Методи організації і здійснення навчальне-пізнавальної діяльності

Словесні Наочні і практичні (аспект передачі і сприймання навчальної інформації)

Індуктивні і дедуктивні (логічний аспект)

Репродуктивні і проблемно-пошукові (аспект мислення)

Самостійної роботи і роботи під керівництвом учителя (аспект управління учінням)

Методи стимулювання і мотивації навчальне-пізна­вальної діяльності, виходячи з наявності двох великих груп мотивів, Ю.К.Бабанський розподіляє на методи стимулювання і мотивації інтересу до учіння (пізна­вальні ігри, дискусії, емоційне переживання тощо) і методи стимулювання та мотивації обов'язку і відповідальності в учінні (заохочення, осуд тощо).

Методи контролю і самоконтролю в процесі навчальної можна розподілити на методи усного, писемного, машинного, лабораторно-практичного контролю і самоконтролю.

Наявність різних класифікацій засвідчує, що методи як дидактична категорія — багатовимірне поняття і можуть розглядатися з різних точок зору. Розвиток теорії змісту методів навчання зумовлює пошуки нових під­ходів до визначення системи методів та їх класифікації за певними ознаками.

Незалежно від класифікації, кожний метод зберігає свої істотні зовнішні ознаки в різних умовах навчання, в різних класах. Спостерігаючи урок, учитель може відрізнити один метод від іншого за його структурою, усталеними прийомами.

Розглянемо істотні ознаки методів, характерних для дидактики початкової школи.

5.3. Методи усного викладу навчального матеріалу

До групи пояснювально-ілюстративних методів навчання входять насамперед ті, які доцільно характеризувати на основі зовнішніх форм їх прояву: словесні, наочні і практичні.

Словесні методи включають усний виклад навчального матеріалу самим учителем (розповідь, виклад, пояснення, лекція) і діалогічну форму (різні форми бесіди).

Розглянемо методи усного викладу. У дидактиці визначено такі їх функції:

• створення психологічної установки на засвоєння нового матеріалу, мотивація пізнавальної діяльності учнів під час вивчення певної теми, постановка перед учнями проблемної ситуації;

• розкриття змісту фактичного матеріалу; опис природного середовища, певного об'єкта, повідомлення про події, явища;

• розкриття причинно-наслідкових та інших зв'язків між предметами та явищами навколишнього середовища;

• зведення знань у певну систему;

• інструктування учнів щодо їхньої діяльності.

Широкі функції методів усного викладу знань зумовлюють їх місце у навчальному процесі. Вони можуть застосовуватися на всіх етапах навчання: під час підготовки до засвоєння нового матеріалу, в процесі його пояснення, засвоєння, застосування та узагальнення.

Словесні методи спрямовані як на формування і засвоєння понять, так і на формування та відтворення чуттєвих образів.

У першому випадку вчитель спирається на словесно-логічний апарат мислення учнів, а в другому — на конкретно-образне мислення, їхній особистий чуттєвий досвід, інтелектуальні почуття.

Основними показниками успішного застосування словесних методів є правильне, усвідомлене відтворення учнями прослуханої інформації, наступне її розпізнавання і почасти застосування. Варто передбачити у процесі усного викладу та відразу після нього запитання, які допомагали б виявити, як діти сприйняли й первинне засвоїли навчальний матеріал. Реакції і відповіді учнів можуть бути підставою для повторення навчальної інформації, але вже з допоміжними засобами (прикладами, схемами, унаочненням, зразком міркування тощо).

Щоб поліпшити сприймання слухової інформації, доцільно використовувати різні способи фіксації уваги на прослуханому, залежно від мети повідомлення. Якщо, припустимо, на слух сприймається пояснення, його бажано супроводжувати лаконічною зоровою опорою, якщо розповідь — виразними ілюстраціями. Під час тривалого слухання мобілізуюче значення має відповідна установка на зміст і важливість повідомлення, ритміко-інтонаційна виразність мовлення (обґрунтовані паузи, зміна темпу для різних за значущістю речень, емоційне забарвлення голосу).

Для тренування гостроти сприймання слухової інформації психологи радять такі прийоми: під час слухання учням пропонується сплеском чи іншою дією фіксувати кількість вживань певного слова або виразу, які заздалегідь записані на дошці. Для тренування слухової пам'яті в третіх-четвертих класах корисним є диктант-гра "Будь точним". Його методика: вчитель один раз читає ланцюжок з 2-3 слів* потім робить паузу, під час якої діти записують те, що запам'ятали. Кількість слів поступово нарощується до 10-12, змінюється і принцип їх добору. За умов систематичної роботи цей підхід тренує не тільки слухову пам'ять, а й увагу та швидкість письма.

