15В. 6.Структура та види спілкування

Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного,внаслідок чого здійсн.вплив однієї людини на іншу.До структури спілкування можна підійти по-різному, у даному випадку буде охарактеризована структура шляхом виділення в спілкуванні трьох взаємозалежних сторін: комунікативної, інтерактивної і перцептивної.Комунікативна сторона спілкування складається в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються, (обмін діями). Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння. Найважливіші види спілкування:за специфікою суб’єктів-міжособистісне,між соціальне,між особист.та групою;за характ.спілкування-опосередковане,безпосереднє,діалоги,монологи;за-змістом діяльнемне,когнітивне,мотиваційне,матеріальне,кондиційне;за метою реалізації потреб-біологічне,культурне,творче,соціальне;за тривалістю-довготривале,завершне,перерване,короткочасне;за перевагою-виробниче,практично-побутове,сімейне,навчальне

15В. 7. Розвиток особистості у процесі діяльності

Вплив на розвиток спадковості, середовища і виховання доповнюється ще одним важливим фактором – діяльністю особистості. Під діяльністю особистості розуміють дуже велику кількість усіх можливих занять людини, все те, що вона робить. одна із загальних закономірністей розвитку, яку можна сформулювати так: чим більше працює людина у певній галузі, тим вищий рівень її розвитку у цій галузі. Але межі дії цієї закономірності не безмежні, а визначаються "стримуючими" факторами – здібностями, віком, інтенсивністю й організацією самої діяльності тощо.У процесі діяльності відбувається всебічний і цілісний розвиток особистості людини, формується її ставлення до оточуючого світу. Щоб діяльність сприяла формуванню запланованого образу особистості, її потрібно організувати і розумно спрямувати. Основні види діяльності дітей і підлітків – навчання, праця, гра. За спрямованістю розрізняють пізнавальну, суспільну, спортивну, художню, технічну, ремісничу, гедонічну (спрямовану на задоволення) діяльність. Особливий вид діяльності — спілкування.Діяльність може бути активною і пасивною. Навіть найменша дитина вже проявляє себе як активна істота. Вона пред'являє вимоги до дорослих, одноліток, виражає своє ставлення до людей, предметів. В подальшому під впливом середовища і виховання активність може як підвищуватись, так і знижуватись. Хороший розвиток забезпечується лише активною, емоційно забарвленою діяльністю, в яку людина вкладає всю душу, в якій повністю реалізує свої можливості, виражає себе як особистість. Ось чому важлива не стільки діяльність взагалі, скільки активність.

В.16 1.Функції психіки

Психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції. Когнітивна функція виявляється в активізації всіх пізнавальних процесів при виконанні виробничого завдання. У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, приймає і реалізує рішення, осмислює різні варіанти дій, використовує засвоєні знання, навички і вміння, прогнозує можливі ситуації, вдосконалює способи діяльності. Регулятивна функція психіки в процесі праці реалізується в станах оптимальної мобілізації резервних можливостей працівника, необхідному рівні його активності, концентрації і спрямуванні пізнавальних процесів та вольових зусиль на досягнення поставленої мети. Мотиваційна функція психіки пов’язана з спонуканням працівника до активності та підтримання останньої на певному рівні. Комунікативна функція психіки в процесі праці реалізується у спілкуванні працівників, яке є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною.

В.16 3. Розглянути класифікацію видів памяті.

