9.Сутність духовного життя суспільства. Поняття культура.

Духовне життя суспільства – це поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини.

Духовне життя суспільства охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями – соціальними суб’єктами (індивідами, народами, етносами).

Основу духовного життя становить духовний світ людини – її духовні цінності, світоглядні орієнтації.

Багатогранність духовного життя суспільства включає в себе такі складові: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура.

Духовне виробництво – це формування духовних потреб людей, насамперед виробництво суспільної свідомості.

Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії.

Суспільна свідомість може існувати лише тоді, коли є її конкретні носії – люди, групи, спільності і т.д. Без конкретних носіїв (людини) суспільна свідомість існувати не може, тому вона базується на індивідуальній свідомості.

Духовна культура – це різноманітний досвід життєдіяльності соціальних суб’єктів, що включає в себе найсуттєвіші результати суспільного досвіду народів щодо освоєння суспільного буття, соціуму в цілому, багатогранних духовних цінностей.

В широкому розумінні культуру розглядають як сукупність результатів людської діяльності. У вузькому розумінні духовна культура являє собою спосіб взаємодії, взаємовпливу форм діяльності соціальних суб’єктів, що здійснюються в процесі духовного виробництва.

10. Історичні типи суспільства. Поняття «суспільно-економічна формація» і «цивілізація».

У сучасній філософії співіснують два підходи до типології суспільства, які частково заперечують, але й доповнюють одне одного – формаційний і цивілізаційний.

Формаційна теорія ґрунтується на розумінні суспільства як соціально-економічної цілісності, тобто вирішальна роль відводиться економічному фактору. Розробка поняття «суспільно-економічна формація» належить К.Марксу. Суспільно-економічні формації – це конкретно-історичні типи суспільства, послідовні «сходинки» історичної еволюції, що обумовлені певним способом виробництва і специфічною формою виробничих відносин, насамперед – формою відносин власності.

Основними елементами суспільно-економічної формації є базис і надбудова.

Базис – це сукупність виробничих відносин, яка складає економічний лад суспільства (феодалізм, капіталізм і т.д.).

Надбудова – це ідеологічні, політичні, правові відносини і ідеї організацій і установ, через які виробничі відносини здійснюються.

Суспільно-економічна формація розглядається як загальна характеристика основних типів суспільства: первіснообщинне → рабовласницьке → феодальне → капіталістичне → комуністичне. Сьогодні формаційний підхід є недостатнім для пояснення історичного розвитку, бо вона є історично обмеженою.

В основі цивілізаційного підходу лежить факт перетворення історії людства в глобальну, загальнолюдську історію. Раніше вона була історією окремих народів, племен, країн, регіонів, культур. Створення планетарної цивілізації – складний і досить суперечливий процес.

У філософії та соціології став вже загальноприйнятним поділ історії на період традиційної (аграрної), техногенної (індустріальної) та нової, яка ще формується, постіндустріальної (інформаційної).

В даному випадку під цивілізацією ми розуміємо певне історичне утворення, відгалуження історичного розвитку, сукупність культур і соціумів, об’єднаних спільними ознаками.

На відміну від формаційної типології суспільства, яка базується на економічних структурах, певних виробничих відносинах, поняття «цивілізація» фіксує увагу не лише на економічній стороні, а на сукупності всіх форм життєдіяльності суспільства – матеріально-економічній, політичній, культурній, моральній. Основу цивілізації складає не лише економічний базис, але в більшій мірі – сукупність культурних зразків ціннісних орієнтирів, цілей, мотивів, ідеалів, що перетворюються в певні психологічні настанови людей. Типи цивілізацій більш глобальні, більш сталі утворення, ніж типи формацій. У межах одного типу цивілізації можливі формаційні відмінності. Розвиток цивілізації є більш могутнім, значущим, довготривалим процесом, ніж зміна формацій. Важливо підкреслити, що кожному типу цивілізації притаманні свої визначальні чинники розвитку.