Розповідь – монологічна форма усного викладу навчального матеріалу, широко застосовувана в початкових класах. До розповіді вдаються, коли треба повідомити яскраві, нові відомості; висвітлити події, віддалені в часі; розповісти про те, що діти не можуть спостерігати безпосередньо, або про маловідомі факти. Розповідь – важливе джерело впливу на думку, уяву, емоції молодших школярів, розширення їхнього кругозору.

У початкових класах використовується переважно три види розповіді: опис, художня розповідь, пояснення.

Опис передбачає чітку, виразну, образну характеристик предметів, явищ, подій, їхніх ознак, властивостей тощо. Його найдоцільніше використовувати для повідомлення фактичного матеріалу, наприклад на уроках природознавства, ознайомлення з навколишнім, трудового навчання. учитель розповідає про зовнішній вигляд тварин, рослин, описує природні зони, водойми, гори тощо.

Художня розповідь, як правило, багата на образні засоби мовлення (порівняння, епітети), звернена до уяви та емоцій дітей. Художню розповідь можна використовувати на уроках читання (розповіді про письменників, обставини написання творів, особисті враження, спогади тощо), малювання (ознайомлення з життям художників, розповіді про картини), ознайомлення з навколишнім.

У початковій школі зміст розповіді має бути особ­ливо продуманий, щоб докладне пояснення, дрібні под­робиці, незрозумілі слова не відвертали увагу дітей від сутності засвоюваного, а емоції не пригнічували розу­мових процесів. Ще К.Д.Ушинський радив учителям: “Розповідаючи про якусь подію першого разу, ви повинні передати тільки головні її риси, дві, три цікаві, яскраві деталі. Якщо ви першого ж разу прив'яжете до події дуже багато пояснень і деталей, то все оповідання розвалиться в дитячій голові. Закріпіть у ній спочатку небагато, але міцно, і потім уже потроху будуйте на цій міцній основі, що вкорінилася”. Він же сформулював головні вимоги до цього методу: цікавий зміст, чітка, послідовна форма викладу, яка сприяла б усвідомленню та запам'ятовуванню матеріалу.

Щоб активізувати учнів під час слухання розповіді, слід подбати про емоційний настрій дітей, підтримання їхньої уваги. Розповідь у початкових класах має бути короткою — у межах 4-5 хвилин, інколи до 7 хв. Якщо ж вона триваліша, її слід поєднувати з іншими методами та прийомами: включення наочності, елементів бесіди, запис опорних слів на дошці тощо.

Гарно побудована розповідь учителя — взірець послідовного, логічного, цікавого мовлення для учнів.

Розповідь-пояснення використовується у випад­ках, коли треба не просто передати певну інформацію, а розкрити в логічній послідовності, доказово розповісти про певні причинно-наслідкові зв'язки, залежності між об'єктами, розкрити сутність способів дій, які слід чітко запам'ятати. Пояснення може включати елементи бе­сіди, опору на схеми, ілюстрації, зорові образи. Цей метод навчає школярів стежити за ходом думки вчителя, вибирати й запам'ятовувати найістотніше.

Уміти пояснювати — найважливіша функція вчи­теля, адже від цього значною мірою залежить розуміння, а отже, і якість засвоєння учнями складних понять, способів дій.

Пояснення — послідовний, логічний, чіткий, до­ступний дітям виклад способів дій, складних питань, що поєднується зі спостереженнями учнів за демонструван­ням, дослідом. Пояснення найчастіше застосовують, ознайомлюючи учнів з правилами, способами дій на уроках математики, мови, художньої праці, фізичної культури, природознавства. Цей метод нерідко поєд­нується з інструкцією щодо способів виконання певних навчальних завдань. Скажімо, як виконувати вправу, як заучувати вірш, як організувати робоче місце тощо. Інструкції для молодших учнів мають бути чіткими, включати не більш як 4-5 завдань, формулюватися неве­ликими, доступними за змістом реченнями. Наприклад, перед самостійним виконанням вправи з граматики у 2—3-х класах учні одержують інструкцію:

1) прочитати завдання й визначити, що треба зробити;

2) подумати, на яке правило вправа;

3) повторити правило;

4) ви­конати вправу й звірити з правилом;

5) слова, сумнівні щодо правопису, перевірити за підручником або слов­ником.