За змістом запам’ятовуваної інформації:Емоційна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій та почуттів. Емоції сигналізують про потреби та інтереси, відображають наше ставлення до оточення.Емоції запам’ятовуються не самі по собі, а разом з об’єктами, що їх викликаютьВажливо також те, що відтворені позитивні почуття завжди спонукають людину до діяльності. І, навпаки, негативні емоції різко знижують тягу до діяльності.Словесно-логічна пам’ять базується на спільній діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій системі. Змістом цієї пам’ятті є наші думки, поняття, судження, що відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв’язками та відношеннями.Образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів, уявлень про предмети та явища оточуючого середовища. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою залежно від аналізаторів, з якими пов’язане їх походження.За часом збереження інформації:Сенсорна (миттєва) пам’ять - це пам’ять-образ, завдяки якій ми запам’ятовуємо чуттєві характеристики предметів, які відображаються різними аналізаторами та зберігаються дуже короткий час.Короткочасна.Якщо зміст сенсорної пам’яті приверне нашу увагу, то він збережеться без повторень близько 20 с. Довготривала пам’ять базується на довготривалій функції пам’яті; характеризується тривалим зберіганням і наступним використанням інформації в діяльності людини. Генетична запам*ятовує назавжди.У залежності від участі органів чуттів у сприйнятті того, що людина запам’ятовує, образна пам'ять підрозділяється на зорову, слухову, нюхову, дотикальну, смакову.Виходячи з участі волі: мимовільна, довільна

В. 16. 5. Поняття:особистість,індивід,індивідуальність,людина.

Особистість – це характеристика людини як соціальної істоти,яка включена в систему соціальних зв’язків з іншими людьми,пристосувалася до реальності,засвоїла та привласнила її здобутки і реалізує себе.Індивід – окремо взята людина в сукупності усіх властивих їй якостей:біологічних,фізичних,соціальних і психологічних.Індивідуальність – своєрідне сполучення індивідуальних властивостей людини, що відрізнять її від інших людей.

Людина – це біологічна істота,наділена свідомістю і здатністю до діяльністі

В.16.6.Охарактеризувати перцептивну сторону спілкування Перцептивна сторона спілкування містить в собі процес взаємного сприймання і розуміння співрозмовниками одне одного. Перцепція, це перш за все, процес формування образу іншої людини в свідомості співрозмовника. Це досягається за рахунок «прочитання» по зовнішності партнера його психологічних рис та можливих особливостей його поведінки. Основними механізмами пізнання іншої людини є ідентифікація (ототожнення) та рефлексія (усвідомлення того, як сприймають суб'єкта спілкування інші люди).

В. 17 1.Проблема особистості в психології.Психодинамічна теорія особистості.

Особистість – це конкретна людина, узята в системі її стійких соціально обумовлених психологічних характеристик, які виявляються в суспільних зв’язках і стосунках, визначають її етичні вчинки і мають істотне значення для неї самої і для оточуючих.

У сучасній психології виділяють сім основних підходів до вивчення особистості. Кожен підхід має свою теорію, свої уявлення про властивості і структуру особистості, свої методи їх виміру. Ось чому можна запропонувати лише наступне схематичне визначення: особистість – це багатовимірна і багаторівнева система психологічних характеристик, які забезпечують індивідуальну своєрідність, тимчасову і ситуативну стійкість поведінки людини. Теорія особистості – це сукупність гіпотез, або припущень про природу і механізми розвитку особи. Теорія особистості намагається не лише пояснити, але і передбачити поведінку людини.

Психодинамічна теорія особистості -

Основоположником психодинамічної теорії особистості, також відомої під назвою «класичний психоаналіз», є австрійський учений З. Фрейд.

