Тема 6. Гроші та грошовий обіг

План

1. Становлення та еволюція грошових відносин.

2. Функції грошей.

3. Поняття та система грошового обігу.

4. Грошова маса та її агрегати.

Гроші виникли як продукт розвитку форм вартості, або мінової вартості.

На ранніх стадіях розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар. Товари з’являлися випадково, епізодично, коли в первісних людей внаслідок щасливого збігу обставин (наприклад, незвично вдалого полювання) з’являлись надлишки продукту. Так з’явилась проста, або випадкова форма вартості.

Пройшли десятки тисяч років, відбулися безліч актів обміну перш ніж проста форма вартості перетворилась на повну, або розгорнуту. Одному товару почали протистояти багато інших, які стали його еквівалентами. Продукти обмінювалися не випадково, мінові пропорції виникали регулярно. Причиною зміни форми вартості став перший великий суспільний поділ праці, коли скотарські племена відокремились від землеробських.

Другий великий суспільний поділ праці – відокремлення ремесла від сільського господарства – сприяв зростанню регулярності обміну. З усіх товарів однієї місцевості був виділений єдиний, що став еквівалентом для всіх інших. Так виникла загальна форма вартості.

Нарешті виникла грошова форма вартості. Вона характеризувалася тим, що товаром-еквівалентом поступово стали грошові метали – насамперед золото.

Появі грошової форми вартості сприяв третій великий суспільний поділ праці – виділення класу купців.

Золото (срібло) як грошовий метал мав низку переваг над іншими товарами-еквівалентами: воно однорідне, є практично всюди, легко ділиться, зберігається майже вічно, у невеликій кількості містить велику вартість.

З позиції товарності, гроші – це товар особливого роду, що служить загальним еквівалентом для усіх інших товарів.

У сучасну епоху відбулась демонетизація золота (воно перестало виконувати функції грошей). Існують такі формі грошей: паперова (готівка), розмінні монети, безготівкова. Гроші втрачають товарну природу.

До функцій грошей відносять такі.

Гроші як міра вартості. У цій функції безпосередньо виражена роль грошей як загального еквівалента. За допомогою грошей вимірюється вартість усіх інших товарів. Вартість товару, що має грошовий вираз, називають ціною.

Гроші як засіб обігу. Ціна вартості товару визначається на основі функції міри вартості до процесу його реалізації. Ціну встановлюють ще до обміну товарів. Сам процес обміну товарів, кругообіг “товар – гроші – товар” породжує об’єктивну необхідність не тільки функції міри вартості, а й загального засобу обігу, на основі якого здійснюється реальний рух споживної вартості товарів, їх фактичний обмін.

Гроші як засіб нагромадження. У цій функції гроші виступають як засіб утворення скарбів або нагромадження. Реалізуватися в такій спосіб гроші можуть лише за умови стійкості та стабільності.

Гроші як засіб платежу. З розвитком товарного обігу обмін товарів не є нерозривним у часі: товари продаються в кредит, тобто з оплатою в майбутньому. Продавець у таких відносинах виступає кредитором, покупець – боржником, а гроші виконують функцію засобу платежу.

Світові гроші. Гроші обслуговують міжнародну торгівлю, виходять на світовий ринок. У цій функції вони виступають як світові гроші. У світовому обороті гроші функціонують насамперед як засіб платежу.

Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів, а також нетоварні платежі й розрахунки в економіці.

Система грошового обігу – це форма організації грошового обігу, яка історично склалась у кожній країні та законодавчо встановлена державою.

Найважливіші елементи систем грошового обігу:

1. Національна грошова одиниця – міра грошей, прийнята в країні за одиницю, в якій виражаються ціни товарів і послуг.

2. Масштаб цін – вартість грошової одиниці, що визначається її купівельною спроможністю.

3. Форми грошей – уречевлена в певному типі загального еквівалента мінова вартість, яка слугує законним платіжним засобом (металеві чи паперові, готівкові чи безготівкові).

4. Система емісії грошей – законодавчо встановлений порядок випуску в обіг грошей; установи, що здійснюють емісію грошей та цінних паперів.

5. Валютний паритет – співвідношення з грошовими одиницями інших країн.

6. Інститути грошової системи – це установи, що регулюють грошовий обіг.

Історично склалися три типи грошових систем: біметалізм, монометалізм, система нерозмінних кредитних (символічних) грошей.

Для системи біметалізму (XIV–XIX ст.) були характерні два грошові метали – золото й срібло. При біметалевій системі гроші, вартість яких на ринку цінних металів нижча, ніж їх номінальна вартість, витісняли ті, вартість яких перевищувала офіційні ціни. Тому з часом від системи біметалізму відмовились.

Система золотого монометалізму (ХІХ ст. – 30-ті рр. ХХ ст.) пройшла кілька еволюційних етапів. На стадії золотомонетного стандарту банкноти вільно обмінювалися на золоті монети. Ця система не припускала ні нестачі, ні надлишку грошей в обізі.

