3. Закони суспільства, їхній характер і особливості

Важливим є питання про характер і зміст законів суспільного розвитку. Виходячи з того, що суспільне життя має дуже складний, динамічний і необоротний характер, деякі філософи (особливо ідеалістичного напряму) взагалі заперечують існування об’єктивних законів історичного розвитку і тим самим відмовляються від раціонального керування суспільними процесами і передбачення їхніх перспектив.

Більшість філософів вважають все-таки, що закони існують, що історичні процеси пізнавані, але трактують їх пізнаваність через ідеалістичну аргументацію (наприклад, як у Гегеля – пізнаваність історії через пізнання абсолютної ідеї).

Діалектико-матеріалістичне розуміння законів суспільства полягає у тому, що ці закони існують, вони мають об’єктивний характер, але разом з тим вони суттєво відрізняються від законів природи.

Закони природи, як правило, діють вічно і є незмінними. Закони суспільства, суб’єктом розвитку якого є людина, носять історичний характер (тобто змінюються) і мають суб’єктивний відтінок, бо здійснюються не тільки через об’єктивні умови, але й суб’єктивні фактори, створювані суб’єктом. Тобто, дія людини через закон не відповідає адекватному результату дії (в цьому великий парадокс, який треба кожного разу вирішувати). Тому суспільні закони діють в двох напрямах: вони є і фіксаторами наявних відносин і разом з тим регуляторами історичного процесу (наприклад, закон вартості).

4. Роль географічного природного середовища у житті суспільства

Одним і найважливіших понять соціальної філософії є поняття географічного середовища. Людина живе на Землі в межах тоненької сфери, саме тут вона реалізує свої творчі сили. Ця зона називається географічним середовищем (від грецьких «гео» – Земля і «графо» – пишу).

Географічне середовище це сукупність предметів живої і неживої природи, залучених на даному етапі розвитку суспільства у процес суспільного життя і які, таким чином, є необхідними умовами існування і розвитку суспільства. Проблемами географічного середовища уже займалися Демокріт, Гіпократ, Геродот, Плібій.

До географічного середовища належать земна кора із корисними копалинами, грунти, луки, озера, рослинний і тваринний світ, дороги, села, міста, нижня частина атмосфери. Тобто та частина природи, яка є об’єктом діяльності людини і насамперед виробництва. З розвитком суспільства географічне середовище розширюється, до його складу залучаються дно океанів, Північний і Південний полюси, різноманітні родовища, космічний простір тощо. Змінюється і його роль у житті людини.

В історичному розвитку географічне середовище, його умови або прискорювали, або гальмували розвиток суспільства (народи Африки – Європи). Із розвитком суспільства географічне середовище не тільки розширюється у просторі, а й якісно змінюється (нові сорти дерев, породи тварин і т.д.). Людина постійно змінює і вдосконалює географічне середовище у відповідності з потребами розвитку суспільства.

Географічне середовище суттєво впливає на саму людину. Умови життя формують стиль і спосіб життя людей, їхню психологію, звичаї, традиції і т.д.

З розвитком філософії виникає нова її галузь геополітика – це політична доктрина, яка абсолютизує роль географічного середовища у житті держави.

Один із теоретичних засновників геополітики – німецький географ і етнограф Фрідріх Ратцель (1844 – 1904). Він розглядав народи як живі організми, які, щоб жити, розмножуватись, мусять вести боротьбу за «життєвий простір». Саме він обґрунтував роль географічного середовища у житті народу до рівня абсолютної цінності. Ратцель не був ні фашистом ані шовіністом, навпаки, дуже цінував вклад у розвиток світової культури діяльність різних народів. Але його ідеями вдало скористались Гітлер та Сталін. Нам відомо, що і сьогодні серед політиків деяких сусідніх держав є охочі приєднати ту чи іншу частину України і, на жаль, не тільки Крим.