На думку Фрейда, головним джерелом розвитку особистості є природжені біологічні чинники (інстинкти), а точніше, загальна біологічна енергія –лібідо.Ця енергія направлена, по-перше, на продовження роду і, по-друге, на руйнування . Особистість формується протягом перших шести років життя. Домінує в структурі особистості несвідоме. Сексуальні і агресивні потяги, складові основної частини лібідо, людиною не усвідомлюються. Фрейд стверджував, що особистість не володіє жодною свободою волі. Поведінка людини повністю детермінована його сексуальними і агресивними мотивами, які він називав ід (воно). Що стосується внутрішнього світу особистості, то в рамках даного підходу він повністю суб’єктивний. Людина знаходиться в полоні власного внутрішнього світу, дійсний вміст мотиву прихований за «фасадом» поведінки. І лише описки, обмовки, сновидіння, а також спеціальні методи можуть дати більш менш точну інформацію про особистість людини. Фрейд виділяє три основні концептуальні блоки особистості: 1) ід («воно») – головна структура особистості, що складається з сукупності несвідомих (сексуальних і агресивних) потреб; ід функціонує відповідно до принципу задоволення; 2) его («я») – сукупність переважно усвідомлюваних людиною пізнавальних і старанних функцій психіки, що представляють, в широкому сенсі, всі наші знання про реальний світ; его – це структура, яка покликана обслуговувати ід, функціонує відповідно до принципу реальності і регулює процес взаємодії між ід і суперего і виступає ареною безперервної боротьби між ними; 3) суперего («зверх-я») – структура, що містить соціальні норми, установки, моральні цінності того суспільства, в якому живе людина.

В. 17 3. Розглянути типології характеру

ХАРАКТЕР - це сукупність відносно стійких індивідуально-своєрідних властивостей особистості, які виявляються у поведінці, діяльності й ставленні до людей, колективу, до себе, речей, праці тощо.Риса характеру - це звична, стійка, повторювана форма реагування, поведінки чи ставлення.Всі типології людських характерів виходили з ряду загальних ідей. Основні з них такі:

1. Характер людини формується досить рано в онтогенезі і протягом іншого його життя виявляє себе як більш-менш стійкий.

2. Ті поєднання особистісних рис, які входять в характер людини, не є випадковими. Вони утворюють чітко помітні типи, що дозволяють виявляти і будувати типологію характерів.

Велика частина людей відповідно до цієї типології може бути розділена на групи.

Е. Кречмер виділив і описав три найбільш часто зустрічаються типу будови тіла конституції людини: астенічний. атлетичний і пікнічний. Кожен з них він зв'язав з особливим типом характеру (згодом виявилося, що належних наукових підстав для цього у автора не було).

1. Астенічний тип, по Кречмером, характеризує невелика товщина тіла в профіль в середньому вищий за середній ріст. Астеник - це зазвичай худа і тонка людина, через свою худорлявість видається трохи вище, ніж він є насправді. У астеніка тонка шкіра обличчя і тіла, вузькі плечі, тонкі руки, подовжена і плоска грудна клітка зі слаборозвиненою мускулатурою і слабкими жировими, накопиченнями. Така в основному характеристика астеніків-чоловіків. Жінки цього типу, крім того, часто і малорослі.

2. Атлетичному типу властивий сильно розвинений кістяк і мускулатура. Така людина зазвичай середнього або високого зросту, з широкими плечима, потужною грудною кліткою. У нього щільна, висока голова.

3. Пікнічний тип відрізняється сильно розвинутими внутрішніми порожнинами тіла (голови, грудей, живота), схильністю до ожиріння при слаборозвинених м'язах і опорно-руховому апараті. Така людина середнього зросту з короткою шиєю, сидить між плечима.

Тип будови тіла, як було показано ще Кречмером і почасти підтверджене новітніми дослідженнями в області психогенетики, певним чином корелює зі схильністю до психічних захворювань. Наприклад, маніакально-депресивним психозом найчастіше хворіють люди з вкрай вираженими рисами пікніка. До шизофренічним захворювань більш схильні астеніки і атлетики.

Хоча типологія Кречмера була побудована умоглядним шляхом, вона містила в собі ряд життєво правдивих спостережень. Згодом дійсно виявилося, що люди з певним типом будови тіла мають схильність до захворювань, що супроводжуються акцентуаціями відповідних рис характеру. Пізніші класифікації характерів будувалися в основному на описах цих акцентуацій. Одна з них належить відомому вітчизняному психіатру А.Є. Личко. Ця класифікація побудована на основі спостережень за підлітками.