На початку ХХ ст. відбувся перехід до золотозливкового стандарту: золоті монети вилучали з обігу й переплавляли в зливки, що зберігалися в золотому запасі країни; обмін банкнот на золото відбувався шляхом продажу золотих зливків за фіксованою державною ціною (золотим вмістом паперових грошей). Паралельно в багатьох країнах існував золотодевізний стандарт: грошові знаки взагалі не обмінювалися на золото, а фіксований курс національної валюти підтримувався шляхом купівлі-продажу іноземних валют (девізів) на фондових біржах.

Світова економічна криза 1929–1933 рр. поклала кінець добі монометалізму. На зміну йому прийшла система нерозмінних кредитних грошей, характерними для якої були такі ознаки:

1. Демонетизація золота. Воно перетворилося на звичайний товар, ціна якого залежала від витрат виробництва та співвідношення попиту й пропозиції на “золотих” ринках.

2. Скасування золотого вмісту банкнот.

3. Встановлення системи “плаваючих” валютних курсів, при якій курси національних валют коливалися залежно від зміни їх купівельної спроможності й співвідношення попиту та пропозиції даної валюти на валютних ринках. Якщо країна хотіла закріпити паритет своєї валюти, то могла це зробити шляхом “прив’язування” її до іншої національної або колективної, інтернаціональної валюти.

4. Панування кредитних та символічних грошей. Символічні гроші – це засіб платежу, купівельна спроможність якого перевищує витрати на їх виробництво (банкноти, розмінні монети). Кредитні гроші – засоби обміну, які є зобов’язаннями приватної особи чи фірми (товарні й грошові векселі, чеки, банківські депозити).

5. Значне розширення безготівкового обігу.

6. Посилення емісії грошей із метою кредитування приватного підприємництва й держави.

7. Державне регулювання грошового обігу.

Перехід до сучасної грошової системи відбувався поступово, зокрема золотодевізний обіг існував до 1970-х рр. Єдиною валютою, що обмінювалась на золото до 1971 р., був долар США, проте лише в разі розрахунків між центральними банками і в обмеженій кількості. Сучасна світова валютна система набула законодавчої сили з квітня 1978 р. (Ямайська валютна система). З 1976 р. у міжнародних розрахунках діяла девізна система (девізи – національні та колективні валюти).

Величина грошової маси визначається сукупністю всіх грошових засобів, які є в економіці в готівковій і безготівковій формах та забезпечують обіг товарів і послуг у масштабах усієї країни.

Грошова маса відображає пропозицію грошей в економіці.

Сукупність готівки та безготівкових грошей у розрахунках центрального банку називають монетарною або грошовою базою. Відмінність грошової маси від грошової бази полягає в тому, що до першої належать також гроші комерційних банків і населення.

Грошова маса включає кілька агрегатів, які відрізняються за ступенем ліквідності.

Національний банк України, починаючи з 1993 р., визначив структуру грошової маси відповідно до агрегатного методу так:

М0 = готівка, банкноти та розмінні монети (гроші поза банками);

М1 = М0 + кошти на поточних рахунках у банках, інших рахунках, пов’язаних ів виписуванням чеків (чекові гроші);

М2 = М1 + строкові кошти в банках і депозитні сертифікати;

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків.

Закон грошового обігу полягає у дотримуванні в обізі необхідної кількості грошей.

Наведена формула, що відображає закон обігу золотих грошей, дозволяє визначити необхідну кількість готівки в обізі:

(6.1)

де КГ – необхідна кількість готівки, яка забезпечує товарний обіг;

СЦ – сума цін реалізованих за рік товарів;

К – річна сума цін товарів, проданих у кредит (без негайної оплати);

П – сума платежів, термін сплати яких вже наступив;

Б – сума платежів, які взаємно погашаються, не вимагаючи використання готівки (бартерний обмін);

О – швидкість обігу готівки (середнє число обертів готівки за рік).

У сучасних умовах готівка в середньому становить лише 10–15% агрегату М1. Абсолютна більшість товарів і послуг реалізується через безготівковий обіг, специфічний для системи нерозмінних кредитних грошей. Збільшення значення безготівкових грошей робить не придатним застосування описаного вище методу визначення необхідної кількості грошей. Сьогодні для цього широко застосовують рівняння американського теоретика І. Фішера (виведене у 1947 р.), яке має такий загальний вигляд:

MV=PQ

(6.2)

де М – це грошовий агрегат М1;

V – швидкість обігу грошей;

P – ціни товарів і послуг;

Q – обсяг товарної маси (кількість товарів і послуг).

Із цього рівняння легко знайти необхідну для обігу грошову масу

.

(6.3)

Із закону грошового обігу випливає його важливий принцип – грошова маса повинна відповідати потребам обігу. Підтримування рівноваги в економіці, збалансованості попиту й пропозиції товарів значною мірою зумовлене рівноважною (необхідною) грошовою масою.