7. Опис зовнішнього вигляду Баби-Яги.

Нога. Коли казковий герой потрапляє до хатинки на курячих ніжках, Яга лежить на печі або лаві, іноді, підлозі. Вона займає весь простір: „Попереду голова, в одному куті одна нога, в іншому друга”; „На печі лежить Баба-Яга, кістяна нога, із кута в кут, ніс у стелю вріс”.

З іншого боку в жодній казці Яга не згадується як велетень, звідси виникає висновок, що насправді малою є хатинка. Яга нагадує собою покійника у тісному гробі чи спеціальній кліті, де ховали чи залишали помирати старих / немічних людей. Вона – мрець.

В інших народів, зокрема скандинавських, Лісова Баба має ознаки, які нагадують тіло покійного, що почало розкладатися: „порожня” спина (без шкіри), занадто м’яке м’ясо, поламані кістки, спина, поїдена червами тощо.

Невід’ємним атрибутом Яги є „кістяна нога”. Схожу природу мало чудовисько з оточення Гекати Емпуса, яке могла набувати вигляду чарівної діви, заволікаючи цим самим до Аїду. вхід до якого вона стерегла. Емпуса уявлялась великим звіром або жінкою, одна нога якої була мідною, інша – з ослячого помету. Підкреслюється те, що нога є безкостою і знаходиться у стадії розпаду (пор. у примар також немає кісток). Схожі форми простежується у російських казках: „Одна нога з помету, інша – із землі”.

Сліпота. Яга вимальовується як охоронець входу до тридев’ятого царства. В постаті героя вона розпізнає живого, тому не може пустити його до царства мертвих. Лише після того, як він розвертає хатинку, споживає їжу покійників, вона показує йому шлях.

Яга впізнає Івана по запаху, оскільки позбавлена здатності бачити. Сліпота в цьому випадку набуває подвійного значення: латинське CAECUS позначає не лише активну сліпоту (той, хто не бачить), але й пасивну, тобто стан невидимості (пор. CAECA NOX – „сліпа ніч”). Те ж саме можна вивести з німецького ein blindes Fenster. Пор. герой бере шапку-неведимку. У зв’язку з цим пояснення, чому не можна галасувати на цвинтарі – тому що мертві не бачать, але краще чують (нюх / слух) за живих

.Отже, сліпота може співвідноситись з невидимістю, тобто людина сліпа не сама по собі, а лише по відношенню до чого-небудь. Сліпі бачать сни. Коли зір розфокусовується – людина бачить по-іншому. Під сліпотою може розумітися поняття певної взаємної невидимості, тобто живі не бачать мертвих так само, як мертві не бачать живих (пор. з примарами чи хворобами, які є невидимими, але є реальною загрозою до життя живих).

Сліпота Баби-Яги проявляється у деяких казках. 1) У казці „Яга і Жихарь” вона хоче викрасти Жихаря і прилітає у той момент, коли його приятелі горобець і кіт відсутні. Вона не бачить його і починає рахувати ложки. „Це ложка Котова, це Горобцева, а це Жихарева”. Жихарь не міг утриматися і заревів: „Не чіпай Яга моєї ложки”. Яга схопила його і понесла. Отже, Яга вислуховує, де знаходиться Жихарь.

2) В інших казках Ягу осліпляють: „Коли заснула Яга, дівка залила їй очі смолою, заткнула бавовною, схопила дитину і побігла”. У грецькій міфології схожим способом був осліплений Поліфем. У руських казках Лихо Однооке також осліплюється, йому заливають єдине око.

3) У гоголівському Вії чорти також не бачать Хому Брута, а лише відчувають його. Тому вони і викликають Вія, потойбічного шамана, який здатен бачити живих. Так само і шамани серед людей здатні бачити мертвих.

4) Іван осліплює Ягу тоді, коли повертається від Кощія у царство живих, тобто за межею потойбічного вона не може бачити.

8. Атрибути. Атрибутами Яги є жіночі „кухонні” предмети – кочерга, мітла, ступа, товкач, що пов’язує її образ піччю.

Піч. Баба Яга завжди лежить на печі: „Язиком сажу загрібає”, „Сама лежить на лаві, язиком сажу загрібає”. Правомірним буде припущення, що з Ягою асоціюється покійник, якого спалювали на ритуальному вогнищі або у спеціальних печах. На користь останнього припущення свідчить те, що глибина традиційної печі дорівнює середньому зросту людини (відомо, що раніше люди були дещо нижчими). Відповідні перекази можуть бути рудиментом ритуального канібалізму, коли члени племені частково з’їдали пращура.

Ступа. Баба Яга літає у ступі, яка не має ані крил, ані хвоста. Отже, вона має відношення до вітру. У цьому аспекті співвідноситься з німецькою Гольдою.

9. Завдання Яги мають символічне значення.

1. Сватання. Серед них найчастіше зустрічається пропозиція вибрати серед її дванадцяти доньок собі наречену. Ймовірно є залишками архаїчного заупокійного культу спільного умирання однієї з дружин разом з чоловіком.

2. Спання. Символічним є завдання не заснути. Засипання у хатинці Яги є причиною смерті героя. Пор з образом дрімучого лісу – від слова „дрімати”. Той, хто попадає у царство мертвих не повинен спати, як сплять живі. Так покійники впізнають „свого”. Сон тут має аналогічне значення, що і запах. Живі впізнаються по тому, що позіхають, сміються, сплять і пахнуть. Мерці цього не роблять. Тому сторож царства мертвих перевіряє подорожнього на сон. Коли він не засипає – отримує право на подальше пересування у потойбічному світі.

Зіставляється з Західноєвропейськими міфологічними персонажами.

Гольда. За німецькими переказами Frau Gauden була знатною жінкою і надзвичайно любила полювати. У неї було 24 доньки, які поділяли з нею це захоплення. Одного разу під час полювання з її уст вирвались слова: „Полювання краще раю”, після чого 4 доньки перетворились на коней, інші 20 – на мисливських собак, і всі вони понеслись на небо. Frau Gauden або Göde генетично пов’язана з образом Frau Wode: Fro (господар) / Woden Вотан.

Незважаючи на таку генетичну залежність від образу Одіна, Гольда є самостійним міфологічним персонажем. За німецькими повір’ями більшість хвороб походить від ельфів. Гольда є їх царицею, тому може викликати хвороби і одночасно оберігати від них. Так, ревматичні болі у німців називаються die fliegenden Eіbe / die gut Kinderen / die gute Holde. Вони уявляються метеликами або черв’ячками, які підточують людину. Коли у дитини на обличчі висипають червоні плями, то говорять: „das Jüdel hat das Kind verbrannt”. В залежності від контексту Jüdel може виступати ельфом або духом-хранителем.

Ішим ім’ям Гольди є Frau Holle, яка плутає волосся людям і гриви коням, тому німці колтун називали Hollenzopf. Їй приписували також епілептичні припадки. У християнські часи Гольда трансформується на Іродіаду.

Собаки / доньки Гольди уособлюють зв’язок з потойбічним. Вона ж персоніфікує вітер, оскільки літає по небу і полює. Вітер в індоєвропейській міфології є вселенським подихом, душею Космосу. Пор. у людей душа також виходить разом з останнім подихом. Натомість Бог вдихає життя в людину. У зв’язку з цим вона є матір’ю всіх душ, які зливаються в єдиний потік вітру. Разом з тим, її образ дещо відмінний від чуми чи лихоманки, оскільки ці хвороби бояться собак – доньок Гольди (Собака відчуває приближення мору) [Потебня 1989, 497-502]. Отже, вона може бути матір’ю душ, які охороняє у потойбічному.