52. Філософія Платона і платонізм: онтологія і гносеологія

Платонізм — філософська традиція що виникла (бл. 385 р. до н.Х.) у грецькій Академії Платона (427-347 рр. до н.Х.), учня Сократа і вчителя Арістотеля. В період середнього платонізму (1 ст. до н.Х. — 2 ст.) інтерес зосереджувався на думці Платона про Бога та надчутливий світ. Вчення про буття (онтологія). Платон, також як і деякі попередні філософи (напр., элеат Парменид), характеризує буття як вічне, незмінне, завжди собі тотожне, неділиме, недоступне чуттєвому сприйняттю і що осягається тільки розумом. Буття у Платона множина, і це множину він називає видами, ідеями (эйдос) або сутями. Платон ділить дійсність на два світи: світ ідей і світ чуттєвих речей. Первинним "істинно існуючим" Платон називав світ вічних, незмінних, самостійно існуючих сутей - ідей. Вторинним, похідним від них, він називав усе різноманіття чуттєво сприйманого світу. За його вченням, окремі предмети створюються, руйнуються і відтворюються тому, що у умопостигаемом світі є причина, яка робить річ саме цією річчю (напр., дерева існують тому, що є ідея дерева, стіл - тому, що існує ідея столу). Для пояснення різноманіття чуттєвого світу Платон вводить поняття матерії. Матерія, по Платону, це первинний матеріал, то, з чого роблять усі чуттєво-існуючі речі. Платон вважає, що матерія може набути будь-якої форми тому, що вона абсолютно бесформенна, невизначена ("апейрон"), як би тільки можливість, а не дійсність.

На протиставленні тіла і душі ґрунтується гносеологія Платона. Суть теорії пізнання Платона полягає в тезі, що "знання — це пригадування (анамнез)" того, що колись душа знала, а потім забула.

52. Філософія арістотеля та арістотелізм: онтологія та гносеологія

Аристотелізм — система мислення, яка в загальному слідує принципам і вченню Аристотеля, особливо що стосується особистої та суспільної етики (а так й політики) і тлумачення властивих людині благ. Етичні принципи Аристотеля яскраво вираженні в одному з його відомих творів — Нікомаховій етиці.Аристотель розглядав філософію як подвійне заняття: практичне і теоретичне. Практична філософія охоплює етику і політику, а теоретична — логіку і фізику. Вчення про буття (онтологія). Основний зміст філософського вчення Арістотеля викладений ним в роботі (збірці лекцій) "Метафізиці". Арістотель зберігає характерне для элеатов (Парменида) і Платона розуміння буття як чогось стійкого, незмінне, нерухоме. Проте Арістотель не ототожнює буття з ідеями. Він критикує Платона за те, що той приписав ідеям самостійне існування, відособивши і відокремивши їх від чуттєвого світу. В результаті Арістотель дає поняттю буття інше, ніж Платон, тлумачення. Суть - це одиничне буття, що має самостійність. Вона відповідає на питання: "Що є річ"? і є те, що робить предмети саме цим, не дозволили йому злитися з іншими.

Арістотель ділить суті на нижчі і вищі. Нижчі суті складаються з матерії і форми. Матерія у Арістотеля, також як і у Платона, - це первинний матеріал, потенція речей. Надає ж матерії актуальний стан, тобто перетворює її з можливості в дійсність, форма. Таким чином, Арістотель поняття ідеї замінює на поняття форми. Форма - це активний початок, початок життя і діяльності. Чисті форми - ідеальні суті. Найвищою суттю Арістотель вважає чисту, позбавлену матерії, форму - Перводвигатель, який служить джерелом життя і руху усього Космосу. Відповідно до вчення про суть, Арістотель проводить класифікацію причин буття, виділяючи чотири види причин :

1. Матеріальні, то, з чого складаються речі, їх субстрат.

2. Формальні, в яких форма проявляє себе, утворюючи суть, субстанцію буття. Кожна річ є те, що вона є.

3. Діючі або такі, що роблять - рухи, що розглядають джерело, і перетворення можливості в дійсність, енергетична база формування речей.

4. Цільова або кінцева причина, що відповідає на питання "Чому"? і "Для чого"?.