5. Знайомство з Бабою-Ягою.

Зайшовши до хатинки, герой спочатку нічого не бачить, але чує: „Фу, фу, фу, руським духом пахне”, або: „Фу, фу, фу людським духом пахне”. Іван пахне не просто як людина, а як жива істота. Мертві, безтілесні не пахнуть, оскільки позбавлені тілесної субстанції.

Схожі аналогії простежуються у міфах Північної Америки. Коли чоловік відправляється шукати свою померлу дружину. У підземному царстві він наштовхується на будинок, господар якого спочатку хоче його з’їсти, але його відлякує запах: „Він дуже смердить, він не мертвий”.

За логікою міфу запах живих, вірогідно, противний покійним так, як живим противний запах покійних. Тобто на світ померлих проектуються відношення живих до померлих, лише з протилежною ознакою.

Отже, Баба-Яга відчуває жах і відразу до живих так само, як живі відчувають це до мертвих. У зв’язку з цим жоден живий не може переступити межу, на якій стоїть хатинка.

6. Пригощання.

Коли Яга відчуває Івана, а він, нарешті, бачить Ягу, між ними відбувається короткий діалог. Запитує Яга, що також є невипадковим: „Діло питаєш, чи від діла тікаєш?”; „Куди путь держиш?” і т.п. Але герой і не думає відповідати на запитання, а зразу вимагає їсти й пити.

Пригощання є невід’ємним атрибутом Яги. Навіть, коли її немає, Іван знаходить накритий стіл, за який сідає і їсть. Іноді сама хатинка уособлює ритуальну страву. Вона „пирогом підперта” (можливо, рогатою перепічкою, глиняні зразки яких знаходять археологи у зольниках), „млинцем накрита” (символ сонця). Їжа мертвих може бути з глини чи землі так само, як неживими є штучні квіти на могилах.

Цікавим є те, що Яга зовсім не ображається на таку відповідь. Навпаки, вона клопочеться біля героя, пригощаючи його різномагтними стравами.

Чому увага зосереджується на мотиві частування? Цей мотив є не побутовою сценою, а виконує певну ритуальну функцію. Тут їжа має особливе значення. Звернемось до міфологій інших народів. В індійців Північної Америки тому, хто потрапляє до потойбічного світу, пропонується особлива їжа, скуштувавши яку, повернення до живих є неможливим. У греків померлі відпивали з ріки Лєто, після чого забували все, що з ними було на землі. Ймовірно, що з цим пов’язані також ритуальні поминки, які мали слугувати аналогом до цієї потойбічної їжі, де мертвому ставили воду і хліб, або сприяли психологічному розвантаженню учасників поховального обряду. У традиційній культурі залишились рудименти відповідних ритуалів. Так, на похоронах спочатку вживається архаїчна страва – коливо, яку необхідно скуштувати три рази. Не більше трьох раз п’ється «напій живих – akva vita „за упокій”.

Перелічені факти свідчать про те, що, скуштувавши їжу мерців, покійний остаточно прилучався до потойбічного світу. Звідси ритуальна заборона торкатися їжі, призначеної для мертвих. Не дозволялося також продавати «їжу мертвих», тобто залучати до споживання живими. Однак існують винятки для убогих і калік, які нібито знаходиться ближче за інших до потойбічного (прерогатива збирати їжу з могил десоціалізованим елементам або ще не соціалізованим – дітям дійшла до нашого часу). Речі і їжу з кладовищ забороняється також продавати.

Відповідне співвідношення базується на тому, що їжа для живих надає фізичну силу, а їжа мертвих – магічних властивостей, необхідну у потойбічному світі.

Вимагаючи поїсти, герой тим самим демонструє, що він не боїться їжі покійників. У слов’янських казках Іван Царевич тим самим переконує Ягу, що він справжній, тобто мрець. Ось чому вона смиренно його годує.

Паралелі з іншими міфологіями. У єгипетській Книзі Мертвих їжа слугує для відкривання уст покійного. Лише доторкнувшись до ритуальної їжі казковий герой він може говорити. У єгипетському заупокійному культі до мумії приносили їжу, яку ставили поперед неї на стіл. Замість покійника жертовну їжу споживав жрець. По завершенні обряду померлий перетворювався на KHU, тобто остаточно переходив на „той” світ. У 122-й главі „Книги мертвих” читаємо:

„Відкрий мені!” „А ти хто? Куди ти ідеш? Як твоє ім’я?” „Я один із вас, ім’я мого човна збирач душ <...> Хай мені подадуть посудини молока з хлібами і <...> шматками м’яса <...>. Хай ці речі подадуться <...>, щоб я міг просуватися далі подібно птаху Бенну”.

Наявними є два побажання: „Хай я буду їсти”, „Я стану птахом”. Отже, жертовна їжа очищує покійного від земного і перетворює його на неземну, літаючу безтілесну істоту. У греків Персефона скуштувала гранат і назавжди залишилась у царстві Аїда. Каліпсо пропонує Одисею нектар і амброзію, для того, щоб залишити його серед німф.

Звичаї долучення до світу пращурів через їжу зустрічаються фактично у всіх народів світу, в тому числі слов’ян, про що свідчить ритуал поминання на Великдень.