, Австрія, Ірландія, які висловили глибоку стурбованість, пов'язану з війною в Іраку і відсутністю резолюції, яка санкціонує застосування сили. Німеччина також виступила проти військових дій в Іраку. Виборча компанія Г. Шредера у вересні 2002 р. під час якої він виступив з різкою критикою позиції США, поклала початок новому етапу в німецько-американських відносинах. Відкрита опозиція пріоритетному напрямку американської зовнішньої політики стала новою відправною точкою для німецького уряду. Чимало цьому сприяв і той факт, що у вересні 2002 р. була прийнята нова «Стратегія національної безпеки» США, в якій основним було положення про можливість нанесення превентивного удару проти терористів.

2 жовтня 2002 США офіційно представили постійним членам Ради Безпеки ООН (РБ ООН) - Франції, Росії і КНР - проект резолюції по Іраку, підготовлений спільно з Великобританією. Проект передбачав розширення числа підлягають перевіркам міжнародних інспекторів об'єктів на території Іраку. Іраку відводилося сім днів з моменту прийняття резолюції та оповіщення про це Генерального секретаря ООН на те, щоб погодитися з її вимогами, і 30 днів - на передачу ООН списку всіх об'єктів, що мають відношення до військових програм по створенню або складування зброї масового ураження. У разі невиконання хоча б однієї з вимог резолюції будь-яка держава - член ООН має право застосувати «всі необхідні засоби» для її реалізації, що на ділі могло означати одностороннє силове рішення щодо Іраку, чий статус «порушника попередніх резолюцій РБ ООН» також був зафіксований в американо-британському документе5. Основним каменем спотикання на шляху прийняття резолюції стала позиція Франції, Росії та КНР щодо можливості односторонніх дій проти Іраку. Резолюція надала уряду Іраку «останню можливість» для виконання своїх обов'язків з роззброєння.

30 січня 2003 в газеті «Уолл-стріт джорнал» було опубліковано так зване «лист восьми», підписаний главами п'яти країн - членів ЄС і трьома країнами-кандидатами. У ньому лідери Великобританії, Іспанії, Італії, Португалії, Данії, а також Чехії, Угорщини та Польщі висловлювали підтримку будь-яких дій США, в тому числі і військових, для роззброєння Ірака9. Ця заява ще більше ускладнило відносини країн Європейського Союзу. Ні Греція, яка головувала в той час в ЄС, ні Франція, ні Німеччина не були поставлені до відома про підготовку документа.

18 березня 2003 канцлер ФРН Г. Шредер виступив з різкою заявою, що засуджує наміри США розпочати війну проти Іраку.Однак, незважаючи на всі зусилля прихильників мирного вирішення конфлікту, 20 березня 2003 р. США і Великобританія почали військові дії проти Іраку.

16 квітня 2003 відкрився саміт ЄС в Афінах, в ході якого обговорювалися можливості вироблення єдиної позиції ЄС з іракського питання. До початку саміту президент Франції Ж. Ширак вперше з початку операції в Іраку розмовляв з президентом США Дж. Бушем. Таким чином, намітилися прагнення Франції та Німеччини згладити трансатлантичні протиріччя. 16 квітня 2003 Франція, Німеччина, Великобританія та Іспанія підписали декларацію про відновлення ІракуФранція і Німеччина виступили за надання ключової ролі в управлінні Іраком Раді Безпеки ООН, в той час як нові члени ЄС підтримали позицію Вашингтона, який мав намір самостійно сформувати тимчасовий уряд Іраку.