3. Ідея людини: національний характер і конечність виховання „нового” українця

Західноукраїнська преса завжди була була уважною до обох складників ідеологічного і політичного руху – до ідеї і людини. Це була не просто одна із тем, оскільки преса через людину намагалась показати хід історичного процесу, виховати людину, яка була б спроможна боротись за українську ідею.Це було не лише завданням преси.Час зумовлював перетворення цього завдання в одну із засад діяльності західноукраїнської преси. У статті Степана Бандери «Ідея і людина в ідеологічному ракурсі» писав. Що провідні ідеї і світоглядні засади в ідеологічному русі, та керівні програмні постанови в політичному- творять «душу», істоту, внутрішній зміст руху. А ті хто несе ці ідеї в в народ, залучають його до активних дій, та рухаються разом з ними, утворюють діючий, живий організм. У вихрі нац.-визвольних змагань утворився новий тип українця, нове покоління людей, мислячих та свідомих, що до того не домінували серед українського загалу. Проблеми виховання «нового» українця та питання національного характеру торкались М. Грушевський у праці «На порозі нової України», М. Костомаров «Дві руські народності», М.Драгоманов у «Чудацькі думки про українську національну справу», також Ю.Клен, Є.Маланюк, О.Ольжич, О.Теліга. Проте найбільше вплинув Д.Донцов.він писав, що Україні потрібен українець-борець, який би ототожнював себе із безкомпромісною боротьбою за державність та національну ідею.

4. Схід чи Захід? (проблема історичної орієнтації)

Ця є одна з найважливіших проблем в цкр.історії., політичній думці і публіцистиці. Йдеться про приналежність України – до Заходу (Європи) чи до Сходу (Росії) і про орієнтацію України – на Європу чи Росію. Одні вбачають Україну як осередком західної культури, інші – східної, треті говорять, що Україна зуміла синтезувати в собі елементи західного та східного світогляду. Цієї проблеми торкались Донцов, Грушевський,Дашкевич, Липинський,Шептицький

5. Концепція власних сил

Історія переконує, що за окремими винятками долю народу вирішують його власна воля, власний чин, його сили духовні, моральні, економічні, фізичні.Це правило підтверджує і досвід укр..історії. Зневіра у власні сили свідчить про комплекс меншовартості, про психологічний злам, ущербність народу, який примирився зі своїм станом етнографічної маси, із тим, що він лише біологічний матеріал, який, якщо й не відрікся, то забув свої багато вікові традиції. Д. Донцов стверджував, що українці – не люд, не народ, вони – нація, нація політична , бо спирається на свої історичні традиції і має політичні аспірації, прагнення, має волю до самостійного, політичного життя.Віра у власні сили почала формуватись із національним відродженням і матеріалізувалася у розбудові економічного життя ХІХ-на почХХст.Ця віра у власні сили набуває політичних ознак, не втрачаючи свого змісту як морального імперативу, ця віра перетворюється у концепцію власних сил, що вказувала на шлях і засоби захисту національних інтересів, розв’язання проблем,досягнення мети. Формування цієї концепції, атим більше її реалізація свідчать про морально-духовний рівень і політ.зрілість нації, про те, що вона виступає не об’єктом, а суб’єктом історичного процесу