Інколи в початкових класах (зокрема, на уроках читання, народознавства, українознавства, етики, при­родознавства) доцільно використати розповідь-доповнення, яка розширює, поглиблює відомості, що їх учні дістали з підручника чи іншого джерела, сприяє виник­ненню бажання більше знати, розвитку естетичних і патріотичних почуттів.

Усі види розповідей, які використовуються з на­вчальною метою, повинні мати чітку структуру: початок, розвиток подій, кульмінаційна і заключна частини.

Активності дітей під час пояснення нового матеріалу сприяє зворотний зв'язок з учителем. Наприклад, на уроці математики, де першокласники учаться об'єднувати предмети в групи, вчитель пропонує їм допомагати йому словами "так" і "ні", коли він обводить лінією різні фігури на площині дошки, або закінчити розпочате ним речення чи показує своїм виглядом, що вагається у виборі варіанта відповіді, а діти йому мають "підказати". Подібних ситуацій може бути безліч на різних уроках, і їх треба вміти використовувати, щоб діти відчували себе співучасниками навчання. Крім того, такі прийоми сприяють гуманізації навчального спілкування.

Бесіда — метод навчання, за якого вчитель, спи­раючись на знання та практичний досвід учнів, за допомогою запитань підводить їх до розуміння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого. Бесіда має великі можливості для керування пізнавальною діяльністю школярів, активної участі кожного в аналізі явищ, фактів, порівнянні й зіставленні їх, у формулюванні висновків, узагальнень. Велика і ви­ховна її роль: бесіда вчить колективного пошуку істини, допомагає формувати переконання, дає змогу яскравіше виявитись індивідуальності учня, розвиває критичність, самостійність, уміння доводити, переконувати. Метод бесіди цінується за його рухливість, гнучкість. Він прак­тикується на заняттях з усіх предметів і може застосо­вуватися для розв'язування будь-якого дидактичного завдання.

Бесіда — це діалог: запитання вчителя й відповіді учнів. Навчання за допомогою запитань і відповідей дуже поширене в початковій школі. Застосування мето­ду бесіди доцільне для засвоєння учнями складного теоретичного матеріалу, коли він за допомогою запитань розчленовується на ряд відносно самостійних елементів, що полегшує шлях пошуку відповіді або набуття но­вих знань. Запитання мають бути короткими, тоншими, логічно послідовними, активізувати різні мислительні операції. Важливо, щоб запитань було небагато, але достатньо для досягнення мети даної бесіди. Рекомен­дується поставити питання всьому класові, після чого зробити невеличку паузу для обдумування і вже потім викликати учня для відповіді.

Правильність відповідей учнів значною мірою зале­жить від повноцінності запитань. Вимоги до запи­тань учителя: логічна послідовність, чіткість, просте і коротке формулювання, щоб усі учні правильно йо­го зрозуміли, кожне запитання має пов'язуватися з по­передніми і темою бесіди в цілому; змістовність запитання, його точність, однозначність за змістом і фор­мою.

Продумуючи систему запитань, слід пам'ятати про їхні функції: одні з них спрямовані на встановлення фактів — актуалізацію відомих і сприймання нових, організацію всебічного сприймання; інші — на форму­вання понять, виявлення нових зв'язків між фактами, явищами, процесами; ще інші — на застосування знань, активізацію мислення, контролю й оцінки виконаного.

Отже, запитання вчителя під час бесіди можуть актуалізувати різні пізнавальні процеси: 1) мнемічні — коли запитання потребує передусім діяльності па­м'яті, спрямоване на відтворення або закріплення мате­ріалу (Що таке добуток?); 2) репродуктивно-пізнавальні запитання спонукають до відтворення знань у звичних ситуаціях без розширення чи поглиблення їх (Чому дорівнює добуток 20.15?); 3) продуктивно-пізнаваль­ні запитання спонукають до продуктивного мислення, розв'язування пізнавальних і проблемних задач, що дає учням новий пізнавальний результат. [Чи можна в цьому виразі опустити дужки, не порушуючи порядку дій: 80 - (60 : 5)?].

Бесіда, порівняно з Іншими словесними методами, дає більші можливості для здійснення індивідуаль­ного підходу до учнів. Диференціюючи запитання за­лежно від підготовки учнів, можна залучати всіх до активної участі в роботі. Бесіда допомагає поєднати вивчення нового матеріалу із закріпленням та пере­віркою раніше вивченого.