3. Праця – фактор становлення та розвитку людини

Праця – основна, фундаментальна форма діяльності людини.

Виховання в особистості працелюбності, трудової активності – неодмінна умова формування її інтелектуальних, моральних та психологічних рис.

В умовах сучасного виробництва праця поки що не стала найвищою соціальною цінністю для особистості. Суспільство, намагаючись хоч якось підвищити соціальний статус праці, певним чином спрямовує психологію трудівників, звертається до їхньої професійної честі, гордості, намагається використати їхню потребу у самовираження через працю.

Праця – в одних країнах більшою мірою, в інших меншою – є ще відчуженою, тобто виступає як самостійна суспільна сила, що панує над робітником.

Праця по-різному впливає на особистість у залежності від її видів: фізично важка і легка; монотонна й різноманітна, кваліфікована та некваліфікована, а також характер та рівень організації праці. А у цій сфері на виробництві ще багато недоліків. Безладність в організації праці, перебої у процесі виробництва, недоліки в організації матеріально-технічного постачання, невиконання суміжниками своїх зобов’язань, зокрема їхні хронічні неплатежі, затримка заробітної плати – усе це не може не діяти негативно на трудівника. Беззмістовна праця морально і психічно гнітить людину.

Особистість може найбільш повно самоствердитись, реалізувати свої позитиви не у всякій, а саме у творчій праці.

Творчість – це така форма людської діяльності, яка ставить за мету пошук і практичне ставлення нового, оригінального, унікального, кращого,прогресивнішого, соціально значущого.

Відповідно до видів діяльності розрізняють і види творчості: філософську, наукову, технічну, виробничу, політичну, правову, управлінську, художню і т.д.

4. Філософський зміст поняття «особа», «індивід», «індивідуальність».

Поняття «особистість» характеризує міру зрілості людини, ступінь втілення в неї суттєвих, власне людських якостей. Особистість – це динамічна, відносно стійка система морально-вольових, соціально-культурних, інтелектуальних якостей людини, виражених в індивідуальних особливостях її свідомості і діяльності. Особистістю не народжуються. У кожної людини своя тривалість формування особистісних особливостей, причому протягом життя вони можуть змінюватися. Філософське вивчення формування й розвитку особистості вміщує пошук сенсу життя і смерті, усвідомлення власної долі, скерованості своїх вчинків. І тому зміст феномену особистості можна розкрити лише за допомогою таких понять як самосвідомість, свобода, відповідальність, ціннісні орієнтації, вчинок. Особистість характеризується унікальним поєднанням природних, соціальних і духовних складових: тілесної організації людини, її соціальних ролей в різних формах спілкування і спрямованості до певних духовних цінностей і ідеалів. Необхідно відрізняти поняття «особистість» від поняття «індивід» і «індивідуальність».

Індивід — це окрема людина, одиничний представник людського роду, який відрізняється від інших людей перш за все тілесно.

Індивідуальність означає унікальність і неповторність людини, її своєрідні особливості. Але властивості особистості не зводяться лише до таких особливостей. Особистість тим значніша для оточуючих, чим більше в її індивідуальних проявах репрезентовано спільних, загальнолюдських характеристик. Таким чином, особистість та індивідуальність не тотожні.