24. Комерційна таємниця, її правові засади і захист

ЦКУ, ГУ від 16.01.2003 , ЗУ «Про інфрмацію» від 02.10.1992 

Поняття комерційної таємниці визначено у ст.505 ЦК України, згідно з якою комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності умов утворення комерційної таємниці.

Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.

Склад та обсяг відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, визначаються його керівником з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 9 серпня 1993 р. № 611

Із норм законів, які встановлюють правовий статус, призначення та компетенцію державних органів, випливає, що в деяких із них є прямо передбачене право державних органів на отримання інформації, що містить комерційну таємницю. Але більшість законів містять норми загального характеру, в яких передбачено право органів державної влади на отримання інформації та документів. При цьому не конкретизується, що така інформація підлягає розкриттю також і у випадках, якщо вона містить комерційну таємницю.

Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці є актом недобросовісної конкуренції. Від-ть згідно ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996р.

25. Банківська таємниця, її правові засади і захист

З У «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000, ЦКУ

Згідно зі ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом «Про банки і банківську діяльність». У цьому Законі питанням банківської таємниці та конфіденційності інформації присвячена глава десята.

Зокрема, у ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» поняття "банківська таємниця" визначено як інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальну чи моральну шкоди клієнту.

Правова охорона прав власника банківської таємниці починається з моменту укладення в письмовій формі договору між клієнтом - з одного боку, та банківською установою - з іншого.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.

Юридичні та фізичні особи, а також службові особи, які під час виконання своїх функцій безпосередньо або опосередковано отримали інформацію, що містить банківську таємницю, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб, крім випадків, передбачених законодавством України.

Підстави для отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені частиною першою статті 62 Закону.

На письмову вимогу суду про розкриття інформації, що становить банківську таємницю, або за рішенням (постановою) суду про розкриття інформації, що становить банківську таємницю, банк розкриває інформацію в обсязі, визначеному вимогою або рішенням (постановою) суду.

інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України

4) органам Державної податкової служби України

5) центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу

6) органам державної виконавчої служби