Акцентуація характеру, по Личко, - це надмірне посилення окремих рис характеру, при якому спостерігаються не виходять за межі норми відхилення в психології і поведінці людини, які межують з патологією. Такі акцентуації як тимчасові стани психіки найчастіше спостерігаються в підлітковому і ранньому юнацькому віці.

В.17 4.Поняття конфлікту, його суть. Поведінка у конфлікті.

Конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів; крайнє загострення суперечностей, яке призводить до ускладнень або гострої боротьби. Конфлікт — це випадок загострення соціальних суперечностей, який виражається у зіткненні соціальних спільнот — класів, націй, держав, соціальних груп, соціальних інститутів та ін., що зумовлено протилежністю або суттєвими відмінностями їх інтересів, мети, тенденцій розвитку. Конфлікт у колективі являє собою зіткнення інтересів, поглядів, установок, прагнень особистостей і включає всю сукупність причин і умов, які передували конфлікту і викликали його. Конфлікти можуть виникати на діловій або особистісній підставі. Вони можуть бути також конструктивними або деструктивними. У розв’язанні конфліктів важливе значення має розуміння стратегії взаємодії суб’єктів, тобто вироблення тактики поведінки у конфліктній ситуації.У 1972 році К. Н. Томас і Р. Х. Кілмен запропонували модель поведінки особистості в конфлікті, що має дві основні стратегії поведінки: кооперацію та настирність (рис. 11).Перша стратегія — «Кооперація» — орієнтація на інтереси, на потреби партнерів, стратегія згоди, пошуку та примноження загальних інтересів.Друга стратегія — «Настирність» — реалізація власних інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід (учасники — супротивники, мета — перемога — поразка). Прихильники цієї стратегії настирливі, нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших, намагаються нав’язати власну думку. Кожна з цих стратегій може мати певну міру прояву — від мінімального до максимального. Усередені 2-х стратегій існує 5 тактик поведінки особистості в конфлікті:1. Уникнення.2. Пристосування 3. Змагання 4. Компроміс 5. Співробітництво.За заходами спілкування може бути:а) вербальне — за допомогою мови та мовлення;б) невербальне — за допомогою міміки, жестів, манери триматися.

В.17 5.Сформулювати розуміння щодо історії становлення та розвитку дидактики.

Дидактика є частиною педагогіки, тому вона використовує деякі загально педагогічні і психологічні категорії, а саме: Освіта, розвиток, навчання, викладання. Учіння.Освіта- це єдність процесу і результату передачі молодшому поколінню узагальненого досвіду, накопиченого людством. Розвиток – це філосовська категорія, незворотна, певним чином спрямована і закономірна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів, що приводять до виникнення нової якості. Навчання — це діяльність, яка має двосторонній характер: викладання та учіння.Викладання — цілеспрямований вид діяльності, який здійснюється педагогом, організатором педагогічного процесу; це активний процес, бо в його здійсненні намагаються не лише передати учневі (студентові) певні знання, а й розвинути у нього бажання і вміння набувати нових знань, досвіду.Учіння — цілеспрямований процес засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду.У сучасному розумінні для навчання характерні такі ознаки:1) двосторонній характер;2) сумісна діяльність вчителів та учнів;3) управління з боку вчителя.Таким чином, навчання — цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної та практичної діяльності вчителів і учнів. Навчання має ряд особливостей: перша особливість — бінарність: викладання (цілі викладання) і учіння (цілі учіння); друга особливість — розмаїття суб’єктів діяльності з власними потребами, мотивами, установками, ціннісними орієнтаціями; з власними розуміннями «передачі» знань, з власним тлумаченням «засвоєння» знань; третя особливість — величезне розмаїття сфер, напрямків, предметів людського досвіду, який передається, засвоюється у навчанні; особливості навчальних цілей.

В.17 6.Охарактеризувати види розумової діяльності.

