3. Господарка лісу

Матір тварин. Яга завжди жіночого роду. У казці відверто підкреслюється її фізіологія. Вона зображується жінкою з величезними грудьми, що вказує на явні ознаками материнства. Разом з тим, Яга завжди баба і поряд з нею ніколи не зображується чоловік. В окремих випадках може згадуватися Кощій Безсмертний, але як образ „за кадром”. Це пояснюється тим, що Яга виступає матір’ю не людей, де авторитет чоловіка є безсумнівним, а лісових тварин. Її образ відбиває той етап архаїчних вірувань, коли здатність до народження мислилось без участі чоловіка. Жінка вагітніла від вітру, струмка, випадково з’їденого плоду, променя сонця, оскільки гіпертрофія жіночих органів не свідчить про її еротичність, а наголошує на материнському аспекті.

Схожими є зображення повногрудих і широкобедрих палеолітичних венер, які також можна розцінювати як гіпертрофовані.

У казках Яга повелителька всього живого у лісі. За її покликом збираються тварини: „Де ви є, сірі вовки, всі збігайтесь і вибирайте поміж себе найбільшого, найсильнішого, кому з Іваном Царевичем бігти”. У казці про Кощія молодша Яга відсилає до своєї більш могутньої старшої сестри: „Попереду по дорозі живе моя старша сестра, може вона знає. Є в неї за те відповідальні: перші – тварини лісові, другі – птахи повітряні; треті – риби і гади водяні”. В деяких текстах вона називається матір’ю вітрів, у неї зберігаються ключі від сонця. У німецьких казках Язі відповідає Frau Holle, яка здатна викликати сніг. Цей образ запозичив Ганс Християн Андерсен у казці „Снігова королева”. В ескімосів – це господарка моря.

Цікаві аналогії спостерігаються у лексичному матеріалі. У фінському Заволзькому діалекті ягъ – „бір”. Або від фінно-турецького Акъ-баба – „біла жінка” (акъ – „білий”) [Хомяков]. Білою жінкою у слов’ян називали чуму.

Підсумок. В такому випадку Яга виступає уособленням жіночого Космічного принципу – народження як умирання / умирання як народження. Вона Велика Матір всього сущого, оскільки народжує, а згодом ховає його. Це слугує поясненням, чому Яга має владу над тваринами, вітрами, водами (але не вогню, який асоціюється із знищенням), оскільки живі істоти і явища природи, пов’язані з рухом та вологою, є її часткою.

Чоловік як прояв іншої циклічності – руйнування / упорядкування, ще не вийшов на світову арену. Культура до цього була млява, стабільна і однотипна, якою є жіноча психіка. З приходом чоловіка починаються винаходитись принципово нові речі – метал, колесо, кераміка, лук, стріли, приручення худоби, починаються загарбницькі війни, які сприяли міжплемінному культурному обміну.

Господар лісу. Коли Яга є господаркою лісу, то виникає закономірне питання: хто ж є його господарем? У казках він прямо не називається. Оригінальне трактування образу Баби-Яги зустрічаємо в Олексія Хомякова. На думку вченого, у цьому імені неправильно стоїть наголос, оскільки воно позначає дружину (бабу) міфічного Яга (наголос на першому складі). В якості аналогії до цього персонажу виступає скандинавська Фрігга (Frigga), ім’я якої складається з двох частин Фру + Ігга, де Ігг є другим найменуванням Одіна. З міфічною Фру (Fru) пов’язані жіночі богині, на кшталт Фреї, Фрейри, а також німецьке die Frau. З іншого боку Fru перекладається як господар і є одним з найменувань Одіна, повне ім’я якого Fru Woden [Потебня 1898.с.502].

Отже, Баба Яга сполучається із семантикою помираючого і воскресаючого бога, що співвідноситься з її функцією, як повелительки лісу. Про існування міфічного Яга можна здогадатися за допомогою відтворення етимології деяких назв. Наприклад, назва міста Яготин трактується як місце, де посадили на тин / палю якогось Яга. Посадження на палю могло бути стратою ворога або жертвоприношенням місячному богу.

Подвійність образу Яги.

Залишається нез’ясованим питання, чому Баба Яга паралельно є охоронцем потойбічного світу і володаркою тварин. На певній стадії культурного розвитку (тотемізму) смерть розуміється як перетворення на тварин. Так, у праісторичні часи покійників ховали, зашиваючи у шкіри тварин, можливо тотемних.

Вірування в реінкарнацію душі у тварину дійшли до нашого часу в Індії. В українців рудименти подібних уявлень простежуються у поховальному обряді, коли душа покійного з’являється рідним у вигляді комахи, а також переказах про перевертнів / вовкулаків.

Отже, образ Яги пов’язаний з тотемними віруваннями, оскільки тотемом могла виступати як тварина, так предок.