Мислення - пізнавальний психічний процес узагальненого і опосередкованого віддзеркалення зв'язків і стосунків між предметами об'єктивної дійсності. Мислення - процес, пов'язаний з обробкою інформації, або отриманої через відчуття, або збереженої в пам'яті в результаті особистого досвіду, з тим, щоб бути в змозі реагувати в новій ситуації. Виділяють наступні відмітні ознаки:1. Основна функція мислення - виявлення внутрішніх зв'язків в предметах.2. Мислення спирається у своєму пізнанні на ці чуттєві образи;3. Мислення може бути відірване від реального світу, оскільки для пізнання може використовувати "заступник" предметів зовнішнього світу - знак, символ4. Мислення протікає в цілому з опорою на знання, придбані раніше;5. Особливість - розумові результати спочатку носять узагальнений характер;6. Ми можемо мислити не лише в категоріях сьогодення, але і минулого, і майбутнього. Види мислення :1. По характеру вирішуваних завдань:- теоретичне - спрямовано на знаходження загальних закономірностей. - практичне - спрямовано на дозвіл приватних конкретних завдань.2. За способом рішення завдань (по генезису розвитку) :-наглядно-дієве (предметно-дієве) - інструментом є предмет.Особливість - з його допомогою не можна вирішити поставлене завдання без участі практичних дій. Тому у нього такий тісний зв'язок з практикою.-наглядно-образне - дозволяє пізнавати реальний світ без участі практичних дій, може бути здійснено тільки в плані ідеальному. Відмітні ознаки: симультанность (одночасність), імпульсивність і синтетична.-словесно-логічне (понятійне) - використовуючи цей вид мислення, людина може аналізувати, порівнювати явища, предмети, ситуації, оцінюючи предмет, ситуацію, явище, як зі своєї точки зору, так і з інших точок зору.- абстрактно-логічне (абстрактне) - виділення істотних властивостей і зв'язків предмета і відверненні від інших, несуттєвих.3. По мірі развернутости :-дискурсивне (логічне) - опосередковано логікою міркувань, а не сприйняття.-интуітивне - мислення на основі безпосередніх чуттєвих сприйнять і безпосереднього віддзеркалення дій предметів і явищ об'єктивного світу.4. по мірі новизни і оригінальності :-творче (продуктивне) - мислення на основі творчої уяви.-відтворююче (репродуктивне) - мислення на основі образів і представлень, почерпнутих з якихось певних джерел.5. По засобах мислення :- вербальне - мислення, що оперує абстрактними знаковими структурами.- наочне - мислення на основі образів і представлень предметів.6. По функціях:- критичне - спрямовано на виявлення недоліків в судженнях інших людей- творче - пов'язано з відкриттям принципово нового знання, з генерацією власних оригінальних ідей, а не з оцінюванням чужих думок.Основні форми мислення :Поняття - форма мислення, що відбиває істотні властивості предметів і явищ

Судження - форма мислення, що відбиває зв'язки між предметами і явищами

Висновок - форма мислення, при якій на основі суджень робиться певний висновок.

Операції мислення :-аналіз (уявний розподіл) -синтез (уявне об'єднання) -узагальнення (уявне об'єднання в клас або категорію) - -порівняння - - класифікація - - категоризація .

Вар20.

20в.1. Визнач функції процесу навчання, етапи засвоєння. Навчання – це діяльність, що має двосторонній характер: викладання і учіння. Викладання – цілеспрямований вид діяльності, який здійснюється педагогом, організатором педпроцесу. Учіння – цілеспрямований процес засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду. Навчання – це цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної та практичної діяльності вчителів та учнів. Функції: освітня (покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь і навичок), розвиваюча (передбачає розвиток учнів в процесі навчання, що сприяє розвитку мислення, формуванню волі, навчальних інтересів), виховна (виховання моральних, трудових, естетичних, фізичних та ін. якостей особистості).